20.3. Побудова базисних осьових систем і розбивка. Осей на вихідному обрії

Базисними осьовими системами називають планову розбивочну основу на вихідному обрії. Вихідним обрієм прийнято називати горизонт монтажної майданчика по завершенні будівництва підземної частини будинку.

Базисні фігури осьової системи будуються на вихідному обрії й за своєю формою повторюють конфігурацію будинку. Вони складаються в основному з типових правильних геометричних фігур, сторони яких розташовуються паралельно осям будинку так, щоб наступна розбивка осей виконувалася безпосередньо лінійними промірами уздовж сторін базисної фігури й методом бічного нівелювання - у перпендикулярному напрямку.

Точність побудови планової мережі на вихідному обрії визначається необхідною точністю детальної розбивки осей з урахуванням побудови просторової мережі на монтажних горизонтах і для збірних будинків характеризується середньої квадратичною помилкою 1 - 2мм. Число точок у мережі залежить від розмірів і конфігурації будинку, технології виконання будівельно-монтажних робіт й інших факторів.

Істотне значення має правильний вибір місць розташування точок базисної фігури й способу їхнього закріплення, тому що ці точки повинні бути збережені до закінчення зведення будинку.

Положення точок планової мережі на вихідному обрії визначається від осей будинку. Осі будинку на вихідний горизонт переносяться від осей, закріплених поза контуром будинку, методом похилого проектування за допомогою теодоліта. При цьому фіксують положення двох взаємно перпендикулярних поздовжньої й поперечної осей.

Взаємне положення точок базисних фігур визначається в результаті виконання точних вимірів. Довжини сторін вимірюють компарованою рулеткою з міліметровими розподілами з натягом і виміром температури повітря. Кутові виміри виконуються точними теодолітами.

За результатами вимірів виробляються зрівняння й обчислення координат точок базисної мережі. Для спрощення обчислень застосовується умовна система координат, приймаючи координати однієї із точок мережі й напрямок однієї з осей за початкові. Обчислені координати рівняються із проектними й за результатами порівняння виконується редукування. По відредуційованих точках роблять контрольні виміри й при необхідності - повторне редукування.

Рис. 20.9. Схема переносу базисних фігур з вихідного на монтажний горизонт

У практиці будівництва цивільних будинків базисні фігури будуються в основному у вигляді прямокутників з діагоналями й центральними системами (рис. 20.9). Найбільш кращим методом побудови є метод трилатерації. Іноді для вузьких, але протяжних будинків базисною фігурою можуть служити прямі або ламані лінії. У цьому випадку для контролю роблять кутову прив'язку цих ліній до постійних місцевих предметів, видимим як з вихідного, так і із всіх вщележачих обріїв. Для цього вимірюють кути β й γ, довжини сторін l₁ і l₂ на вихідному обрії й кути β^’, γ^’, довжини сторін l₁^’, l₂^’- на монтажному.

20.4. Перенос осей й позначок на монтажні обрії

Під монтажним обрієм розуміється умовна плоскість, що проходить через опорні майданчики зведених несучих конструкцій споруджуваного поверху або ярусу надземної частини будинку.

Для детальної розбивки осей на монтажному обрії точки базисної мережі, що визначають положення осей, переносяться с вихідного на монтажний горизонт. Ця робота може виконуватися похилим проектуванням за допомогою теодоліта або вертикальним проектуванням за допомогою спеціальних високоточних приладів вертикального проектування (ПОВП, РZL и т. п.).

Рис. 20.10. Схема переносу осей с вихідного на монтажний

горизонт

Спосіб похилого проектування доцільно застосовувати при зведенні будинків малої й середньої поверховості й за умови більших вільних територій у границях будівельного майданчика. При цьому способі теодоліт установлюється на деякій відстані від будинку точно в створі стерпної осі (рові. 20.10). Труба теодоліта орієнтується по точці на вихідному обрії, потім, піднімаючи її у вертикальній площині, але вертикальному штриху фіксують напрямок осі на перекритті монтажного горизонту. Аналогічні дії виконують при іншому колі теодоліта й із двох положень осі відзначають середнє. Точно так само визначають положення осі в перпендикулярному напрямку; у перетинанні одержують точку на монтажному обрії як проекцію відповідної точки вихідного горизонту.

При застосуванні способу вертикального проектування можливі два випадки: наскрізний - коли з вихідного горизонту точки проектуються послідовно на всі монтажні обрії; кроковий - коли проектування ведеться з вихідного на перший монтажний горизонт, з першого на другий і т.д. В обох випадках методика проектування однакова. Зеніт-прилад (рис, 20.11) центрують над вихідною точкою, візирний пучок приводять у вертикальне положення за допомогою оптичного компенсатора або точних рівнів. На обрії будівельних робіт зміцнюють прозору палетку із квадратною сіткою, по якій беруть відліки, що визначають положення проекції вертикальної оптичної осі зеніт-приладу. Для сучасних зеніт-приладів з оптичним компенсатором, працюючих в одній площині, беруть відліки по палетці при чотирьох положеннях приладу — 0, 180, 90, 270°. Для кожної пари діаметрально протилежних відліки беруть середні, які й визначають положення стерпної точки.

