17.2. Основні розбивочні роботи

Основними найчастіше називають розбивочні роботи з виносу в натуру головних й основних осей, тому що саме вони визначають положення будинків і споруд на місцевості. Крім того, це поняття може містити в собі розбивку точок перетинання проміжних осей з головними й основними осями.

Незалежно від виду споруди й умов провадження робіт існують деякі загальні принципи розбивки головних й основних осей. Насамперед на місцевості необхідно мати вихідну розбивочну систему. Це, наприклад, пункти розбивочної основи; закріплені лінії регулювання забудови (осі проїздів, границі кварталів і т.п.); кути капітальних будинків і споруд, а в окремих випадках і чітко обумовлені контури місцевості. У проекті або на кресленнях аналітичної підготовки проекту повинні бути зазначені прив'язки осей, що виносять у натуру, до точок вихідної розбивочної основи. Для обчислення значень розбивочних елементів фактичні координати вихідних точок і проектні координати точок, що виносять у натуру, повинні бути визначені в одній системі. Якщо вони розрізняються, то роблять переобчислення координат з однієї системи в іншу по формулах

(17.7)

де х_i і x'_i - координати точки i у різних плоских прямокутних системах; х₀ й y₀- координати початку нової системи з осями x , у; в системі існуючої з осями х, y; а - кут повороту однієї системи щодо іншої.

При різних поверхнях відносності, наприклад, для державних й умовної будівельних систем, наведені формули трохи ускладнюються за рахунок різних масштабів цих систем.

Вибір способів розбивки залежить в основному від виду споруди й умов його зведення, від схеми побудови розбивочної основи, від наявності приладів у виконавця й необхідної точності виконання розбивочних робіт.

При наявності на площадці будівельної сітки для порівняно нескладних по геометрії цехових будинків звичайно виносять габаритні (основні) осі способом прямокутних координат. Так, наприклад, положення точок будинку А/1 і А/II (рис. 17.1) визначають від найближчих пунктів сітки 17 й. 18 по обчислених збільшеннях абсцис й ординат. Від пунктів Дзиґ 11 аналогічним образом визначають положення точок Е/1 й Е/11.Після закріплення винесених точок установлюють на кожній з них теодоліт і перевіряють взаємну перпендикулярність осей. Крім того, перевіряють відповідність відстаней між осями проектним значенням. Треба

Рис. 17.1. Схема розбивки основних осей будинку від пунктів будівельної сітки

мати на увазі, що взаємна перпендикулярність основних осей є одним з головних вимог, пропонованих до їхньої розбивки. Перекіс цих осей може надалі привести до перекосу всіх інших осей споруди, тому що основні осі служать вихідними для детальної розбивки.

Для розбивки основних осей цивільних будинків із точок полігонометричних або теодолітних ходів найчастіше застосовують способи полярних координат, кутових і лінійних зарубок, створ-але-лінійний спосіб. Точка перетинання осей А/1 виноситься від точки V теодолітного ходу шляхом відкладення полярного кута й полярної відстані (рис. 17.2). Аналогічно із точки VI теодолітного ходу виносять точки А/10 й В/10. Можна було б обмежитися виносом лише двох точок довгої осі А будинки, а дві інші точки знайти шляхом побудов прямих кутів і відповідних відстаней. Однак третю точку перетинання осей визначають із метою виключення розвороту будинку. Часто виносять і четверту точку, контролюючи виконану розбивку шляхом виміру прямих кутів і довжин сторін по будинку. Також з метою контролю положення винесених точок виконують незалежні (відмінні від основної розбивки) виміру. У наведеному прикладі на створі теодолітного ходу намічають допоміжну точку V+ 49,87, вимірюють на ній контрольний полярний кут β_x і контрольна полярна відстань S_x. За отриманим значенням обчислюють координати точки

Рис. 17.2. Схема розбивки основних осей будинку із точок полігонометричних або теодолітних ходів

А/10 і порівнюють їх із проектними. Такі визначення роблять не менш чим для трьох точок перетинання осей будинку.

