6.2.5. Культура Ірану

Іран - країна давньої та високорозвинутої цивілізації. Ще за ЗО століть до Р. X. тут було створено власну писемність і оригі­нальну культуру, що вдосконалювалася протягом кількох тисячо­літь. Іранські племена заселяли з II тис. до Р. X. великі території Євразії - від Гіндукушу до Північного Причорномор'я, поділя­ючись на дві основні групи: західну та східну. Східні іранці

104

заселяли райони Середньої Азії- області Ферганської долини, Хорезму, Согдіани, Бактрії, Афганістану та Хорасану. Західні іранці -землі на захід від Каспійського моря - Мідії, Атропатени (Азер­байджану), Скіфії (частково) та Фарсу (Персії). Досить міцні й різнобічні зв'язки східних і західних іранців ніколи не припиня­лися, однак місцеві відмітності були значними. Іранцями тут, передусім, називали населення Мідії та Персії. В історії Старо­давнього Ірану виділяють такі етапи: час виникнення та роз­витку еламської цивілізації (з кінця IV тис. до кінця VII ,ст. до Р. X.); мідійська епоха (VII ст. - середина VI ст. до Р. X.); ахеменідський період (із середини VI ст. до 330 р. до Р. X.); парфянський час (середина III ст. до Р. X. - 224 р. Р. X.).

Одним із провідних релігійно-філософських учень Стародав­нього Ірану, як припускають, в VI ст. до Р. X. став зороастризм. Основні його положення викладено у священній збірці книг -Авесті, що складається з кількох частин і є зведенням законів, приписів, заклинань та молитов. Найдавнішою частиною Авести є Ґати - збірка із 17 молитов, їх автором вважають, безпо­середньо, самого реформатора давніх іранських культів і за­сновника "вогнепоклонницької" релігійної культури -давньоіран­ського релігійного вчителя Заратустру (Заратушгру, Зороастра). Згідно з його вченням, єдиним всемогутнім і всюдисущим богом добра, носієм світла, життя та правди є Ахурамазда (Ормузда). Він існував до створення світу та був його творцем. Споконвічне поряд з ним існував і дух зла - Анґро-Манью (Аґріман), який уособлює морок, смерть і разом з підопічними злими духами - девами - чинить зло світові та людям. Ахура­мазда ж постійно бореться з ним. Людину створив Ахурамазда, але вона вільна обирати між добром і злом, тому може піддава­тися впливам духів зла. Своїми діями, думками та словами людина повинна боротися проти Ангро-Манью і девів.

У Ґатах також розповідається про життя, побут і норми поведінки. Заратустра каже про те, що світ побудований з двох основ: земної, реальної ("світ речей") та ідеальної, потойбічної ("світ душі"). Для пророка більш важливим є земний світ. Він піклується про раціональний лад у цьому світі. Ґати склада­ються з двох видів повчань: проповіді осілого скотарства та мудрого управління державою. Заратустра висловлювався

105

проти знищення худоби та кривавих жертвоприношень, за­кликав віруючих оберігати домашніх тварин.

Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насам­перед придворним. Перські царі Кір II, Камбіз, Дарій І та їхні наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персепогіі та Сузах. Відомою пам'яткою Пасаргад є гробниця Кіра II, яка збереглася до нашого часу. Сім широких сходи­нок ведуть до поховальної камери. Ця гробниця стала взірцем для будівництва більш пізніх ритуальних споруд (наприклад, гробниці Мавсола в Галікарнасі, від якоїпішла назва "мавзолей" і яка вважалася однією із семи чудес світу).

За часів Дарія І розпочалося будівництво Персеполя, також у Сузах було зведено кілька пишних палаців, які своїм виглядом затьмарили палаци ассирійських царів. Нововведенням стала ападана - тронний зал з багатьма легкими та стрункими коло­нами, 20 м заввишки. Ці колони завершувалися тяжкими капітеля­ми у вигляді фігур биків. Ападана символізувала міць і велич царя та призначалася для важливих державних прийомів.

Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному камінню). Сюжетами були сцени жертво­приношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами та сцени воєнних тріумфів і полювання.

Давньоіранська культура вплинула на розвиток світової куль­тури, її релігійні вчення сприяли розробці філософських поглядів античного світу, виникненню есхатологічних учень у християнстві й ісламі. Багато іранських літературних творів перекладалися арабською, вірменською, сирійською мовами, а в епоху Відродження вони дали початок сюжетам для літературних пам'яток Заходу та Сходу. Твори мистецтва Стародавнього Ірану (такі, як кахле­вий фриз із палацу в Сузах, який зображає царських охоронців "безсмертних") увійшли до скарбниці світової культури.

6.2.6. Культура Стародавньої Індії

Однією з найсамобутніших культур і цивілізацій Сходу була індійська. Уже в сиву давнину Індію знали як "країну мудреців". 106

Вона підтримувала міцні зв'язки з багатьма країнами Сходу й античним світом доби еллінізму. Досягнення індійської культури та цивілізації справили великий уплив на китайську, іранську, арабську, а через неї й на європейську культури та науки.

