4.1.2. Поняття культури спілкування

Спілкуючись, люди "налаштовуються" на взаємодію одне з одним. Кожен з нас приблизно уявляє, що і як він скаже або зробить, яка буде реакція інших на це, його власна реакція на цю реакцію тощо. Такі уявлення створюють індивідуаль­ний сценарій спілкування.

В основу індивідуальних сценаріїв покладені типові куль­турні сценарії спілкування. Серед них є сценарії, що визнача-

56

ють способи, завдання, форми спілкування, запроваджені в окремих групах або культурах, а також сценарії загального типу, що відображають загальнокультурні норми та правила спілкування. Загальнокультурні сценарії й називають куль­турою спілкування, в якій можна виділити два аспекти:

• зовнішній, ритуальний, "етикетний", який ще називають "зовнішньою культурою", - відображається у виконанні за­гальноприйнятих ритуалів спілкування, правил етикету, котрі наказують, що і як потрібно робити під час спілкування;

• соціально-психологічний аспект, або "внутрішня куль­тура". Охоплює такі вимоги:

• стосовно інших дій так, як хотів би, щоб діяли стосовно тебе (так зване, "золоте правило моральності", обґрунтоване ще Конфуцієм, який проголошував: "Людино! Чого не бажаєш собі, того не роби іншому", а пізніше І. Кантом);

• виконуй свої обіцянки, домовленості та зобов'язання. Давні римляни сформулювали цю вимогу у вигляді принципу: "Домов­леності мають виконуватися" (у 483 р. на Карфагенському соборі цей принцип став засадничим для міжнародного права);

• будь людяним, намагайся робити добро людям, викону­вати їхні прохання.

Культурна людина будує спілкування за сценаріями, в основі яких узгоджена єдність зовнішньої та внутрішньої культури.

Спілкування людей проходить у різних формах. Серед них можна виділити такі різновиди:

1) спілкування людини з реальним партнером:

• практичне спілкування - відбувається у процесі спільної практичної діяльності, котра вимагає взаємної узгодженості дій і встановлення відносин співробітництва, управління та підпорядкування;

• духовне спілкування - міжособистісний інтелектуально-емоційний зв'язок, який найбільш виразно проявляється в дружніх стосунках;

• представницьке спілкування - індивіди є не вільні, суве­ренні особистості, а є представниками окремих груп або соціаль­них інститутів. Типова процедура- переговори. Це перехідна форма від міжособистісного спілкування до групового;

57

• групове спілкування - взаємодія груп, кожна з яких утворює єдине ціле, приміром, між класами, націями, партіями, державами, культурами;

2) спілкування людини з ілюзорним партнером. Таким партнером може бути "олюднений" об'єкт. Витоки такого ілюзорного спілкування знаходимо ще в первісних релігійних віруваннях (магія, анімізм, аніматизм, фетишизм), елементи якого збереглися в релігіях і світогляді сучасної людини;

3) спілкування людини з уявним партнером. На відміну від ілюзорного партнера, надуманий існує лише в уяві парт­нера. Його можна уявити як "друге Я" особистості (прикладом може бути "чорна людина" в С. Єсеніна), з якою розпочався міжособистісний діалог;

4) спілкування уявних партнерів - художніх персонажів. Ідеться про моделювання спілкування засобами мистецтва.

Соціальна психологія дає класифікацію спілкуванню умовно, та до того ж неповно. Проте нею зручно користува­тися для вивчення особливостей сценаріїв спілкування у різних ситуаціях повсякденного життя. Тож розглянемо її детально: