9.2. Модернізм

Модернізм - це сукупність напрямів, які сформувалися в мистецтві XX ст. Точні часові межі цього явища визначити складно, оскільки модернізм - явище неоднорідне. Назва по­ходить від слова, що в багатьох європейських мовах означає "сучасний". Модернізм як явище культури має низку рис.

1. Кризовий характер. Модернізм виникає тоді, коли у філософію приходить усвідомлення кризи культури як пере-

160

ломного моменту в розвитку людства. Звідси - відсутність єдиної стабільної основи. Модернізм неможливо визначити як стиль у мистецтві, це - сукупність стильових напрямів.

2. Звертання до філософських основ. Теоретичною базою для нього стали: неокантіанство, феноменологія, інтуїти­візм, фрейдизм та ін.

3. Пошук нових образотворчих форм, а потім створення нового творчого методу. Мистецтво вже відмовляється на­слідувати природу та відображати видиму дійсність, а бажає, як наука, проникнути в приховане, невидиме.

4. Елітарний характер, який поєднує прагнення пере­робити суспільство та бажання масовості. На відміну від масо­вої культури, орієнтованої на стандарт, норму, інстинкт, модернізм не визнає та постійно переглядає межі між "нормаль­ним" і "ненормальним".

Умовно межі модернізму можна визначити з 1907 р. (ви­никнення кубізму) до кінця 60-х pp. XX ст. (перехід до пост­модернізму). Центрами модернізму вважають: Францію, Німеччину, Італію та Росію.

Першим напрямом модернізму вважаються кубізм. Кубісти виходили з того, що всі предмети та явища, беручи до уваги й людину, можуть бути подані як суми геометрич­них фігур. "Точкою відліку" для нього стала робота Пабло Пікассо(\ 881-1963 pp.) "Авіньонські дівчата", створена в 1907 р. Кубізм не прагне навмисне піти від реальності якнайдалі, він просто шукає нові способи її розуміння.

Художня практика кубізму цікава та різноманітна. Досить згадати роботи П. Пікассо, Р. Делоне, Ж. Брака, щоб відзначи­ти, що кубізм розвивався і змінювався. У картинах з'являються цифри, окремі слова, "плаваючі" в просторі: на початку сто­ліття світ став "балакучіший" - з'явився телеграф, телефон, газети, зріс потік інформації, змінилася й психологія людини. Живопис став "посередником" між зоровим об'єктом і знаком. Ще один новий прийом -уведення в твір живопису чужорід­них матеріалів. Починають застосовуватися пісок, вугілля, залізо, скло, тирса.

Кубізм був суто живописним, пластичним експериментом, він значною мірою сприяє розвиткові модернізму, а його

161

окремі прийоми використовувалися художниками аж до 40-50-х pp. Проте його теоретичний зв'язок із філософськими переконаннями ще не так яскраво простежується, як в по­дальших напрямах модернізму.

Прикладом модерністського напряму, що має "теоретичне оснащення", може слугувати футуризм, який виник у 1909 р. Його центром стала Італія, де він був "войовничим" художнім на­прямом, мав свою програму. Зокрема, на відміну від кубізму, по­чаток якому поклали живописні експерименти П. Пікассо, футуризм виник як суспільно-політичний рух. Ідейним натхнен­ником художників-футуристів став літератор Ф. Марінетті. Відставання Італії в економічному розвиткові викликало потребу в політичному й ідеологічному самоствердженні. У своїх маніфе­стах футуристи пропонували "повстати проти тиранії слів "гармонія", "добрий смак", знищити театри, музеї, відмовитися в живописі від уже використаних сюжетів, щоб "виразити наше вихрове життя".

Наслідуючи Ф. Ніцше, який стверджував, що "світ не є щось фактичне, він тече, він - щось таке, що постійно твориться", футуристи всіма засобами намагалися передати рух, при­скорення темпу життя. Це було досягнення за допомогою ритмічного повторення окремих фігур або їхніх частин.

