18.3. Винесення в натуру й закріплення червоних ліній, осей проїздів, будинків і споруд

Червоні лінії й осі проїздів переносять у натуру від пунктів існуючого або спеціально створюваного для цієї мети геодезичного обґрунтування міста.

Помилки виносу окремих точок червоних ліній й осей проїздів стосовно точок геодезичного обґрунтування не повинні перевищувати:

5см - у районах багатоповерхової забудови;

8см - у районах малоповерхової забудови;

10см - на незабудованих територіях.

Переносу проекту червоних ліній на місцевість передують підготовча робота.

У першу чергу перевіряють й уточнюють відповідність червоних ліній затвердженому плану планування.

Перевіряють й уточнюють (шляхом обстеження) пункти геодезичного обґрунтування, від яких передбачається винос червоних ліній. Якщо в районі майбутніх робіт геодезичне обґрунтування відсутнє або наявні пункти не забезпечують винос червоних ліній, то становлять і реалізують проект згущення існуючої геодезичної основи у вигляді полігонометричних і теодолітних ходів або інших відповідних їм по точності

побудов.

Становлять геодезичний проект детальної розбивки червоних ліній й осей проїздів у натурі. На цьому етапі залежно від умов місцевості й розташування точок геодезичного обґрунтування визначають спосіб розбивки. В основному застосовують полярний спосіб і способи зарубок. Найпоширеніший полярний спосіб.

Для обраного способу обчислюють розбивочні елементи: довжини полярних напрямків і лінійних зарубок; дирекційні кути й кути між напрямками, використовуючи в основному формули зворотного геодезичного завдання

(18.1)

За результатами обчислень становлять у довільному масштабі робітник розбивочні креслення (рис. 18.1), на якому зображують схему розбивки й підписують необхідні значення разбивочних елементів і контрольні розміри.

Полеві виміру проводять за допомогою теодоліта й сталевий компарованої рулетки. Кути відкладають при двох положеннях вертикального кола. При відкладенні довжини лінії враховують виправлення за компарування, температуру й нахил місцевості.

Для спрощення робіт з перенесення в натуру проекту червоних ліній іноді спочатку виносять осі проектованих й існуючих проїздів, а вже від них - червоні лінії. Часто з урахуванням майбутніх робіт по забудові й підземних комунікаціях виносять паралельні зміщені осі.

Рис. 18.1. Розбивочні креслення червоних ліній

Винос у натуру червоної лінії по круговій кривій здійснюють способом прямокутних координат від лінії тангенсів або від хорд, полярним способом і способом послідовних або продовжених хорд. Частота точок, що визначають криву, залежить від характеристики місцевості, величини радіуса, вимог будівельних робіт й у більшості випадків становить 10м.

Точки червоної лінії й осі проїзду закріплюють у натурі тимчасовими знаками: дерев'яними колами, милицями, металевими штирями й трубками. Установку штирів і трубок у землю роблять на бетоні. На забудованій території, крім закріплення знаками, роблять відкраску червоній лінії або осі проїзду на будовах й інших предметах місцевості, з якими лінії перетинаються. Відкраску виносять по теодоліті. На незабудованій території знаки закріплення обкопуються.

Для відшукання знаків закріплення червоних ліній й осей проїздів роблять їхню лінійну прив'язку до постійних місцевих предметів. Схема прив'язки вказується в абрисі.

Для контролю по точках винесених у натуру червоних ліній й осей проїздів прокладають виконавчі ходи. Якщо виконавчий хід може бути прокладений лише поблизу винесених точок, то їхнє положення визначають полярним способом із точок, з яких не вироблялася розбивка. Порівняння проектних й отриманих з виконавчих ходів координат характеризує точність виносу. Грубі промахи можуть бути виявлені при оцінюванні положення винесених точок щодо ситуації на плані й у натурі.

Після контрольних вимірів становлять виконавче креслення перенесення в натуру червоних ліній, на якому показують: пункти вихідного обґрунтування; положення винесених точок червоних ліній; розміри між ними, прив'язки їх до місцевих предметів.

Вихідними документами для перенесення в натуру осей будинків і споруд є:

затверджений до провадження робіт генеральний план будівельної ділянки із прив'язкою осей проектованого споруди до червоних ліній;

розбивочний план осей;

план першого поверху.

Перевірка взаємної відповідності зазначених вище документів є обов'язковою умовою підготовки геодезичних разбивочних робіт з виносу в натуру осей будинків і споруд.

Як ми вже відзначали, винос у натуру осей будинків здійснюється з метою посадки його на місцевість і виробництва будівельно-монтажних робіт. У першому випадку вирішується завдання визначення положення будинку щодо прилеглих контурів і сторін світла, у другому - визначається взаємне положення будівельних конструкцій. Виходячи із цього й прийнятої поетапної технології будівництва, розбивка осей будинку виробляється у два етапи: спочатку виносять на місцевість основні осі, що визначають контур (габарит) будинку, потім від них роблять детальну розбивку. Коли будинок має складну конфігурацію, то виносять у натуру осі симетрії (головні осі) будинку або окремих його частин. У цьому випадку наступну детальну розбивку здійснюють від винесених головних осей.

Розбивки основних (головних) і детальних осей розрізняються по точності. Якщо помилки положення контуру будинку стосовно навколишньої ситуації в основному визначаються графічною точністю проектування й характеризуються середньої квадратичною величиною 10 - 20см, то помилки детальної розбивки визначаються будівельними допусками й залежно від класу точності характеризуються відносними середніми квадратичними величинами 1: 5000 - 1:20000. Вимоги до точності детальної розбивки осей приводяться в СНіПах і Гостях.

