5.6.3. Далекосхідний культурний регіон

При аналізі делекосхідного регіону, зазвичай, розглядають культуру Китаю та Японії. Однак низка дослідників, беручи до уваги наявність трьох основних груп населення монголо­їдної раси цієї території - північної (Сибір і північно-східний Китай); східної (Монголія, північ Китаю); мішаної (південь Китаю, Індонезія), - розширює межі культурного аналізу. Спільною ознакою цього регіону є не тільки географічні межі, раса, але й особливі релігійні, соціально-філософські системи, такі як: даосизм, буддизм, конфуціанство тощо. Культура цього регіону особлива й тим, що в ній самоусвідомлення спрямоване у внутрішній духовний світ людини, тоді як у більшості народів -на природне оточення індивіда, матеріальний світ.

Культура Китаю є найдавнішою, містить лише їй властиві елементи. Зокрема, населення Китаю тисячоліттями про­живало та проживає в одному чітко окресленому географіч­ному регіоні, протягом тривалого часу було духовно відокрем­лене від культур інших народів. У другій половині XX ст. вчені світу визнали, що територія нинішнього Китаю була одним із районів формування первісної людини.

Японія для європейців стала відомою в період класичного Середньовіччя як країна незнаних до того часу форм спілку­вання, співжиття, особливої соціальної організації. Японія -острівна країна, тому не дивно, що історичні відомості про неї

85

належать самим японцям. Поява племінних панівних союзів припадає на III-IV століття. Запозичення буддизму від свого сусіда Китаю стимулювало культурний розвиток Японії. Феодальний кодекс Тайхорьо (початок VIII ст.) зафіксував створення ранньофеодальної суворо централізованої держави.

5.6.4. Індійський культурний регіон

В основу виділення індійського регіону покладено два фактори: географічний (територія та місце) й культурно-історичний (своєрідність розвитку). За етнічно-родовим походженням тут проживають: араби, афганці, бхіли, греки, гуни, кушуни, тюрки та ін. У довідниках зазначено, що понад 72 % становлять індоарії.

Населення Індії розмовляє 834-ма мовами та діалектами і налічує близько 80-ти етносів. Індія пройшла складний шлях розвитку. Як цілісне утворення вона перебувала дуже короткі періоди, постійно потрапляючи під поневолення. Незважаючи на це, культура Індійського регіону зберегла свій специфічний характер і своєрідність.

Світоглядні релігійно-філософські системи індійського регіону суттєво вплинули на зміст і форму його мистецтва. До наших часів збереглися такі сакральні пам'ятки архітектури, як ре­лікварії, колони, храми, монастирі. Пам'ятки світської архі­тектури практично не збереглися та відомі з історичних описів. Література, скульптура, живопис мали, переважно, релігійний характер, часто були пов'язані з етнічно-родовим сприйняттям світу, художньо канонізованим, що сприяло збереженню та трансформації в сьогодення тогочасного світосприйняття.

5.6.5. Латиноамериканський культурний регіон

Особливість цього регіону полягає в тому, що його культурні засади слід розглядати в двох історичних площинах: до відкриття Америки та після відкриття Америки. У доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями з Азії, він починається 70-25 тис. pp. до Р. X. У період з III ст. до IX ст. явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика й Андська області. Сьогодні ці зони пов'язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

86

Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всім особливостям культури цих цивілізацій, причинам освоєн­ня ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (каналів, доріг, загадкових геометрич­них знаків тощо).

Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий*¹ час існували такі культури, як Ламбайеке, Мочіка, Чіму та ін.

Культура людей стародавньої Америки вражає і нині. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур, як кукурудза, картопля, помідори, соняшник тощо; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську й любовну лірику, казки, пісні; були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

Кінець XV cm. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з'явилися тут як завойов­ники, африканці — як їхні раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватися нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а в більшості випадків неможливою.

У XIX - першій чверті XX століть прибуття до Латинської Америки вихідців із Близького Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого до того люд­ство не знало. В культурно-історичному плані цей процес не був однорідним. Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберег­ла в лоні народної культури (фольклорі, міфології, ритуалах) здо­бутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проника­ючи в культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності.