Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекций.doc
Скачиваний:
70
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
1.66 Mб
Скачать

3.2. Дванадцять бізнес-моделей новаторів бізнесу

Узагальнюючи роботи Сливотськи-Моррісона, Кірнена, Хілла та Ріфкіна, виділимо 12 найвидатніших бізнес-моделей. У кожній з них простежується виробнича, маркетингова й логістична частини.

1. Модель бізнесу «фактичний стандарт» (Білл Гейтс, Ендрю Гроув, «Microsoft», «Intel», «Oracle»). Ланцюжок створення вартості включає створення самого комп'ютера («заліза»), створення мови програмування, створення операційної системи, створення програмних прикладних додатків. Тут мова й операційна система відіграють роль фактичних стандартів, а творці «заліза» і розробники додатків втягуються у сферу діяльності власника стандарту. Чим більше залучено таких партнерів, тим активніше відбувається подальше зростання масштабів діяльності і тим вищою є цінність системи.

Відзначимо в цій схемі логістичну ознаку: фактичний стандарт визначає параметри руху потоку інновацій - прискорює або уповільнює їх, робить потік вузьким або широким, включає до нього механізм управління кількістю учасників: зменшує їх число, ставлячи бар'єри, або збільшує його, усуваючи бар'єри. Зацікавленими особами є постачальники базового обладнання - вони створюють ефект типу «штовхай»; і розробники похідних і користувачі - вони створюють ефект типу «тягни». Загальний ефект «тягни-штовхай» суттєво прискорює рух потоку продукції, підвищує ефективність каналу. Неправильна модель бізнесу може загальмувати цей логістичний ланцюжок.

2. Модель бізнесу «комутатор» (Чарлз Шваб, «Schwab», «USAA», «Аиto-By-Tеl», «САА»). Деякі ринки характеризуються наявністю значної кількості продавців, які взаємодіють з великою кількістю покупців. І ті, й інші несуть високі операційні витрати. З'являється можливість створити корисного посередника, через якого проходять різні комунікації, тобто звести безліч взаємодій до одного каналу, створивши свого роду комунікативний блок. Дієвість цієї логістичної схеми полягає в наступному: чим більше продавців і покупців до неї приєднуються, тим ціннішою стає система.

3. Модель бізнесу на основі «споживчих рішень» General Electric», «НР», «USAA», «Nordstrom», «АВВ», «Nalko»). На думку споживачів, основний продукт (комп'ютер, генератор, двигун тощо) вимагає завеликої кількості дій, щоб його можна було ефективно використовувати. Це має зробити виробник або продавець.

Для цього основний продукт слід представити як комплексний і включити до нього комплект всіляких додаткових пристроїв і набір послуг з обслуговування, у тому числі торговельні опції, логістичний ланцюжок доставки, передачу знань, фінансові послуги. Тобто, логістичний ланцюжок розповсюдження продукту слід розширити і включити до нього не лише доставку, а й вирішення завдання ефективного використання основного продукту.

4. Модель бізнесу на основі «піраміди продукції» (Ніколас Хаєк, «SMN», «Swatch», «Mattel»). Тут найважливішими аспектами є задоволення споживчих потреб щодо стилю, кольору, ціни та інших аналогічних параметрів. Піраміду продукції можна створити на базі відмінностей споживчих доходів і переваг. У її основі лежать дешеві та масові товари й послуги, а на вершині - дуже дорогі продукти, що випускаються практично поштучно. Основний прибуток концентрується на вершині продуктової піраміди, однак і основа кожної піраміди, захисний бренд, відіграє в цій системі стратегічно важливу роль - служить перешкодою (контрольною точкою) на шляху конкурентів до вершини піраміди, де зосереджена найбільша частина прибутку. У логістичних ланцюжках розповсюдження продукції треба врахувати канали, які обслуговують усі рівні піраміди продукції.

5. Модель бізнесу на основі «управління ланцюжком створення вартості» або «продукт як мультикомпонентна система» (Роберто Гауцуето, «Соса Соlа», «Mirage Resorts»). У галузі охолоджувальних напоїв ланцюжок створення вартості (ЛСВ) складається з наступних основних етапів (компонентів основного продукту): виробництво сиропу, розлив напою у пляшки («бутилювання»), логістика, дистрибуція, маркетинг і стосунки зі споживачами. Лише перехід від виробництва сиропу (модель бізнесу у 1980 році) до позиції менеджера всього ланцюжка (модель бізнесу у 1987 році) допоміг корпорації «Соса Соlа» захопити більшість зон прибутку у своїй галузі бізнесу. Логістичне завдання, наприклад, при виробництві й реалізації охолоджувальних напоїв, полягає в розміщенні центрального виробництва з виготовлення сиропу - основного продукту - і розміщенні мережі бутилюючих компаній.