Якщо на місцевості закріплені пункти, що визначають положення ліній регулювання забудови, то розбивка з них виконується так само, як із точок теодолітних або полігонометричних ходів, маючи на увазі, що координати цих пунктів відомі.

Розміщення нових будинків і споруд серед існуючої забудови іноді роблять графічно за топографічним планом великого масштабу (1:500 - 1:1000), а їхню розбивку - від існуючих будинків по даним, отриманим також графічно. Наприклад, щоб розмістити будинок А (рис. 17.3) по лінії забудови між будинками Б и В, знаходять за планом відстані між відповідними кутами цих будинків і кутами, що виносять у натуру, будинку А. Тому що в цьому випадку всі розміри беруться із плану, то при розбивці в натурі відстань між кутами а й д існуючих будинків виявиться не рівним проектному, тобто з'явиться нев'язка. Оскільки розмір будинку, що виносить у натуру, А повинен у точності відповідати проектному, те отриману нев'язку

Рис. 17. 3. Графічний спосіб визначення розміщення будинку для розбивки

нарівно розподіляють на проміжки а – б і с - д між будинками. У цьому випадку трохи зміняться проектні розміри планувальних елементів (внутрішніх проїздів, газонів і т.п.) між будинками, але це цілком припустимо.

Винос у натуру порівняно протяжної лінії - часто, що зустрічається випадок, у практиці розбивочних робіт. Це й головна вісь лінійного споруди (греблі, моста, злітно-посадочної смуги аеропорту й ін.), і вихідний напрямок для побудови будівельної сітки, і базис для наступних розбивочних робіт. Для цього випадку розбивки найчастіше застосовують полярний спосіб, а також способи прямої кутової й лінійної зарубок. Приведемо приклад виносу в натуру осі А - В лінійного споруди (рис. 17.4). Точка А виноситься від найближчих пунктів геодезичного обґрунтування полярним способом, а точка В - прямою кутовою зарубкою. Якщо між точками А и В немає прямій видимості, то додатково виносять проміжні точки, наприклад, точку С. При наявності поблизу проміжної точки пунктів геодезичного обґрунтування вона виноситься аналогічно основним точкам з перевіркою її положення по створі. Положення проміжної точки З на створі А - В може бути знайдено й іншим способом. Спочатку її положення на створі визначають приблизно. Потім на цій точці за допомогою теодоліта вимірюють кут β. Величину нестворності q, на яку необхідно перемістити точку З, щоб вона перебувала на створі А – В, можна обчислити за формулою

(17.8)

де S₁, і S₂ - відстані від точки C до пунктів А и В відповідно. Відстані S₁ і S₂ визначають приблизно, наприклад, по генплані.

Для контролю знову вимірюють кут β. У випадку неприпустимого відхилення цього кута від 180° знову обчислюють нестворність і знову редукують.

Головні й основні осі споруд служать вихідними для

Рис. 17. 4 Схема виносу в натуру осі лінійного споруди 226

Рис. 17.5. Схема детальної розбивки осей

наступної детальної розбивки. Схема детальної розбивки залежить від виду споруди і його компонування, від умов виконання розбивочних робіт і прийнятого способу розбивки. При всьому різноманітті детальних розбивочних схем можна виділити типову схему, характерну для будівництва цивільних і промислових будинків і споруд. Це визначення положення точок перетинання проміжних осей з головними або основними. Розбивку виконують, як правило, створно-лінійним способом.

Припустимо, що в натуру винесені й закріплені основні осі А - А, В- B, 1 - 1 й 8 - 8 (рис. 17.5). Для визначення положення точок перетинання осей 2, ..., 7 з осями А - А и В - У теодолітом задають створи А - А и В - B. Від точок А/1 й В/1 уздовж відповідних створів відкладають проектні відстані 6,00м, 12,00м и т. буд. й одержують шукані точки.

Аналогічним образом знаходять положення точок Б/1 по створі осі 1 - 1 й B/8 по створі 8 - 8. Створи проміжних осей виносять за зону майбутніх грабарств і закріплюють.

На виконану роботу з розбивки осей складається спеціальний акт, до якого додається виконавче креслення розбивки й закріплення осей.