5.7. Типи культури

Під час обговорення типів культури будемо використовувати терміни "просте" та "неписемне", а також "складне" й "писемне" суспільство. "Неписемне " означає: те, в якому відсутня писем­на мова, цей термін позначає більшість доземлеробських

87

суспільств. Землеробське суспільство належить до історич­них, тому що писемність вже існувала.

За господарським ладом виділяють такі типи культури: культура мисливців і збирачів; культура городників та фермерів; культура скотарів; культура хліборобів; промислова (індустріаль­на) культура, постіндустріальна (інформаційна) культура. Названі типи культури називають господарсько-культурними типами. Це - історично сформовані комплекси особливостей господар­ства та культури, характерні для народів, які живуть у визна­чених природно-географічних умовах, при визначеному рівні їхнього соціально-економічного розвитку.

Класифікація типів господарської культури має еволюцій­ний характер. Найдавніший тип господарської культури -полювання та збирання. Первісне суспільство складалося з локальних родинних груп (триб). За часом цей період най­триваліший - існував сотні тисяч років.

Ранній період називають періодом людського стада. Йому на зміну прийшли скотарство та городництво. Скотарство засноване на прирученні диких тварин. З полювання посту­пово виросло скотарство, коли люди переконалися, що одо­машнювати тварин економніше, ніж убивати. Зі збирання розвинулося городництво, а з нього - землеробство. Отож город­ництво - перехідна форма від добування готових продуктів (диких рослин) до систематичного й інтенсивного вирощуван­ня окультурених злаків. Невеликі городи згодом поступилися місцем великим полям, примітивні дерев'яні мотики -дерев'я­ному, а пізніше залізному плугові.

Із землеробством пов'язують зародження держави, міст, класів, писемності - неодмінних ознак цивілізації. Це стало мож­ливо завдяки переходу від кочового до осілого способу життя.

У науці виділяють два типи (етапи розвитку) простих суспільств: локальні групи та первісні громади.

Локальні групи - це невеликі об'єднання (20-60 осіб) при­мітивних збирачів і мисливців, кровноспоріднених, які ведуть бродячий спосіб життя.

Полювання та збирання належать до хижацького, або спожив­чого господарювання: людина зриває рослини, нічого не саджаючи, убиває тварин, не відновлюючи їхнє поголів'я.

На зміну бродячим мисливцям і збирачам поступово при­йшли осілі городники та хлібороби, що жили громадами.

Громада - це союз декількох сотень людей, позв'язаних між собою узами кровного споріднення, взаємними шлюбами, кооперацією праці, взаємовиручкою, спільною охороною території. Під тиском обставин виникла потреба в новому, більш про­гресивному способі господарювання. Від збирання суспільство перейшло спочатку до городництва, а потім до землеробства.

Технічний прогрес зробив великий крок уперед. Ускладни­лися знаряддя праці, зросла їхня продуктивність. Одна людина могла вже прогодувати більше людей, аніж колись.

Приручення тварин і зародження пастухування дали людству нове джерело енергії - тяглову худобу. На зміну палкам-копалкам прийшов плуг, запряжений волами. Різко зросла продуктивність праці. Щоб прогодуватися одній людині полюванням і збиранням, потрібно 2 км² площі, а при земле­робстві досить усього 100 м² землі.

Перехід до землеробства тривав дуже довго. Набагато довше, ніж перехід до машинної техніки. Фахівці підрахували, що він тривав 3000 років.

Так відбулася перша світова революція - неолітична.

Розвиток землеробства дав змогу використовувати частину врожаю для годівлі худоби. Та чим більше було худоби, тим частіше доводилося пересуватися в пошуках пасовищ. Поступо­во частина племен почала спеціалізуватися на скотарстві.

Збільшувалося населення, створювалися міста, що зароджу­валися як центри, котрі спеціалізувалися на ремеслах. Вони продавали свою продукцію тим, хто спеціалізувався на сіль­ському господарстві.

Аграрне суспільство - це безліч міст і приміських зон, об'єднаних економічним обміном. Хоча в аграрному суспіль­стві з'явилося надзвичайно багато міст (власне кажучи, у ньому вони власне й виникають), основна маса населення проживала в селах.

Індустріальне суспільство виникло в XVIII ст. Воно було дитям двох революцій —економічноїта політичної. Під економіч­ною розуміємо Велику індустріальну революцію (її батьків-

89

щина - Англія). А під політичною - Велику французьку революцію.

За три століття культура європейського суспільства зміни­лася невпізнанно. На зміну феодалізму прийшов капіталізм. Флагманом індустріалізації виступила Англія. Вона стала батьківщиною машинного виробництва, вільного підприємни­цтва та нового типу законодавства.

Завдяки успіхам медицини, поліпшенню санітарних умов життя та якості харчування різко скорочується смертність. Середня тривалість життя зростає. Збільшується й кількість населення. Люди все частіше мігрують із села до міста у по­шуках більш комфортного життя, культурного дозвілля, кращих можливостей здобути освіту.

Появі такого типу суспільства сприяли два глобальних про­цеси: індустріалізація й урбанізація.

Урбанізація - переселення людей у міста та поширення міських цінностей життя на всі прошарки населення стає невід'ємним супутником іншого процесу-індустріалізації.

Індустріалізація - застосування наукових знань до створен­ня промислових технологій, відкриття нових джерел енергії. Машини виконують роботу, котру раніше виконували люди чи тяглові тварини. Перехід до промисловості був для люд­ства такою ж значною революцією, як свого часу перехід до землеробства. Завдяки цьому невелика частина населення виявилася в змозі годувати більшість населення, не вдаю­чись до обробки землі. Сьогодні у сільському господарстві США зайнято 5 % населення, Німеччини -10%, Японії-15 %.

Індустріалізація вимагає підготовлених працівників, тому що складність технології постійно зростає. В індустріальному суспільстві місце роботи відокремлюється від місця про­живання: на відміну від ремісника, робітник щоранку їде в місь­кому транспорті туди, де розташована місце його роботи.

Перехід від культури індустріального суспільства до куль­тури постіндустріального супроводжується перетворенням товаровиробної економіки в обслуговувальну, що означає пере­вагу сфери послуг над сферою виробництва. Вирішальним фактором розвитку стає рівень освіти та знань.

90