6.2.3. Основні символи культури Стародавнього Єгипту

Стародавній Єгипет, як один із найстародавніших носіїв людської культури, виник у північно-східній Африці, в долині річки Ніл. Історію його культури можна поділити на такі: Цодшастичний період (5-4 тис. до Р. X.), Раннє (бл. 3000-2000 pp. до Р. X.), Стародавнє (XXVIII-XXIII ст. до Р. X.), Середнє (XXI-XVII ст. до Р. X.), Нове (XVI-XI ст. до Р. X.) царства, Пізній період (XI-IV ст. до Р. X.).

Сакральний характер староєгипетської культури криється в її глибокій символічності. Основні символи: Сфінкс, фараон, боги Рай Осиріс, анкх.

Сфінкс як уособлення таємної премудрості — універсаль­ний символ цивілізації Стародавнього Єгипту. Це фантастична істота з людською головою й тілом лева, що розкриває загадку людини. Єгиптяни вбачали в ньому поєднання духовних і при­родних джерел, розумової та фізичної сил. Як посередник між царством живих бога Рата царством мертвих бога Осиріса, Сфінкс начебто проголошує: людське життя - це короткий

99

і

проміжок між двома невідповідними просторами (минулим і майбутнім). Його ім'я в перекладі зі староєгипетського означає "Хор на горизонті". Хором називали царя, котрого обожнювали, а небосхилом - місце, де він поєднується після смерті з богом сонця Ра.

Отже, Сфінкс є уособленням фараона, іменованого "сином Ра", "великим", "благим" богом. У Стародавньому Єгипті фараони вважалися нащадками й намісниками богів, покликаними встановлювати божественний порядок і здійс-| нювати справедливість (маат) на землі. Правитель володів безмежною владою над підданими, оскільки люди - це стадо бога, що вийшло з його плоті. Всесвіт, як уявляли єгиптяни, був створений богом сонця, який народився з бутона блакитного лотоса, символу життя. Цей символ виник у передвічному водному хаосі. З вуст Ра вийшли перші боги, а зі сліз з'явилися люди. Усе у Всесвіті гармонії будується за принципом ієрархії. Людина не має права порушувати встановлені богами та фараонами закони, а повинна підкорятися їм.

Для стародавніх єгиптян явища та сили як органічної, так і неорганічної природи здавалися втіленням духів, богів і богинь. Фетишизм, обожнювання рослин і особливо зоо­морфізм (культ тварин) - найхарактерніша особливість їхньої релігії. Наприклад, бога води й розливу Ніла Себека уявляли крокодилом, богиню радості та веселості Баєт - кішкою, бога мудрості Тота- ібісом. На пізнішому етапі розвитку релігій­них вірувань спостерігається антропоморфізація божеств (олюднення). При цьому старі уявлення не зникли, а співісну­вали з новими (Баєт зображалася жінкою з котячою головою, Тох - чоловіком з головою ібіса). Віра у божество, у його силу та могутність пронизує всю староєгипетську релігію. Саме в її лоні зародилася ідея верховного триєдиного бога, якого величали Пта-Ра-Амон або Хепра-Ра-Атум. Саме ця ідея вплинула на християнську концепцію Трійці.

Священний атрибут богів, знак їхньої мудрості й влади, -анкх, або, так званий, єгипетський хрест з петлею, "ключ Нілу". Він символізує життя як місце сполучення між світами -божественним і земним, духовним і матеріальним. Анкх є фун­даментальною для староєгипетської культури ідеєю безсмертя

100

існування людини. Смерть розглядалася як перехід до іншого, кращого життя. У момент смерті відбувається порушення єдності тіла й душі людини. Душа на певний час покидає тілесну оболонку та мандрує в потойбічне царство. На думку старо­давніх єгиптян, їхня душа складалася з декількох субстанцій, основні з яких - Ка й Ба. Ка - це двійник людини, його життєва сила. Ба - це людина у вигляді птаха з людською головою, що втілює розумну душу. Щоб Ка та Ба могли знову поверну­тися в тіло, необхідно було вберегти його від тління. Ця ідея зумовила практику муміфікації трупів. Ка та Ба, як і тіло, потребували їжі й житла. Тому живі повинні були піклуватися про задоволення потреб померлих. Звідси звичай принесення заупокійних дарів і жертв, будівництво храмів та гробниць. Однак кожній людині було дозволено вічне блаженство.

У потойбічному світі душа поставала перед верховним суддею Осирісом, щоб витримати випробування - психо-стасію (зважування серця померлого на терезах, урівноважених символом істини). Грішника пожирало чудовисько Амамат, а праведник прямував дО райського "поля Іалу". Цей сюжет став прототипом християнського вчення про Страшний суд.

Культ померлих справив величезний уплив на розвиток духовної та матеріальної культури. Ідея безсмертя, незнищен-ності людської сутності набула наочного втілення у творах літератури ("Тексти саркофагів", "Книга Мертвих"), скульптурі (золота маска Тутанхамона, статуї Рамзеса II в Абу-Сімбелі), живописі (розписи гробниць у Фівах і Луксоре) і в архітектурі (піраміди фараонів Хуфу, Кафра й Менкаура).