7.4.2. Українське Відродження

Поряд із Італійським і Північним Відродженням існував третій тип ренесансних культур, який пережив частково Відродження. До такого типу ренесансних культур разом із культурами Англії, Португалії, Чехії та Польщі належить і культура України.

У XV-XVII століттях до Р. X. Україна, незважаючи на своє периферійне положення щодо європейських культурних

140

процесів, постійно зазнавала їхнього впливу. Як складова частина гігантської центральноєвропейської держави Речі Посполитої, Україна переживала короткий період спочатку ренесансної, а потім ренесансно-барокової культури.

Ренесансні процеси в Україні позначилися, насамперед, на міській культурі, що відчула в цей період значний європей­ський уплив. У XVI ст. на території України більш як 250 міст мали магдебурзьке право. Більшість населення були вихідцями із Західної Європи, передусім, з німецьких земель. Вони по­ширили в Україні європейські ідеї індивідуалізму, національної та економічної незалежності, церковної реформації тощо.

Виборюючи рівні з іноземцями-іновірцями права в міському та релігійному житті, православні українці-русини почали об'єднуватися в особливі організації - братства. Спочатку братства мали на меті підтримку православних храмів, але незабаром у сферу їхнього впливу потрапила й освіта. Українські братства дещо нагадували поширені в ренесансній Італії об'єднання парафіян (зазвичай, членів одного ремісни­чого цеху), що брали на себе турботи про церковний будинок. Та українські братства, котрі виникли в чужому, іноді агресив­ному релігійному оточенні, виконували набагато важливішу роль. Поступово вони стали осередками національної куль­тури й мали важливе значення в духовному житті.

Перше братство виникло 1463'р. у Львові при Успенській церковній громаді; друге, Хрестовоздвиженське, з'явилося в Луцьку 1483р. Ці своєрідні "національні цехи" українських міст започаткували розвиток національної освіти, котра по­винна була протистояти католицьким і протестантським школам. У 1586 р. було відкрито першу Успенську брат­ську школу у Львові, що стала взірцем для аналогічних шкіл. Наука в ній була доступна всім дітям: заможні вносили певну плату, а бідні вчилися коштом братства. У середині XVII ст. у реєстрах нараховувалося більш як 2 тис. православних братських шкіл, і не тільки в містах. За підтримки православ­них магнатів братські школи організовувалися й у селах.

На кошти братств талановиті юнаки отримували можли­вість продовжити освіту в європейських університетах. Видатним гуманістом був професор римської літератури Павло

141

Русин із Кросна. Випускник Краківського університету, син дрогобицького ремісника Юрій Дрогобич (справжнє прізвище Котермак) став видатним ученим кінця XV ст. Він був першим українським автором, книга котрого вийшла в Римі. Ректором Болонського університету, що був центром європей­ської юридичної науки, протягом 24 років працював українець Григорій Ореховський (Оржеховський).

Наукова проблематика українського ренесансу част­ково збігалася з проблематикою релігійною. Палкий побор­ник православ'я, найбагатший український магнат Василь-Костянтин Острозький створив у 1580 р. Острозьку Ака­демію - фактично, перший науковий і вищий навчальний заклад на землях України. Проіснувавши недовго, вона однак мала важливе значення в національному культурному процесі. Академія підготувала науково вивірений переклад Священного Писання з грецьких та арамейських текстів і в 1580-1581 pp. видала його. Це українське видання відоме як Острозька Біблія - перша друкована Біблія слов'янського світу.

У друкарнях України в XVI ст. разом із релігійною літера­турою видавалася й інша література. Так, було видано "Граматику словенської мови" Лаврентія Зизанія. У період українського Ренесансу закладаються основи української граматики, лексикології, музикознавства. Важливу роль у становленні наукової думки відіграли вчені, які працювали в Києво-Печерській лаврі при архімандриті ЄлисеїПлетенець-кому, людині високої освіченості та широких поглядів. Із цієї гуманістичної богословсько-полемічної атмосфери розів'ється згодом Києво-Могилянська Академія.

Центром ренесансної культури на українських землях у XVI ст. був Львів. Тут найбільш чітко простежуються риси нової культурної епохи. Українських художників зі Львова запрошували розписувати не лише православні церкви, але й католицькі костьоли на території Речі Посполитої. У Львові ж споруджуються ансамбль Успенського братства, Чорна кам'яниця та ін.

Демократизм української ренесансної культури дасть свої плоди в культурі українського бароко, духовним центром якого стане спочатку Київ, а згодом - Запорізька Січ.

142