6.1.2. Ранні форми культури

Історія людства налічує 35-40 тис. років. Найтриваліший її період історики найчастіше називають первіснообщинним ладом, або кам'яним віком. З чого слід починати розповідь про еволюційний успіх людства? Мабуть, від того часу, як Homo Sapiens Sapiens лишився єдиним представником людського роду після зникнення Homo neandertales. Із усіх Homo Sapiens, які ви­никли під час біологічної еволюції, зберігся лише Homo Sapiens Sapiens. У нього за плечима були вже мільйони років генетичної та чималий період культурної еволюції. Біологічна й культурна спадщина сучасної людини певним чином ґрунтується надосвіді стародавнього збирача, рибалки та мисливця.

Первісну культуру вивчають археологи, етнографи, етно­логи. Археологи мають справу зі знаряддями праці та пред­метами побуту, якими користувалися первісні люди. За ма­теріалами для виготовлення знарядь і мірою їхньої досконало­сті можна виявити висхідну лінію в розвиткові культур (кам'я­ний, бронзовий, залізний віки).

Етнографія (від грецьк. ethos - плем'я, народ і grapho - пишу) сформувалась у 'XIX ст., описавши багато звичаїв народів, які перебували в XIX ст. на стадії первісної культури. Тепер таких народів залишилося набагато менше. Частина з них інтегрувалась у сучасну цивілізацію, частина вимерла внаслідок порушення ритму життя, спричиненого зіткненням .із роз-виненішими культурами. Дослідники первісної культури схильні вважати себе не етнографами, а етнологами, що намагаються виявити певні закономірності, а не екзотичні культурні явища.

Сучасний етнолог М. Харріс, використовуючи порівняльні методи, зміг реконструювати форми взаємодії первісних людей із природою та між собою. Було визначено, що люди жили невеликими групами (близько 40 осіб) і вели кочовий спосіб життя. Здобування їжі, статеве життя та самозахист - це по­треби, що прив'язують індивіда до конкретної соціальної гру­пи. Якщо вона збільшується настільки, що територія стає за­малою, частина людей відокремлюється, але групою, а не одно-осібно. Така невеличка група теж потребує для свого існування певної території, площа якої залежить від природних умов.

93

Для виживання однієї людини за допомогою технології збирання й полювання потрібно було близько 2 км² землі. Отже, плем'я із 40 осіб потребувало 80-100 км² землі (що дорівнює приблизно території сучасного Києва).

Життя людей первісної культури виявилося зовсім не таким примітивним і бідним. За зовнішньою відсталістю відкрилося багатство їхньої матеріальної культури та духовного світу, найскладніші системи спорідненості й непроста, хоч і відпо­відна первісному ладові, соціальна організація, безмежне роз­маїття обрядів, вірувань, міфів, сюжетів та форм образо­творчого мистецтва тощо.

Матеріальну культуру збирачів і мисливців здебільшого характеризує використання кам'яних знарядь праці. Форма кам'яного виробу й техніка обробки каменю позначали етапи культурного розвитку людства. Соціальна ж структура су­спільства збирачів і мисливців, хоч і визначена природними умовами, набуває дедалі чіткіших соціальних характеристик. Статевий поділ має не лише біологічний, а й соціальний зміст, оскільки жінки мали особливе місце в суспільному виробництві. Віковий поділ також, певною мірою, позначається на суспіль­ному поділі праці: діти навчаються, допомагаючи дорослим, які є основною робочою силою; старі вчать молодь, викону­ють функціїхранителів знань і традицій, беруть участь у ви­рішенні суспільних справ.

Духовна культура збирачів і мисливців має синкретичний характер. Результат пізнання світу на основі примітивного спо­собу виробництва водночас вражає багатством образів і значень, які будуть розвинуті потім у багатство духовної культури - цивілі­зації- мистецтво й релігію, науку та мораль, міф і фольклор.

Одночасно зі знаряддями' праці ця культура залишила нам зразки образотворчого мистецтва. Найвідоміші скарбниці палеолітичного живопису-печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамірська печера на півночі Іспанії та ін.