Основні або головні осі виносять у натуру від пунктів міського геодезичного обґрунтування. Як вихідне обґрунтування використовують пункти міської тріангуляції й полігонометрії, від яких у районі майбутніх робіт створюють розбивочну основу.

При розбивці невеликих будинків або споруд масової забудови розбивочною основою служать закріплені в натурі червоні лінії або спеціально теодолітні ходи, що прокладають. При зведенні великорозмірних або складних по конфігурації будинків розвивають локальні розбивочні мережі у вигляді: будівельної сітки, мікротріангуляції, полігонометрії й т.п.

Проектне положення пунктів цих побудов заздалегідь визначається залежно від зручності наступних розбивок.

Положення будинку на місцевості може бути визначено двома взаємно перпендикулярними осями, яких цілком достатньо для того, щоб на всіх етапах будівництва виконувати детальну розбивку. Однак для виробництва земляних і пальових робіт при виносі габариту будинку виконується розбивка всіх його основних осей.

Для загального випадку масової забудови технологія розбивки основних осей наступна.

Спочатку по вихідній проектній документації визначають положення будинку на місцевості й з'ясовують наявність поблизу його пунктів вихідного геодезичного обґрунтування, наприклад ПЗ 1308 і ПЗ 1421 (рис. 18.2). Від цих пунктів у район провадження робіт прокладають розбивочний теодолітний хід, поворотні точки якого 1, 2, 3 розташовують із урахуванням габаритів і форми будинку, завантаженості будівельного майданчика, оптимальних способів розбивки й інших факторів. За результатами польових вимірів обчислюють координати точок розбивочного теодолітного ходу.

По прив'язках, зазначеним у проектних кресленнях, визначають

Рис. 18.2. Розбивочні креслення для виносу в натуру основних осей будинку

проектні координати точок перетинання основних осей здав Для внутріквартальної забудови при вільному плануванні пускається графічне визначення координат по топографичному плані на твердій основі в масштабах 1: 500 - 1:1000.

В умовах існуючої щільної забудови для добудовуючих або вбудовуючих будинків координати, що вбудовують, що виносять у натуру точок визначають шляхом додаткових польових вимірів й відповідних аналітичних розрахунків.

Використовуючи координати точок розбивочної основи й проектні координати точок перетинання осей будинку, для прийнятих способів розбивки обчислюють розбивочні елементи: довжину полярних правлінь, лінійних зарубок, відстані до перетинання осей з лініями теодолітного ходу, дирекційні кути й кути між напрямками й т.п.

За результатами розрахунків становлять розбивочні креслення, якім показують всі необхідні дані для виносу з будинку в натуру.

Як правило, розбивку починають із винесення довгої (продольної) осі, наприклад, А - А, визначаючи положення точок А/1 й А/22. Від цієї лінії можна за допомогою відкладення прямих кутів й відповідних відстаней одержати напрямки поперечних з 1 - 1, 22 - 22 і положення точок В/1 й В/22. Точки В/1 й В/22 виносяться незалежно. Вимірюючи кути в точках В/1 й В/22, і відстані В/1 - В/22, контролюють правильність визначення геометрії будинку. Для будинків довжиною більше 65м виносять додаткові поперечні осі, наприклад 12 - 12. Контроль перенесення в натуру осей будинку здійснюється за допомогою прокладання теодолітного ходу по винесених точках, контрольних промірів до сторін і точок розбивочного ходу по елементах, що не застосовувався для розбивки, промірам до існуючих будинків й інших характерних точок ситуації. За цим даними обчислюють контрольні значення координат і порівнюють їх із проектними. Розбіжності не повинні перевищувати 3 - 5см.

Винесені в натуру осі закріплюють постійними й тимчасовими знаками.

Постійними знаками закріплюють в основному дві взаємно перпендикулярні пересічні базові осі, від яких у процесі будівництва завжди можуть бути відновлені всі основні осі. Як постійні знаки застосовують обрізки металевих труб або рейок, дерев'яні стовпи. Постійні знаки встановлюють у ґрунт нижче глибини промерзання й бетонують.

Для тимчасових знаків використовують дерев'яні коли, милиці, металеві штирі й трубки.

Знаки закріплення розташовують на продовженнях осей поза зоною грабарств у місцях, вільних від складування будівельних матеріалів, розміщення тимчасових споруд й ін.

У сполученні із закріпленням осей ґрунтовими знаками застосовують кольорові відкраски на постійних і тимчасових будинках або спорудах, що розташовуються в створі осей.

Винесені в натуру осі здають по акті забудовникові й будівельній організації. До акту додається виконавче креслення розбивки й закріплення осей.

Розбивка детальних осей ведеться в процесі будівництва. Для будинків значної довжини, коли будівництво ведеться на окремих, не зв'язаних між собою ділянках, виникає необхідність виносу основних (габаритних) осей з точністю, що забезпечує детальні розбивочні роботи. Конструктивні особливості й технологія зведення протяжних будинків дозволяють вирішити це завдання з порівняно невисокими точностними вимогами незалежно від довжини будинку. Оскільки конструктивні елементи температурно-осадових швів, як правило, виготовляються на місці будівництва, то можна вважати, що всі технологічні помилки, у тому числі й геодезичних вимірах, компенсуються на ділянці між температурно-осадовими швами. Виходячи із цього, граничне відхилення _L у розбивці осей на довжину будинку L, може бути підраховане за формулою

(18.2)

де _M - граничне відхилення в розбивці осей на один будівельний модуль (приводиться в ГОСТах); n – число будівельних модулів на всій довжині будинку; K - число секцій між температурно-осадовими швами.