2. Види актів цивільного законодавства

Конституція України є основою всього законодавства України, у тому числі цивільного, тому Конституція не є актом цивільного законодавства в прямому значенні, оскільки має найвищу юридичну силу й втілює принцип верховенства права. Закони та інші нормативні акти приймаються на її основі й повинні їй відповідати. Конституція містить фундаментальні правові засади щодо юридичної рівності учасників цивільних відносин, прав власника, відповідальності держави перед людиною, захисту прав людини тощо. Цивільно-правові відносини мають конституційне підґрунтя.

Цивільне законодавство поділяється на головний акт – Цивільний кодекс України, та інші акти, що не можуть суперечити ЦК, а при змінах і доповненнях мають узгоджуватися з ним. Цивільний Кодекс України прийнятий 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., його прийняття пов'язано з кардинальним реформуванням суспільного строю. Була задоволена потреба регулювання цивільних відносин на основі загальновизнаних у світі засад приватного права: неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією та законом; свободи договору та підприємницької діяльності тощо.

Система Цивільного кодексу побудована за пандектним принципом, складається з таких частин: загальні положення, речове право, зобов’язальне право, спадкове право. Цивільний кодекс складається із шести книг: Загальні положення, Особисті немайнові права фізичної особи, Право власності та інші речові права, Право інтелектуальної власності, Зобов’язальне право, Спадкове право.

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для актів національного законодавства.

Співвідношення галузевого й комплексного законодавства. Поточне законодавство здебільшого має комплексний характер, і регулює відносини приватного та публічного права, оскільки законодавець змушений дбати про змістовну сторону, а не про галузеву належність нормативно-правового акта, який він приймає. Нормативні акти відображають функціональні зв’язки між нормами різних галузей права, а тому в практиці немає “чистих” галузей законодавства, тобто таких, які містять норми виключно однієї галузі. Так, ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” містить норми цивільного, трудового, фінансового права.

Інші закони України, які відносяться до цивільного законодавства, це як кодифіковані, так і не кодифіковані (поточні) закони, які в цілому або в певній частині містять правові приписи, що регулюють цивільні відносини в Україні й при цьому прийняті відповідно до ЦК України, тобто відповідають основним його положенням.

Цивільний кодекс залишається кодексом загального характеру, інші кодекси, закони, що регулюють цивільні правовідносини, є спеціальними законами. Норми спеціального законодавства є пріоритетними стосовно норм Цивільного кодексу в регулюванні цивільних відносин, а норми Цивільного кодексу застосовуються субсидіарно, якщо норм спеціального права буде недостатньо. Положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, до трудових, сімейних, господарських відносин тощо, якщо вони неврегульовані іншими актами законодавства.

Цивільне законодавство не застосовується до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом (ст. 1 ЦК).

Підзаконні нормативно-правові акти встановлюються з метою оперативного врегулювання певних цивільних відносин, організаційного забезпечення реалізації чинних законів та не повинні суперечити законам, змінювати або доповнювати їх. Це акти Президента, постанови КМУ, акти органів державної влади та органів влади АРК. Підзаконні нормативно-правові акти можуть установлювати норми щодо регулювання цивільно-правових відносин, якщо вони ще не врегульовані на рівні закону.

Звичай – це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин та не повинно суперечити положенням договору та актам цивільного законодавства. Звичай необов'язково має форму документа, однак він повинен бути загальновідомим. Якщо у договорі, ЦК, інших актах цивільного законодавства відсутні умови та вимоги до виконання зобов’язання, то воно має виконуватися відповідно до звичаїв ділового обороту (ст. 526 ЦК).