3.1.3. Соціологічна школа

Соціологічна школа об'єднує тих учених, які шукають джерела й пояснення культури не в історії та "божествен­ному" розвиткові людського духу, не в психіці й не в біологічній

39

передісторії людства, а в його суспільній природі та органі­зації. У центрі їхньої культурологічної уваги перебуває саме суспільство, його структура та соціальні інститути.

Томас Стернз Еліот (1888-1965 pp.) - англо-американський поет, автор книги "Нотатки до визначення культури" (1948 р.) та один із представників цієї школи:

• вважав, що свою творчу енергію людство може зберегти, лише переборовши "масифікацію" та підтримавши культурну еліту як рушійну силу історичного процесу (цю ідею висловив ще Платон, а потім підтримали Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше та ін.);

• розділяв суспільство на духовну еліту й неосвічену масу, і до того ж тільки перша здатна творити культуру.

Прикладом збагачення світової духовної еліти була діяльність російсько-американського соціолога й історика культури Штирима Сорокіна (1889—1968 pp.). Учений у своїх працях, особливо "Суспільство, культура й особистість",:

• підтримував теорію духовної еліти як рушійної сили су­спільства, підкреслював нерозривний зв'язок соціальних процесів з культурою;

• розглядав історію людства як послідовну зміну соціокуль-турних надсистем, зцементованих єдністю періодично зміню­ваних цінностей;

• на відміну від Г. Гегеля, котрий розумів історичний процес як прямий поступальний рух, трактував цей процес як "циклічну флуктуацію" (зміну культурних спільностей, що здійс­нюється закінченими циклами, перетікаючи одна в одну);

• виділяв три типи культури:

а) чуттєвий, у якому переважає емпірично-чуттєве спри­йняття й оцінка дійсності з гедоністичної позиції, тобто переважає істина почуттів та істина насолоди (греко-римська культура III-IV століть у період її занепаду та західна культура останніх п'яти століть—від епохи Відродження до нашого часу);

б) ідеаціональний тип, в якому переважають духовні цін­ності, поклоніння Абсолюту, тобто "істина віри" й істина само­зречення (російська та ранньосередньовічна культура христи­янського Заходу з VI ст. до XIII ст.);

в) ідеалістичний тип, що є синтезом чуттєвого й ідеаціональ-ного типів, де почуття врівноважуються інтелектом, віра -

40

наукою, емпіричне сприйняття - інтуїцією, тобто "людськими розумами керує істина розуму" (культура епохи Відродження); • був одним із творців теорій "соціальної мобільності", "соціальної стратифікації" та конвергенції між соціалізмом і капіталізмом, у результаті якої повинно було з'явитися нове, більш досконале суспільство.

3.1.4. Символічна школа

Наймолодшою й однією з найвпливовіших сучасних шкіл, яка була створена в результаті могутнього розвитку засобів масової інформації, є символічна культурологічна школа. Недарма, на думку деяких філософів і соціологів^ у сучасному світі на зміну науково-технічній революції йде, так звана, інфор­маційна революція.

Якщо культуру позначити мовними символами, іншими сиг­налами і передавати в часі й просторі різноманітну інформацію, то перед нами відкриється картина неухильного сходження людини до своєї нинішньої інформаційної, а отже, й культурної могутності.

Первісна людина могла висловити в мові - системі сим­волів - лише найпримітивніші думки й передати їх у просторі не більше, ніж на дистанцію голосу, а в часі, до появи на-скельних малюнків, взагалі не могла передати свій душевний стан. Із розвитком мови, виникненням образотворчого мис­тецтва та писемності можливості людини в цій галузі незмірно збільшилися. З винайденням транспортних засобів і друку вони стали ще більшими, а коли людина в XX ст. почала широко використовувати телеграф, телефон, радіо, кіно, теле­бачення, відеоапаратуру, її здатність передавати ідеї та інфор­мацію стала практично безмежною, аж до виходу у відкритий космос. Кардинально змінилася й швидкість передання, й багат­ство форм переданого символічного матеріалу: від усномов-ної-до друкованої, візуальної, аудіовізуальної, чорно-білої, кольорової, стереофонічної, стереоскопічної аж до кольорове-стереофоноскопічної. І недалеко той час, коли, вдосконаливши електронні засоби відтворення образів світу в усьому багат­стві його руху, звуковоїта кольорової гами, об'ємного сприйняття,

41

люди зможуть створювати "іншу дійсність", яку не відрізнити від матеріального оригіналу.

Усе це надихнуло вчених на думку, що в джерелах людської культури існує властива тільки людині здатність створювати знаки та символи й передавати їх у часі та просторі. Цьому сприяв і розвиток новітніх наук: семіотики, інформатики та кібернетики, що вивчають загальні закони одержання, збереження, перероб­ки й передання інформації. Через ці галузі знання культурологія отримала безпосередній вихід у світ техніки та практичного за­стосування у сфері створення ЕОМ і навіть штучного інтелекту.

З-поміж численних представників символічної школи, котрі працювали у різних галузях науки та у сфері масової комуні­кації, варто виділити її патріархів.

Ернст Кассирер (1874-1945 pp.) - німецький філософ, автор праці "Філософія символічних форм". У ній містяться ідеї про те, що:

• людина здатна до масової та постійної символізації;

• людина не мисляча, як це вважалося, а символічна істота, тому що у тварини, на відміну від людини, немає внутріш­нього світу й уяви;

• логіка навколишнього світу невіддільна від логіки знаків, тому що знак або символ - це не просто оболонка думки, а і її необхідний інструмент;

• джерела культури треба шукати у здатності людини створю­вати штучний світ, який нас оточує та позначає реальність символами;

• людина живе не просто у фізичному, а в символічному всесвіті. Усі наші духовні прояви є частинами цього всесвіту. Вони, як нитки, сплітаються в щільну символічну мережу, що, хоча й накопичує людський досвід, але часом закриває від нас реальність.

Клод Леві-Строс (1908-1990 pp.) - французький етно­граф і соціолог, він:

• створив структурну антропологію - науку, в основу якої покладено використання деяких прийомів структурної лінгвістики й інформатики при аналізі культури та соціального ладу первісних племен;

42

• як і К. Юнг, вірив у існування "колективного несвідомого", глибоко захованого в людстві, що відмежовує людей від тварин­ного світу та є першоосновою будь-якої культури;

• відкидав європоцентризм і расизм, прагнучи показати хибність поняття "дикун", виявив своєрідність мислення при­мітивної людини, котре, виникнувши ще в епоху неоліту, стало основою сучасного прогресу;

• дійшов висновку, що всі ми, так чи так, живемо умовностями й міфами, і це ще більше віддаляє нас від реального життя;

• розглядав міфологію та ідеологію як синоніми. Перша є джерелом колективної свідомості, а отже, - культурою первісних і стародавніх народів, а друга - високоосвічених, що загубилися в абстракціях;

• як і Ж.-Ж. Руссо, агітував відновити гармонію людини з природою, порушену цивілізацією.

У своєму підручнику "Культурологія" російський учений В. Розин, посилаючись на словник з культурології, дає іншу структуру культурологічних шкіл. Він виділяє та стисло харак­теризує школу "Анналів", американську антропологічну, Тарту­сько-московську, Амстердамську, антропогеографічну, духовно-історичну, культурно-історичну й расово-антропологічну школи.