- •Поняття та види доказів.
- •Поняття, предмет та етапи доказування.
- •Факти, які не потребують доказування.
- •Оцінка судових доказів.
- •Засоби доказування.
- •Забезпечення доказів.
- •Поняття та значення позовного провадження. Поняття, види та елементи позову.
- •Способи захисту відповідача від заявленого позову.
- •Забезпечення позову.
- •Відкриття провадження у справі як стадія цивільного процесу. Передумови права на пред’явлення позову.
- •Процесуальний порядок відкриття провадження у справі. Відмова у відкритті провадження у справі. Наслідки пред’явлення позову до суду.
- •Повернення позовної заяви. Залишення заяви без руху.
- •Підготовка справи до судового розгляду як стадія цивільного процесу. Процесуальний порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду.
- •Судові виклики та повідомлення.
- •Судовий розгляд як стадія цивільного процесу. Судове засідання як процесуальна форма розгляду та вирішення цивільної справи.
- •Розгляд справи по суті як частина судового засідання. Допит свідків. Дослідження письмових та речових доказів. Дослідження висновку експерта.
- •Судові дебати і ухвалення та оголошення рішення суду як частини судового засідання. Окрема думка судді.
- •Перерва в судовому засіданні. Відкладення розгляду справи. Зупинення провадження в справі.
- •Закриття провадження в цивільній справі. Залишення заяви без розгляду.
- •Поняття, суть та види судових рішень (постанов).
- •Вимоги до рішень суду.Законна сила рішення суду.
- •Усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив.Ухвали суду першої інстанції.
- •Поняття та особливості заочного розгляду цивільної справи.
- •Поняття та особливості наказного провадження.
- •Розгляд справи у порядку наказного провадження.
- •Судовий наказякособлива форма судового рішення (постанови).
- •Поняття та значення окремого провадження. Загальні правила розгляду та вирішення справ окремого провадження.
- •Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
- •Визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
- •Суть та значення апеляційного провадження. Право апеляційного оскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- •Підготовка та порядок розгляду справи апеляційним судом.Повноваження суду апеляційної інстанції.
- •Суть та значення касаційного провадження. Право касаційногооскарження та процесуальний порядок його реалізації.
- •Порушення касаційного провадження, підготовка та розгляд справи судом касаційної інстанції. Повноваження суду касаційної інстанції.
- •Поняття та особливості провадження у зв'язку з винятковими обставинами.
- •Поняття та особливості провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами.
- •Виконання судових рішень як стадія цивільного процесу.
- •Судовий контроль за виконанням судових рішень.
- •Відновлення втраченого судового провадження: порядок, підсудність та зміст заяви, особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення провадження, розгляд справи.
- •Поворот виконання.
- •Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів: форма і зміст заяви, підстави для скасування рішення третейського суду.
- •Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів: форма і зміст заяви, підстави для відмови у видачі виконавчого листа.
- •Поняття та джерела міжнародного цивільного процесуального права. Підсудність цивільних справ з іноземним елементом. Підготовка та розгляд справи.
- •Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню.
- •Визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
- •Провадження у справах за участю іноземних осіб.
-
Факти, які не потребують доказування.
Факти, що не підлягають доказуванню. Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування: - загальновідомі факти; - преюдиційні факти; - факти, що презюмуються; - визнані факти.
Загальновідомі факти - це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об’єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту.
Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (презюмовані факти). Правовими презумпціями є правові норми, які встановлюють загальне правило поведінки, від якого у певних умовах може бути здійснений відступ. Суть презюмованого факту полягає у тому, що сторона, на користь якої встановлено таку правову норму (презумпцію) не зобов’язана доводити відповідну обставину. Так, особа, якій завдано шкоду малолітньою особою, не повинна доводити, що шкода повинна бути відшкодована відповідно до ст. 1178 ЦК батьками, усиновителями, опікунами чи закладом, який здійснював нагляд за такою особою. Однак, вони, у свою чергу, можуть доводити обставини, які можуть бути підставою для звільнення їх від відповідальності. Визнані факти – це обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п. 1 ст. 61 ЦПК). Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування (ст. 40 ЦПК). Від визнання факту слід відрізняти визнання позову, яке призводить до припинення провадження у справі. В окремих випадках сторона чи третя особа може відмовитися від визнання обставин. Так, відповідно до ст. 178 ЦПК відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.
-
Оцінка судових доказів.
Оцінка доказів – це визначення належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного процесу, які визнаються суб’єктами доказування.
Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні (ст. 179 ЦПК), з врахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування (ст.ст. 58, 59 ЦПК). Оцінка доказів судом виступає підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, який носить обов’язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду (ст. 215 ЦПК). Це завершальна оцінка суду. Належність доказів. Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. Із усіх поданих доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження і обґрунтування мотивів рішення тільки ті з них, які мають зв’язок з фактами, які необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.(ст. 58 ЦПК). При розгляді цивільної справи головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ст. 160 ЦПК).
Питання належності доказів вирішуються судом при порушенні справи, в стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і зазначені докази, що підтверджують позов (ст. 131 ЦПК). Належність доказів судовою практикою, що склалася, зазвичай визначається судом під час розгляду справи у судовому засіданні, визнавши доказ, таким, що не відносяться до справи, суд просто залишає його без дослідження, тим самим звільняє себе від наступної його оцінки, та означає, що виключається можливість посилання на нього у судовому рішенні. Допустимість засобів доказування. За загальним правилом будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише встановленими в законі засобами доказування (ст. 59 ЦПК) у відповідності з правилом (принципом) їх допустимості. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не повинні підтверджуватися іншими. Суд не вправі за своїм переконанням приймати доказ, який законом не допустимий, і, навпаки, відкидати як недопустимий доказ, можливість використання якого закон не забороняє. Достовірність – це перевірка доброякісності джерела доказів, а також процесу їх формування.
Достатність – це така кількість доказів, які дозволяють вирішити справу, зробити певний висновок і постановити рішення. Достатність стосується завершального етапу доказування.
Зважаючи на те, що судова оцінка має важливе значення для розгляду справи, законом встановлені певні правила (принципи) її здійснення. До них можна віднести наступні:
- докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності (п. 3 ст. 212 ЦПК); - докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів (п. 1 ст. 212 ЦПК); - внутрішнє переконання повинно ґрунтуватись на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів (п. 1 ст. 212 ЦПК);
- при оцінці доказів судді повинні керуватися законом; - ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (п. 2 ст. 212 ЦПК) Це означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивостями, і жоден з доказів не має переваги перед іншим.