6. Модель бізнесу на основі «багатошарового або «мультиплікаційного» прибутку (блокбастерного типу)». (Майкл Айзнер, «Merck», «Disney», «NBC»). Вигоди виникають за рахунок багаторазового використання того самого продукту, його характерної риси, торговельної марки або послуг.

Найкращим прикладом використання такої моделі є корпорація «Disney». Мікі Маус, Мінні, Геркулес та інші герої мультфільмів з'являються на відеокасетах, у книгах, на одязі, годинниках, упаковках, у тематичних парках, при оформленні магазинів. Вони приносять додаткові надходження. Моделі багатошарового прибутку можуть стати потужним інструментом бізнесу в тих компаніях, де створені споживчі бренди. Логістичне завдання: дослідження концентрації споживачів будь-яких послуг і пропонування споживачам образів, що їм полюбилися.

У деяких галузях бізнесу (фармакологія, музика, виробництво кінофільмів, видавнича справа) основним економічним чинником є тип реалізовуваних проектів. У рамках цих галузей витрати на різні типи проектів можуть різнитися у 5 разів, а надходження від них - у 50 разів. Наприклад, витрати на розробку нових ліків варіюються в межах від 50 до 300 млн. доларів, а загальні надходження від їх продажів - від 500 млн. до 15 млрд. доларів. Витрати на створення кінофільму знаходяться у межах від 10 до 100 млн. доларів, а надходження від нього - у діапазоні від 10 до 500 млн. доларів.

Найбільша частина прибутку концентрується в проектах блокбастерного типу (дуже великі витрати на виготовлення, рекламу, просування, але при цьому грандіозні надходження), у яких надходження багаторазово перевершують витрати на реалізацію проекту.

Логістичне завдання: контроль над мережею демонстраційних залів та їх використання у блокбастерному проекті.

7. Модель бізнесу «відокремлюючого (підприємницького) типу». (Джордж Хетсопулос, «Thermo Electron», «АВВ», «ЗМ»). У міру того, як компанії домагаються успіху і нарощують масштаби своєї діяльності, вони стають усе більш формалізованими структурами віддаленими від споживача. Як наслідок, швидкість реагування на запити споживачів зменшується. У якості протиотрути використовується спосіб, коли компанії розділяють свою структуру на безліч невеликих центрів прибутку (наприклад, АВВ, «Softbank»), що дозволяє їм підвищити рівень відповідальності за кінцеві результати та зберігати тісні контакти зі споживачами.

У повному масштабі цю модель виявила компанія «Thermo Electron», на чолі із Джорджем Хетсопулосом. Компанія регулярно відокремлює від своєї структури дочірні компанії, яким доручається підтримка тісної взаємодії зі споживачами й керівники яких особисто відповідають за показники прибутку та ціну продукції.

Крім того, ця модель запускає в хід ще одну потужну силу - додаткову мотивацію. У цьому випадку менеджери дочірніх структур одержують власний капітал, прив'язаний до цієї структури. Вони самі відповідають за кінцевий результат. Якщо вони працюють добре, їхній капітал зростає швидко і вони ефективно винагороджуються. Логістичне завдання: кожному підприємству, що відокремлюється, налагодити свою ефективну логістичну систему.

8. Модель «доступ до споживача через особливі канали - модель М. Делла». Майкл Портер, розробляючи проблему стратегічного позиціонування бізнесу, розглядав три підходи: задоволення особливих потреб через вузьку спеціалізацію, задоволення потреб в особливій марці товарної категорії через її різноманітний асортимент, задоволення потреб в особливому обслуговуванні через доступ до споживачів.

