Тема 9. Культура хх-ххі століть

9.1. Особливості розвитку культури XX ст.

Панорама культури новітнього часу досить барвиста. Ідеться про становлення єдиної загальнолюдської культури, що існує і розвивається через взаємодію і взаємозбагачення її національних форм. Ідеали сучасної культури є проявом того, що було відкрито людством у минулі століття, й того, чого досягло людство наприкінці XX ст. Які форми соціального життя, зразки діяльності, способи світовідчуття та світосприйняття відсіяло "решето часу"? Які базисні культурні цінності були сприйняті цим століттям? У чому особливість розвитку куль­тури новітнього часу?

По-перше, в сучасній культурі значного поширення набули гуманістичні принципи та ідеали. Ренесансний гуманізм, який стверджував силу та свободу творчості людського розуму, був, певною мірою, елітарним. Значення сучасного гуманізму полягає в його універсальності: він стосується кож­ної людини, проголошує право кожного на життя, достаток, волю, тобто це демократичний гуманізм.

Гуманістична орієнтація культури XX ст. проявляється в економічному, моральному, політичному, художньому й інших сферах життя. Ця тенденція визначила становлення політич­ної культури в розвинених країнах. Цінності сучасної політич­ної культури вперше зафіксовані в "Декларації прав людини і громадянина" (1789 p.). Порівнюючи цей документ із Загаль­ною декларацією прав людини (1948 p.), бачимо, що ідеї рівності та свободи, започатковані у Франції ще в епоху революції, зараз сприймаються як ідеал усіма державами-членами ООН.

Ідею загальної рівності запропонувало ще християнство, але християнська ідея рівності має містичний характер і перед­бачає її не в реальному, а в потойбічному житті.

По-друге, для сучасної культури характерні, насамперед, такі процеси, як індустріалізація та урбанізація. І хоча витоки цих процесів перебувають в далекому минулому, на сьогодні вони є різко пришвидшеними. Зруйнувавши звичаї, пов'язані зі старими

158

формами виробництва, змінивши звички буденного життя, відірвавши трудівників від їхнього грунту, індустріалізація реляти-візувала культуру як середовище. Нині інформація й різно­манітність техніки інформації сприяють посиленню абстракт­ної раціоналізації колективного життя загалом. Зважимо ще на прискорене навчання, збільшення кількості ЗМІ, нові системи аудіовізуальної техніки, супутникове телебачення, інтернеттощо-усе це сприяло створенню досить ефективного світу думок, нової фігури культури як горизонту.

По-третє, важливим підсумком розвитку культури Новіт­нього часу є налаштованість на науково-раціональне пізнання світу та пов'язану з нею соціокультурну систему -науку. Проникненням науки не тільки у виробництво, як це було у XIX ст., характеризується XX ст., але і її зростаючим впливом на всі без винятку сфери життя людини, аж до по­буту. Наука стає дійовою економічною силою, важливим чин­ником суспільно-політичного процесу, стратегічним військо­вим ресурсом.

Виникла та надалі розвивається інтернаціоналізація наукових зв'язків. Світова наукова цілісність, яка була створе­на в XX ст., й розпочала економічне об'єднання світу. Опти­містичне світоспоглядання, зумовлене успіхами наукової думки, втіленої в світову промисловість і техніку, а також пере­творена планета стали основою для виникнення характерного для людини XX ст. відчуття космічності свого буття.

Космізм — унікальне та цікаве явище сучасної культури, значення якого лише тепер насправді усвідомлюється. У своїх працях В. Вернадський, А. Чижевсъкий, П. Тейяр-де-Шарден поставили принципово нові проблеми космічної ролі людства, єдності людини й космосу, морально-етичної відповідальності під час космічної експансії людства.

По-четверте, в культурі минулого століття простежується суперечність, яка проявилася в протистоянні двох тен­денцій: сцієнтизму й антисцієнтизму. В основі сцієнтизму (з лат:.-знання, наука) покладено уявлення про наукове знання як про найвищу культурну цінність. Наука як абсолютний ета­лон, вважають прихильники сцієнтизму, спроможна вирішити всі проблеми, що стоять перед людством.

159

Дійсно, сучасна наука досягла наявних результатів, та не все в світі - наука. Приміром, існує сфера мистецтва, віра, людські риси та стосунки. Антисцієнтизм з'явився як реакція на пере­більшення значення науки. Для нього характерне приниження значення наукового знання, звинувачення науки у виникненні безлічі криз: економічної, екологічної, національної,-татверджен­ня, що наука - чума XX ст. Цей категоричний висновок базу­ється на оцінці сучасної техногенної цивілізації, котра вважає, що природа невичерпна саме як об'єкт її експлуатації люди­ною. Такий підхід спричинив екологічну кризу, що зовсім по-новому ставить питання про взаємини людини з природою.

По-п'яте, розвиток культури відбувався в дуже склад­ному глобальному політичному контексті: дві світові війни, виникнення й крах тоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи та багаторічне військово-політичне протистояння між ними ("холодна війна"), криза й занепад соціа­лістичного ладу, розпад держав із багатовіковою історією (на початку століття - Австро-Угорщини, наприкінці - Радян­ського Союзу), формування "третього світу" із його проблема­ми, існування багаторічних військових конфліктів. Усе це не могло не призвести до драматичних (а часто - катастрофіч­них) потрясінь.

Отже, культуру XX ст. визначили багаторазове посилення єдності людської культури в масштабах усієї планети, а також поєднання двох протилежних тенденцій: з одного боку - зросли можливості людини, а з другого - людина стала власним заручником. Століття закінчилося, чого не можна сказати про тенденції, що спостерігаються в різних сферах культури.