5.5. Форми культури

Залежно від того, хто створює культуру та який її рівень, соціологи розрізняють mpu'fiформи: елітарну, народну й масову.

Елітарну (високу) культуру створює привілейована частина суспільства чи на її замовлення професійні творці. До неї належать: образотворче мистецтво, класична музика та література. Висока культура (наприклад, живопис П. Пікассо чи музика Шенберга) важко сприймається непідготовленою людиною. Зазвичай, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття середньоосвіченої людини. Коло її споживачів -високоосвічена частина суспільства: критики, літературо­знавці, постійні відвідувачі музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. До її різновидів належить світське мистецтво та салонна музика. Формула елітарної культури - "мистецтво заради мистецтва".

80

Народна культура складається з двох видів - популярної й фольклорної культур. Для прикладу: коли компанія друзів на підпитку, розспівує пісні Софії Ротару чи "Запрягайте хлопці коней", то йдеться про популярну культуру, а коли етно­графічна експедиція привозить матеріал про колядні свята чи про забуті народні пісні, то говорять про фольклорну куль-

- туру. У підсумку популярна культура описує нинішній побут, , вдачі, звичаї, пісні, танці народу, а фольклорна - його минуле

(легенди, казки тощо). Дещо з історичної спадщини використо­вується й сьогодні. Тож можна вважати, що частина фольк­лорної культури ввійшла в популярну культуру та, крім історич-

, них переказів, постійно поповнюється новотворами, приміром,

, сучасним міським фольклором.

Отож у народній культурі, своєю чергою, можна виділити

- два рівні - високий, пов'язаний з фольклором (народні перекази, казки, епос, стародавні танці та ін.), і низький, обмежений (поп-

> культура).

Автори народних творів (розповідей, голосінь, билин) , найчастіше невідомі, але цетвори високомистецькі. Міфи, легенди, ' сказання, епоси, казки, пісні й танці належать до найвищих витворів народної культури, їх не можна віднести до елітарної культури тільки тому, що вони створені невідомими народ­ними творцями. За виконанням елементи народної культури , можуть бути: індивідуальними (виклад легенди), груповими (виконання танцю або пісні), масовими (карнавальна хода).

Аудиторія народної культури - це завжди більшість су­спільства. Так було у традиційному й індустріальному суспіль-1 ствах, ситуація змінюється тільки в постіндустріальному.

5.6. Регіональна типологія культури

Не применшуючи значення окреслених вище підходів до типології культури, слідзазначити, що нині найбільш плідною в науковому сенсі стала регіональна типологія культури. Вона певним чином поєднує всі попередні підходи, зчленовуючи ви-значальну детермінанту - культурний регіон. Регіональна типологія культури найбільш корелює з фундаментально роз­робленими проблемами локальних цивілізацій А. Тойнбі.

81

Регіональний підхід до культурного розвитку людства дає системне розуміння людської культури загалом, розкриває культурну самобутність регіону, показує взаємозв'язки та взаємо­впливи культур різних народів.

Під культурним регіоном розуміють певну єдність етніч­но-родових, національних, духовних характеристик, які прояв­ляються у схожості таких складових соціуму, як: традиції, релігія, культурні зв'язки, етико-естетичні норми, світоглядні принципи. Виділяють шість культурних регіонів. Далі зупинимося на п'яти з них, позаяк європейський культурний регіон детально розглянуто в темах 7-9.