7.1.4. Романський стиль

Мистецтво VI-XII століть називають романським. Термін "романський стиль" увели на початку XIX ст. французькі археологи. Вивчаючи будівлі, виявлені при розкопках, вони дійшли висновку, що ці споруди нагадують споруди Старо­давнього Риму. Саме звідси походить термін "романський" — римський. Ця ж назва поширилися й на мови деяких європей­ських народів, які виникли з латини.

У романському стилі провідну роль відігравала архітектура. Кам'яні будівлі в період усобиць замінили фортеці. Ці споруди мали масивні стіни, вузькі вікна, високі башти (для спостережень за ворогом, який наближається). Основними типами будівель були: лицарський замок, монастирський ансамбль, храм.

Замки будувалися на високих пагорбах, схилах річок, об­носилися стіною та ровом у місцях, які були зручні для захисту, їхня архітектура не вирізнялася особливою витонченістю та смаком. Особлива увага приділялася міцності, обороно­здатності й солідності будівлі. Зазвичай, замки складалися з широких круглих башт із зубчатими платформами, іноді башти робили чотирикутними. Башти становили невід'ємну частину кожного замку. Вони були різної висоти та ширини: одна з них, "сторожова", була менша за шириною, але вища за інші. У ній удень і вночі перебував караульний і спостерігав за околи­цями через слухові вікна. У башті містилися набатні дзвони; Як тільки караульний помічав наближення ворога, то бив на сполох, і селяни збиралися в замку.

Виникає думка, що в ті часи людям подобалося все масивне та величезне, ніби вони не мали витонченого смаку. Так, каміни

123

були величезних розмірів: в одну топку там спалювали цілий дуб. їхній верх прикрашався списами й алебардами, іноді рельєфами та гербами власника замку.

Життя в замках було досить одноманітним і часто нудним (час проводили за шахами, п'яльцями; грали на арфі, бандурі). Власники замків дуже любили полювання та із задоволен­ням вигодовували для цієї розваги птахів. Найчастіше це були соколи, мати яких вважалося особливо престижно.

Замки оточували поля, але власники більше думали про полю­вання та про набіги на чужі володіння, а не про врожаї.

Храми також були вельми масивні. Спочатку вони будува­лися з пласкими стелями, пізніше перекривали внутрішні при­міщення кам'яними напівкруглими сплетіннями. Щоб сплетін­ня не впали, споруджували масивні, важкі стіни. Із середини храми прикрашали фресками, зовні - рельєфами, зазвичай, розфарбованими. Стіни храмів і замків прикрашали також ки­лимами, що розповідали про подіїнерелігійного життя. Наприк­лад, килим із собору в Байе (XI ст.) зображає завоювання Англії норманами (собор - це церква, в якій богослужіння здійснює єпископ). Оскільки від початку поширення християн­ства єпископ обирався у великих містах, то собор був міським храмом. Зведення соборів означало пробудження міст. Собор був не тільки будівлею для молитви, туди приходили для вирішен­ня різних питань. Він був будинком народних зібрань містян.

7.1.5. Характеристика готичного стилю

Готичними називають пам'ятки архітектури XII-XIV сто­ліття і частково XV і XVI століть. У них найменше помітний уплив грецького та римського мистецтва, особливо про­глядається середньовічний настрій. Готичний стиль піддавав­ся відчайдушній критиці. Сам термін "готика", що належить відродженцям, свідчить про ворожість останніх до нього. Мистецтво, котре називають "готичним", зовсім не було створено готами. У середині XV ст. в Італії з'являється декілька творів, в яких античний стиль (відроджений архітектором раннього Відродження Ф. Брунеллескі) протиставляється "сучасному" (занесеному до Італії варварами). "Готичний" є синонімом слова "варварський". Сам винахід терміну приписують Рафаелю.

124

І

Готичний стиль ще називали "стрілчатим". Хоча сама по собі стрілчата арка не є готичною. Називали готику і "фран­цузьким мистецтвом". Однак багато французьких діячів куль­тури негативно ставилося до готики. Приміром, Мольєр з обурен­ням говорив про собор Паризької богоматері. Супротивники готичного стилю основним його недоліком вважали відсутність яких-небудь принципів і безлад (нагромадження деталей).

На початку XIX ст. в епоху романтизму ставлення змінилося й готику почали сприймати поетично. Готичний стиль сформу­вався до XII ст. у Франції, де виникає релігійний рух, який охопив потім усю Європу. Особливо популярними тоді були монастирі. Якщо романська архітектура найточніше відобража­ла владу теократії, готична, залишаючись також релігійною за духом, містить усе-таки нові риси. Наприкінці XII ст. -на початку XIII ст. життя в Європі починає змінюватися. Вла­да поступово зосереджується в руках государів. Зникає анархія, починають процвітати міста (міські общини, цехи й інші світські корпорації). Релігійна свідомість зважає на ці зміни в своїх ідеологічних структурах.

Готичне мистецтво є ілюстрацією схоластичних побудов. Воно уявлялося гармонійним змаганням усіх живих сил тієї епохи. Готика сформувала, з одного боку, значні досягнення в галузі техніки, так би мовити, матеріальний бік; з іншого -глибоку релігійність, боротьбу з усім матеріальним, бажання вищої свободи, віру в святість страждань.

У кожній країні готичний стиль набував особливих рис. Загалом, для готики провідним видом мистецтва є архітектура. Собор - основна архітектурна споруда. Готичний собор -місце не лише богослужінь, але й місце театральних дій та зборів. Це, звичайно, найвища точка міського силуету. Якщо монастир замкнутий в самому собі, то собор - відкритий світові. Він говорить про верховну владу, про Христа-царя. Собор стверджував, що порятунку досягають, дотримуючись порядку та дисципліни, під контролем влади єпископа й госу­даря. Уся архітектурна організація простору, наочні картини, відображені в скульптурі та розписах собору (ці види мис­тецтва мали підлеглий характер), слугують цьому закликові. Мистецтво цього стилю релігійне.

125

Грандіозність і легкість готичних соборів створює ілюзію відірваності від землі, що досягається через особливу побудову готичного купола. Вікна готичного собору особливо красиві. У них вставлено різнокольорове скло - вітраж (один з видів живопису, що успішно розроблявся в період готики).

Готичний стиль назавжди залишився великим культурним досягненням Європи.