3. Форми вираження та функції культури

Форми вираження культури:

• наука як уособлення і найвищій рівень розвитку культурного процесу, узагальнює, класифікує, формує освітній процес;

• технологічна – забезпечується науковим рівнем розвитку суспільства. Вона полегшує працю людини, вивільняє кількість позаробочого й вільного часу, завдяки чому людина отримує більше можливостей для розвитку та самовдосконалення;

• світоглядно-релігійна – розділилася на дві незалежні системи – партійну (обіцяє усі блага людині відразу) й релігійну (відволікаючи від земного буття, здійснення своїх програм переносить у потойбічний світ);

• мистецтво – це процес і сукупний результат людської діяльності, особлива форма суспільної свідомості, що являє собою вираження дійсності в художніх образах (література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танок, театр, кіно та ін.)

Функції культури:

• перетворююча – здійснюється через перетворення природи, переведення її у «світ зроблених речей», «другу природу», через перетворення людини, її ціннісних настанов, вольових якостей, інших елементів;

• людинотворча – засвоюючи досягнення культури, людина пізнає себе і визначає своє місце в суспільстві й у світі, мету свого життя;

• пізнавальна (інформативна) – збагачення людини попереднім досвідом, тобто щоб стати культурною, людині необхідно пройти через усі епохи попередньої культури (І.В.Гете);

• регулятивна – культура створює норми і правила для організації спільного проживання людей;

• аксіологічна (ціннісна) – встановлення ціннісних пріоритетів;

• гедоністична – спрямування на отримання задоволення, насолоди.

• інтегративна – здійснюється через об’єднання народів, соціальних верств, країн;

• комунікативна – створює умови для спілкування людей і поколінь;

• соціальна – здійснюється через засвоєння знань, соціального досвіду поколінь, через входження в суспільство (у процес соціалізації) і процес інкультурації (входження в культуру).

• адаптивна – пристосування до середовища проживання;

• семіотична – виражається через володіння та функціонування певних знакових систем, мов, символів, специфічних знакових систем фізики, хімії, математики, музики, живопису.

4. Закономірності розвитку культури

Дослідники виділяють сьогодні сутнісні, стійкі повторювані відносини, які зв’язують культуротворчі процеси і об’єктивно існують між ними. Це:

• Закон єдності і різноманітності культур – аціональні культури внутрішньо єдині і одночасно самобутні, унікальні.

• Закон спадкоємності і розвитку культури – історично успадкований досвід поколінь людського роду – основа розвитку культури.

• Закон перервності і безперервності розвитку культури – кожна історична епоха, цивілізація має свій тип культури. Культури змінюються зі зміною цивілізації. Однак набуте не зникає, воно вводиться в систему суспільних відносин наступних цивілізацій і поколінь.

• Закон взаємодії і співробітництва різних, навіть суперечливих культур.

• Закон функціональної єдності і взаємозалежності існування природи, людини, культури у Всесвіті – технічні та технологічні досягнення культури набули такого розвитку, що стають небезпечними для самого існування людства і природи, планети Земля як частки Всесвіту.