4. Вихід співвласника з відносин спільної часткової власності

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою. При продажу частки в спільній власності сторонній особі інші учасники спільної часткової власники (співвласники) мають переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки зобов'язаний повідомити співвласників про намір продати свою частку. При їх відмові від купівлі протягом 1 місяця щодо нерухомого майна та протягом 10 днів щодо рухомого від дня повідомлення продавець має право продати свою частку іншій особі. Таким чином законодавець надає співвласникам переважні або привілеєві права на купівлю частки у спільній власності, яке спрямовано на захист інтересів співвласників.

Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, а на нерухомість з моменту нотаріального посвідчення та державній реєстрації.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо це неможливо або не допускається законом, співвласник має право на одержання від інших грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Поділ майна, що є у спільній частковій власності здійснюється за домовленістю між ними, при цьому право спільної часткової власності припиняється. Письмовий договір про це нотаріально посвідчується.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників у судовому порядку, здійснюється, якщо:

• частка є незначною і не може бути виділена у натурі;

• річ є неподільною;

• спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Позивач попередньо повинен внести вартість частки на депозитний рахунок суду.

Звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності іншого майна здійснюється у судовому порядку, якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники. В такому разі кредитор має вимагати продажу боржником своєї частки для погашення боргу або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника після перерахунку.

5. Право спільної сумісної власності

Право спільної сумісної власності – це право двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності, тому співвласники мають рівне право на все спільне майно в цілому, як право на користування, так і право на розпорядження, за згодою всіх співвласників. Суб'єктами можуть бути фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади. Це майно може бути набуте тільки у випадках, передбачених договором або законом (наприклад: подружжям за період шлюбу, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, внаслідок приватизації квартири тощо).

Частка кожного із співвласників визначається тільки при припиненні спільної власності (наприклад: при розподілі майна внаслідок розлучення подружжя).Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, при цьому вважається, що частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Кредитор співвласника майна, у разі недостатності іншого майна, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для стягнення.

При створенні права спільної сумісної власності внесок кожного із співвласників не впливає на розмір його частки у разі її визначення. Співвласники майна володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та/або державної реєстрації, має бути оформлена письмово і нотаріально посвідчена.