Модель «доступ до споживача через особливі канали» добре ілюструється досвідом М. Делла (компанія «Dell Computer»). У 1985 році 19-річний остінський вундеркінд Майкл Делл зрозумів як реорганізувати систему логістики реалізації персональних комп'ютерів. До появи М. Делла на ринку виробники комп'ютерів продавали їх через власні магазини, але М. Делл зрозумів, що відмінності між персональними комп'ютерами є несуттєвими, що для споживачів важливішою є післяпродажна підтримка. Пріоритет споживача перемістився у бік кваліфікованого обслуговування й індивідуального відбору. Самі ж комп’ютери покупці зможуть отримувати через пошту або замовляти за телефоном у кваліфікованих торговельних представників. І він вирішив започаткувати галузь продажу комп'ютерів «з доставкою додому». Він не будував магазини, а вклав кошти в мережу телефонних ліній і парк вантажівок, які могли доправити товар вже наступного дня. Щоб подолати упередження покупців, М. Делл запропонував їм високий рівень обслуговування та швидкість постачання. Логістика тут проявилася у побудові оригінальних каналів та організації складів.

9. Модель «задоволення особливих потреб, що мають індивідуальний характер (кастомінг) і приватна марка». У 80-х роках минулого сторіччя багато споживачів стали надавати великого значення усвідомленню власної індивідуальності. Спостерігалося прагнення відокремити своє життя від усього, що сприймалося як «безособове». Ці споживачі йшли до магазинів, які мали явно виражену індивідуальність, неординарність, яскравий імідж. З'явилися невеликі інноваційні бізнес-моделі, побудовані на зміні важливості пріоритетів і зміні клієнтської бази. Спеціалізовані магазини (наприклад, «The Gap» і «The Limited») стали орієнтуватися на клієнтів, які цінують індивідуальність і готові оплатити її.

Ці магазини кардинально відрізнялися від традиційних магазинів меншим масштабом і менш універсальним асортиментом, обмежуючись різноманітним асортиментом лише окремих товарних груп. Вони підбирали свої колекції так, щоб розміщуватися на площі не більше ніж 1000 кв. м. Вони ж першими запровадили механізм утримання створеної цінності, заснований на використанні приватних марок (Private labels).

У результаті виникла нова бізнес-модель, яка допомогла покупцям швидко, легко і впевнено сфоормувати свій комплекс товарів за прийнятну ціну. Крім того, вона змогла створити понад 4 мільярдів доларів капіталізації.

Логістичне завдання вирішувалося таким чином, що для споживачів, орієнтованих на індивідуальний попит, був запропонований свій канал формування потоку продуктів і послуг. Задля полегшення руху потоку товарів і послуг цим каналом, було запроваджено категорію приватних марок (магазини, що здійснюють кастомінг, були першими, хто узвичаїв поняття приватних марок).

10. Модель «різноманітного асортименту однієї категорії - убивця категорії». На розмаїтті асортиментів однієї категорії продукту побудована інша бізнес-модель - «Супермагазин» («Super Store»). Її потенціал величезний. Оскільки в даному магазині зосереджені товари однієї категорії, там забезпечується гарантована якість і прийнятні ціни. Така модель отримала назву «Убивця категорії» («Category Killer»). Нова модель розташувалася між універсальними магазинами й споживачами. Конкуруючі магазини, такі як «The Home Deport», «Toys "R" US», «Circuit City», пропонували покупцям, які прагнуть заощадити час і гроші, високий рівень обслуговування і гарантію повного задоволення потреб.

Ці нові моделі, подібно до спеціалізованих магазинів, також робили ставку на широту асортиментів. Але на відміну від перших вони претендували на найширше охоплення конкретної торговельної категорії - задоволення споживача в особливому виді товару даної категорії, а не на задоволення особливих індивідуальних потреб. Іншої відмітною рисою бізнес-моделі супермагазинів була винятково ефективна закупівельна система, заснована на одержанні значних знижок за рахунок величезних обсягів. Супермагазини швидко стали популярними, і до них потягнулися інвестори. До 1994 року капіталізація нової бізнес-моделі склала понад 60 мільярдів доларів.

Логістичне завдання тут полягало в наступному: 1) створити канал для споживачів, які прагнуть особливого виду продукту даної категорії, що заощадить їм час і гроші; 2) побудувати внутрішню логістику - постачання, що дозволяє створити винятково ефективну закупівельну систему, забезпечити розвинену комунікацію.

11. Модель «дистрибуції з низькими витратами» - модель «Wal-Mart». Успіх цієї моделі, як відзначає А. Сливотськи [68, с. 275], був забезпечений значним зрушенням у пріоритетах великого сегменту покупців. У 1970-х роках у США через «енергетичну кризу» купівельна спроможність родин із середнім достатком істотно знизилася. Виникла потреба в економії. Також значно змінився спосіб життя: пенсійний вік збільшився, число працюючих жінок подвоїлося, час, що припадав на покупки, різко скоротилося, і родина вже не могла щодня влаштовувати походи до магазину.

