8.5. Як розвивалася українська культура в Новий час?

Україна XVII ст. тісно пов'язана з подіями, що відбувалися на європейському континенті, як у соціально-політичній, так і в куль­турній сферах. Вона все більше відчувала на собі вплив Заходу. Однією з характерних особливостей розвитку української культури цього періоду було творче й оригінальне змішування різних художніх стилів. Процес утворення стилів в західно­європейській культурі тривав цілі епохи й чергувався. В Україні ж концентрація в часі всього того, що відбувалося в культур-, ному житті Європи за багато століть, частково компенсувала деякі відставання від неї. У цей час ідеї Реформації та бароко співіснували з ідеями Відродження.

Ренесансний гуманізм приніс із собою нове бачення людини. Реформація показала зростання релігійної самосвідо­мості європейських народів, підкреслила значення народу, нації, що реалізувалися в національно-визвольній боротьбі під про­водом Б. Хмельницького. Факт зростання національної активності свідчив про високий рівень політичної культури в Україні. Цього не могло бути без розвитку освіти й високого рівня писемності українців (були засновані Львівський уні­верситет і Києво-Могилянська академія).

Зі стилем бароко пов'язане широке коло явищ української культури Нового часу. Це й літературне бароко та виник­нення національного театру, а також козацьке бароко, що проявилося, переважно, в архітектурному будівництві (Вознесенський собор у Переяславі-Хмельницькому та По-кровський собор у Харкові тощо).

Доля української культури в епоху Просвітництва була су­перечливою. Україна поступово втрачала значення культурно­го провідника між Росією та Західною Європою. Переміщення культурного центру в Росію викликало масовий від'їзд куль­турної еліти з українських територій. Піднесення російської культури відбувалося і внаслідок занепаду української.

Зміною культурноїситуаціїзавершується період розвитку всієї ' давньої української культури, ідеологічною основою якої була релігія, а суспільною - військово-земельна аристократія 156

та міщанство. Церква вже не консолідувала суспільство, а це змушувало свідому частину українського суспільства шукати іншого варіанту для подальшого культурного розвитку народу. Колишню еліту було зденаціоналізовано. Відбувається перехід до нового етапу української культури зі світською і демократич­ною домінантою. Наступний етап розвитку української культури пов'язується з національно-культурним відродженням.

Українське національне відродження, попри регіональні особливості, характеризувало всеукраїнські перетворення. Процес українського національного відродження, зазвичай, поділяють на три етапи: збирання спадщини (академічний) - (кінець ХУШ -40-і pp. XIX століть); українофільський (культурницький) -(40-і pp. - кінець XIX ст.); політичний - (з кінця XIX ст.).

Істотний уплив на початок українського національного від­родження справила революція у Франції, котра проголосила "права народів". Це стимулювало інтерес до неповторних рис своєї етнічної спільноти, таких як фольклор, історія, мова й літера­тура. Національному відродженню сприяло й поширення романтизму, який зруйнував зверхнє ставлення до народної куль­тури, стверджуючи, що саме з народного джерела інте­лектуальна еліта може черпати кращі зразки для своєї творчості.

Варто зауважити, що романтичне світобачення мусило за­войовувати собі місце в душах людей у боротьбі з класици­стичними вподобаннями творців Російської та Австрійської імперій, такими як: раціоналізм, одноманітність, універсальність і своєрідне уявлення про належний державний "порядок".

Отже, період українського національно-культурного від­родження став часом принципової' реорганізації в розвитку української культури, часом небувалого злету творчої думки нашого народу. Воно дало людству таких геніїв, як: Т. Шевчен­ко, І. Франко, М. Грушевський, М. Лисенко та ін. На жаль, творчість практично всіх діячів культури цієї доби ставала відомою широким колам української громадськості зі значним за­пізненням, а інколи так і лишалася невідомою внаслідок несприят­ливих суспільних умов. XX ст. почалося бурхливо та продовжи­лося, переважно, вороже щодо української національної культури. Однак усупереч грандіозним соціальним потрясінням, які принесло XX ст., подальший культурний поступ було гідно продовжено.

157