Уже в III тис. до Р. X. уздовж течії річки Інд виникли перші центри розвиненої культури (Хараппська цивілізація), що підтримувала торговельні зв'язки з Месопотамією. УII тис. до Р. X. після колонізації півострова арійськими племена­ми починається цілком нова доба в розвитку індійської культури. Вважається, що вже тоді було створено літературну мову санскрит (що означає "впорядкований") з 55 літер. Цією мовою було написано найдавніші релігійно-філософські пам'ятки Індії -веди. Слово "веда" можна перекласти як "знання", але не знання загалом, а знання священне. Вед (або самхітів) чотири, вони складаються з гімнів, повчань і заклинань. До вед-самхітів належить великий корпус "навколоведичної" літератури: брахма­ни - прозові тексти теологічного характеру, що пояснюють ритуал; аранйаки й упанішади - філософські трактати у віршах і прозі, змістом яких є роздуми про природу, богів, людину та їхні зв'язки й місце у світі. Ці книги становлять канон індуїст­ської релігії, або індуїзму. Більша частина ведичних гімнів містить молитви та прохання, звернені до численних богів індійського пантеону: Агні (бога вогню), Індри (бога грому), Сурї (бога Сонця), Варуни (бога космічного порядку та справед­ливості) тощо. Ведичні твори показують багатий духовний світ індійців тієї далекої епохи, здатність залучити складні космо­логічні уявлення в систему етичних та естетичних цінностей, високий рівень розвитку абстрактного мислення у поєднанні з конкретно-образним сприйняттям.

Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні та взаємо-доповнювальні культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Склада­ється, так звана, триєдність, яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважався творцем світу, він встановив на землі соціальні закони та поділив людей на чотири основні касти - (варни). Вішну був милостивим богом-охоронцем, а Шива - екстатичним і нестримним богом-руйнівником. Особливо важливим стає вчення про ава-тарів (періодичні перевтілення) Вішну, котрий начебто час

107

від часу з'являється серед людей у різній подобі, щоб вряту­вати людей від якогось лиха та відновити гармонійний лад.

У І тис. до Р. X. в Індії відбуваються важливі суспільні зміни. У різних регіонах виникають цілком сформовані держави рабовласницького ладу, серед яких виокремлюються централі­зована держава Маурїв з центром у Магадсі, розквіт якої при­пав на IV-III ст. до Р. X. Посилюються міжнародні зв'язки та контакти Індії. Вони, з одного боку, збагатили індійську куль­туру, а з іншого - сприяли її впливові на прилеглі країни.

У духовній культурі Індії також відбуваються певні зміни. У VI ст. до Р. X. практично одночасно виникають дві великі релігійно-філософські течії: це джайнізм на півдні (заснов­ник - Вардхамана Магавіра), буддизм на півночі (засновник-Сідхартха Ґаутама). Буддизм став однією з перших світових релігій. Будда (що означає "просвітлений") навчав чотирьом благородним істинам: є страждання, причини страждання, при­пинення страждань і є шлях до припинення страждання, до звільнення від нового народження та смерті, до вічного спокою. Цей шлях Будда вбачав у аскетичному самообмеженні, у доброчинності, знаннях і самопізнанні, що за умови належної старанності та сконцентрованості дають свободу від зумовле­ностей земного побутування в нірвані, що є виходом з неперерв­ного кола сансари (перевтілень) і цілковитим злиттям з божест­венним абсолютом. Учення Будди викладене у кількох священ­них книгах, головною пам'яткою з яких вважається "Трипітака". Уній розповідається про умови створення й організації буддій­ської общини, про правила прийому до неї, особливості окремих церемон ій, життя монахів у різні пори року, про їхній одяг, осел і та ін.

Найдавніші пам'ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії були створені в епоху Хараппськоїцивілізації, але яскраві їхні зраз­ки належать до Кушано-тутпської епохи (І ст. до Р. X. - VI ст.).

З початком нової ери в будівництві активно використову­ють камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми та ступи - кам'яні будови, в яких, начебто, перехову­валися реліквії Будди. З печерних комплексів нової ери най-відомішими є споруди в Карлі й Еллорі.

Великих успіхів досягай індійські скульптори та художники. Більшість скульптурних пам'яток має культовий характер.

108

Це зображення численних індуїстських богів, Будди, добрих і злих духів. Поряд з релігійною існувала й світська скульптура.

Вражаючими були досягнення давніх індійців у матема­тиці, астрології, медицині, лінгвістиці. Індійці створили шіст-десяткову систему числення, котру було вдосконалено до десят­кової арабами та якою користуються тепер в усьому світі, їхні астрономи висловили припущення про обертання Землі навколо своєї осі. Медики Давньої Індії створили науку про довголіття, вивчали властивості трав, уплив клімату на здо­ров'я людини, писали про особисту гігієну та дієту.

Досить багатою є давньоіндійська література. Крім творів релігійного характеру (індуїстській і буддійський канони), було написано безліч книг суто художнього жанру, в яких однак присутні релігійно-філософські підвалини культури.

Перлинами світової літератури є дві великі епічні поеми -"Магабгарата" та "Рамаяна". Ці твори вирізняються емоційністю, художньою витонченістю та специфічною архітектонікою. У них містяться моральні, політичні, соціальні й філософські роздуми.

Давня спадщина органічно входить до культури сучасної Індії. Цій країні притаманна присутність давніх традицій, зав­дяки чому досягнення давньоіндійської цивілізації збереглися не лише як частина культури індійців, але й стали складовою частиною світової культури.