Система «Wal-Mart» відреагувала тим, що забезпечила людям доступ до недорогих товарів базового асортименту, вироблених відомими в країні компаніями. Вона побудувала в невеликих містечках гігантські магазини площею 10 000 квадратних метрів і за рахунок цього потіснила невеликі магазини старих компаній. Споживачі заощаджували і час, і гроші. Розмістивши свої магазини - понад 1000 - у передмістях, компанія уникнула зіткнення з іншими лідерами роздрібної торгівлі.

В 1983 році компанія створила нову бізнес-модель: «Sam's Clubs». Було виявлено, що в сегменті споживачів, орієнтованих на дешевий товар, існував підсегмент, що прагне ще нижчих цін. Магазини «Sam's Clubs» обслуговували саме таких покупців, пропонуючи ті самі товари, але гуртом. У них не було красивих вітрин і консультантів. Ціни були нижчими, прибуток меншим, але покупці приходили за покупками лише сюди - і конкурувати із цією мережею було неможливо.

Логістика «Wal-Mart», її система закупівель і постійне прагнення до доопрацювання своєї бізнес-моделі повністю змінили світ роздрібних продажів.

12. Модель EDS і «Nike» - «спеціалізації на аутсорсингу». З 80-х років XX ст. ці компанії потребували оптимізації фінансової ефективності. Вони зробили висновок, що потрібні стратегії, засновані на виділенні ключових компетенцій і ключових видів діяльності (КВД). Було вирішено, що КВД треба залишати за собою, а ті види діяльності, які не можуть бути оптимізовані або не впливають на конкурентні переваги - віддавати на аутсорсинг.

Технології надали могутні інструменти для втілення в життя цих ідей. Розподіл комп'ютерної потужності, обмін електронними даними, системи контролю, особливо штрихкоди, дозволили корпораціям точніше оцінювати витрати й прибутковість кожного внутрішнього процесу. Нові управлінські технології і зростаючі організаційні можливості стали причиною появи нової потреби - витискання максимуму з кожної точки (ланки) ланцюжка створення вартості.

Практично першою компанією, що зуміла створити капіталізацію завдяки зміщенню пріоритетів потреб компаній, стала «IBM». В 1989 році найбільша угода «IBM» з «Eastman Kodak» щодо виконання усіх IT-функцій компанії послужила поштовхом, який запустив хвилю аутсорсингу. Ця епохальна подія зробила внутрішні відділи автоматизованих систем управління об'єктом пильної уваги. На відміну від багатьох таких відділів, кваліфікований субпідрядник використовує свої знання технологій, досвід консультаційної діяльності для того, щоб надати замовникові повноцінне бізнес-рішення.

«Electronic Data Systems» («EDS») - одна із найуспішніших компаній, що займаються аутсорсингом. В 1962 році Росс Перо залишив «IBM», щоб заснувати свою власну компанію «EDS». Вона зайнялася продажем комп'ютерного часу мейнфреймів. Перо помітив, що зростає кількість споживачів, яких не влаштовували високі фіксовані витрати, пов'язані з використанням цього обладнання. «EDS» запропонувала клієнтам орендувати час, пам'ять і процесорну потужність у регіональних «центрів обробки даних». З 1964 по 1969 рік обороти «EDS» збільшилися з 100 тисяч до 5,3 мільйонів доларів. «EDS» розробила бізнес-модель, орієнтовану на створення галузевих рішень з IT-послуг. У 90-х роках XX ст. аутсорсинг IT-послуг вийшов за рамки просто погодинної роботи. Сюди увійшли і управління мережами, і спеціалізована обробка даних, і складні програмні додатки, написані під замовника. Компанії не можуть зберегти беззбитковість, виконуючи ці функції, тому вони віддають їх на аутсорсинг. Зараз «EDS» та її послідовники поступово переходять до сфери стратегічного консультування.

Капіталізація найбільшого світового виробника взуття компанії «Nike» за останні 10 років склала понад 2,5 мільярди доларів. Вона виробляє усе своє взуття на замовлення на фабриках у Південно-Східній Азії. Сама компанія займається лише розробкою продукту і маркетингом.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.