Рис.20.11. Схема переносу точок закріплення осей з вихідного на монтажний горизонт вертикальним проектуванням

Після переносу базової фігури на монтажному обрії виконують контрольні виміри всіх відстаней і кутів між точками. Величини обмірюваних на монтажному обрії елементів порівнюють із аналогічними на вихідному. У випадку неприпустимих розбіжностей перенос повторюють.

Точність проектування точки похилим променем теодоліта залежить від наступних помилок:

за нахил вертикальної осі обертання теодоліта m_τ;

візування m_віз;

через нестворності установки теодоліта m_∆l;

фіксації положення проектованої точки m_ф.

Помилка за нахил вертикальної осі теодоліта є найбільш істотною. Вона може бути підрахована за формулою (20.1)

де  - ціна розподілу циліндричного рівня на горизонтальному колі теодоліта; Н - висота проектування.

При заданій помилці mτ за формулою (20.1) можна підрахувати необхідну ціну розподілу рівня на теодоліті. Наприклад, при m_=1 мм й H=30 м =14", тобто потрібно застосовувати теодоліт типу 2Т2.

Вплив помилки візування в лінійній мері може бути підраховане за формулою

(20.2)

де S - відстань від теодоліта до проектованої точки; Г^x - збільшення зорової труби теодоліта. При заданій помилці m_віз можна визначити необхідне збільшення зорової труби. Наприклад, при m_віз= 0,5мм й S=50 м Г= 14^x, тобто для забезпечення заданої помилки візування придатний будь-який теодоліт.

Питання про установку теодоліта в створі вихідної й проектованої точок виникають лише тоді, коли ці точки не перебувають на одній вертикалі. У цьому випадку нестворність ∆l установки теодоліта обчислюється за формулою

(20.3)

Величина помилки фіксації звичайно не перевищує 0,5 - 1,0мм.

Точність вертикального проектування залежить від помилок зеніт-приладу й прийнятого способу проектування.

Середня квадратична помилка m_H приладів типу ПОВП і РZL визначається наближеною формулою

(20.4)

де H— висота проектування, м. При H= 100м і m_H—1,3мм.

Загальна помилка m_пр, для наскрізного й крокового способів проектування може бути визначена відповідно з виражень

(20.5)

(20.6)

де m_ц - помилка центрування зеніт-приладу; п - число поярусних перестановок приладу.

З порівняння формул (20.5) і (20.6) видно, що при кроковому способі в раз зменшується вплив помилок приладу л візування, але в це ж число раз збільшується вплив помилок центрування й фіксації. Тому питання про вибір способу проектування вирішується в кожному конкретному випадку.

Висотним розбивочним обґрунтуванням на кожному монтажному обрії служать робочі репери, позначки яких отримані від вихідних реперів висотної раз б і нічної основи. На монтажний горизонт переносять не менш двох реперів залежно від числа секцій. Робочими реперами можуть служити закладні деталі в конструкціях даного поверху або відкраски на будівельних конструкціях.

Позначки на монтажний горизонт можуть передаватися методом геометричного нівелювання із застосуванням двох нівелірів і сталевий компарованої рулетки. На вихідному й монтажному горизонтах установлюють нівеліри (рис. 20.12) (можна переносити один нівелір). На реперах, між якими передаються позначки, установлюють рейки. Беруть відліки а й b по рейках й відліки l₁ и l₂ по підвішеній рулетці. Різниця відліків l=l₂ – l₁ необхідно виправити виправленнями за компарування й температуру. Шукану оцінку монтажного горизонту H_мон обчислюють по формулі

(20.7)

де Н_исх- позначка репера на вихідному обрії.

Точність передачі позначки цим способом буде залежати в основному від помилок відліків по рейках і рулетці, до ом відбивання рейок і рулетки, обліку температури рулетки. При застосуванні нівелірів типу Н-3, шашечних нівелірних рейок і сталевих компарованих рулеток із ціною розподілу 1мм середня квадратична помилка передачі може бути виражена формулою

m_H=1,5мм + 0,25n, (20.8)

де n - порядковий номер поверху або ярусу, на який передається позначка від вихідного репера.

Передача позначки на монтажний горизонт може бути також виконана шляхом фіксації позначки на будівельних конструкціях вихідного горизонту й вертикального лінійного проміру по будівельних конструкціях до відповідної відкраски на монтажному обрії.

Для зручності користування намагаються на монтажному обрії зафіксувати оцінку, кратну цілим метрам або напівметрам, наприклад +24,000 або +24,500.