1. Поняття та види доказів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

  За характером змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Непрямі докази на відміну від прямих не мають безпосереднього зв’язку із шуканим фактом, тому дозволяє лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність цієї класифікації полягає у тому, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак не означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів.

   За процесом формування даних про факти докази класифікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.

   У науці обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів - за джерелами, за допомогою якого суд їх одержує, особисті і речові. До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів. До речових доказів відносяться ті докази, зміст яких, міститься у певних об’єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа.

2. Поняття, предмет та етапи доказування.

Поняття доказування. Вирішення цивільної справи та відповідно прийняття обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов’язки сторін. Всі ці моменти можуть бути з’ясовані лише внаслідок доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК всебічне і повне з’ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин.    Доказування в цивільному процесі включає в себе дві невід’ємних складових. З однієї сторони це є діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма), з іншої – пізнавальна (розумова), що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльністю, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін, встановлення певних обставин шляхом зазначення про докази, їх збором, подання, дослідження та оцінки.    Суб’єкти доказування. Сторони, подаючи докази, реалізовують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов’язок по доказуванню, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов’язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК). Тобто, процесуальним законом визнається право участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК) та розподіл обов’язків по доказуванню (ст. 60 ЦПК).

   Етапи доказування. Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В теорії цивільного процесуального права не має спільності з приводу кількісного складу стадії (етапів) такої діяльності. Виділяють такі етапи:    - формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи;    - збір та подання доказів;    - дослідження доказів;    - оцінка доказів.

   Предмет доказування визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Коло обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, можу бути різноманітним, а предмет доказування по конкретній справі досить визначений. На його склад вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в даному конкретному випадку.

   Отже, предметом доказування виступають:    - обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову);    - обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);    - інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.