З приводу того, коли саме виник експресіонізм (з лат. expessio-виразність, вираз), існують різні точки зору. Це одне з най­складніших явищ у мистецтві XX ст. Його складність зумов­лена складністю філософських систем, які стали його перед­вісниками, - неокантіанства та феноменології. Дійсність - лише одна частина (Г. Ріккерт), а сам світ - продукт розвитку людської суб'єктивності (Я. Гуссерль). Предметом мистецтва хуцожників-експресіоністів була не навколишня дійсність, а фан­тастичні образи. Після першої світової війни людство відчуло безсилля й втому. Втрата відчуття безпеки, упевненості оберта­лася тривогою за майбутнє. Це відображено в експресіонізмі. Прикладом можуть слугувати роботи Е. Мунка, Цікса, Р. Гросса та ін. У манері експресіоніста працював і В. Кандинський, котрий пізніше став засновником абстракціонізму.

Абстракціонізм, що виник у 1910 р., став кульмінацій­ною точкою модернізму у відході від предметності. Першим

162

абстрактним твором вважається акварель В. Кандинського (1910 р.), на якій, за словами одного французького критика, "уперше в історії живопису неможливо було що-небудь по­мітити чи дізнатися". Абстракціонізм вирізняється гранично простим малюнком: основна увага зосереджена на кольорі та світлі.

У 1913 р. в межах абстрактного мистецтва виникає суп­рематизм (з франц. supremus- найвищий). Його ініціатором став художник К. Малевич, а філософською основою - вчення А. Берг­сона про інтуїцію. "Чорний квадрат" К. Малевича (1913 p.) став легендою мистецтва XX ст. "Предмети зникли, як дим", -писав він. "Чорний квадрат" - це образ Ніщо. "Білий фон" -символ нескінченності.

Після Першої світової війни у Франції став формуватися новий напрям - сюрреалізм (з лат. surrealisme - надреалізм). Його творці - молоді художники, поети - розглядали сюр­реалізм як спосіб пізнання підсвідомого, надприродного. Не остання роль у виникненні сюрреалізму належить Зигмунду Фрейду. По-перше, його звернення до несвідомого давало багатий матеріал сюрреалістам: можна було зображати не тільки реальний світ, але й сни, галюцинації, фантазії. По-друге, їх приваблювала його ідея про мистецтво як один із засобів сублімації, що має суб'єктивний характер.

Сюрреалізм виник у 1924 p., коли з'явився "Маніфест сюр­реалізму". Його автор, французький поет А. Бретон, дав визначення новому напряму: це "диктат думки розуму поза естетичними й етичними міркуваннями". У художній практиці сюрреалізму яскраво виділяється ім'я С. Далі (1904-1988 pp.). Його творчість можна вважати ризикованим експериментом з цінностями європейської традиції. У своїх картинах С. Далі поєднував непоєднуване, прагнучи передати засобами живо­пису ірраціональне та невловиме.

Після Другої світової війни модернізм перейшов на новий етап свого розвитку. З'являються такі напрями, як поп-арт і концеп­туалізм. Поп-арт можна визначити як "мистецтво, котре не знає, що воно мистецтво". Мистецтвом може стати все - від фото­графій до етикеток. Першість тут, безумовно, належить США.

163

Зразком зображення стали: реклама, телебачення, картинки з журналів, тобто звичні речі. Своєрідним відгалуженням поп-арту став хеппенінг - уявлення, гра, до якої прагнуть залучити глядачів. До того ж дії як художників, так і глядачів вирізняються певною оригінальністю (із дівчини-моделі, що сидить, малень-; кими ножицями зрізають клаптики одягу).

Під кінець поп-арту виникає концептуалізм, який здійснює суто інтелектуальну інтерпретацію об'єктів. Концептуалізм пре­тендував на створення філософії мистецтва, естетики й через гаку інтелектуальну відособленість так і залишився непопуляр­ним. Та при цьому претензії на перевлаштування світу, що ха­рактерні для класичного модернізму, в цьому напрямі практично відсутні. "Світ повний цікавих предметів. І я не бажаю додавати до них нові. Я просто вказую на існуючі речі", - це засадниче положення концептуалізму. Тож твори концептуального мисте­цтва, зазвичай, мають найнесподіванішу форму: фотографії, тексти, цифри, графіки та ін. Це може бути й сам предмет, пред­ставлений в незвичайному оточенні чи в незвичайному поєднанні з іншими предметами. Роль художника-творця зведена до мінімуму. Концептуалізм стер межі між мистецтвом і реаль­ністю. Мистецтво через свою копію дивиться саме на себе.