4. Зміст договору

Зміст договору – це сукупність:

• умов, визначених на розсуд сторін та погоджених ними;

• умов, що є обов’язковими відповідно з актами цивільного законодавства.

Залежно від юридичного значення умови договору можна поділити на:

істотні умови; звичайні умови; випадкові умови.

Істотні умови договору – це умови, які необхідні та достатні для того, щоб договір вважався укладеним та породжував права та обов'язки сторін (хто, скільки, коли, яким чином, за скільки? тощо).

Предмет договору – це істотна умова договору про передбачуване благо, щодо якого існує можливість виникнення речового чи зобов’язального права у сторін договору після виконання зобов’язань. Як правило, ця категорія в Цивільному кодексі України не пов’язується із суб’єктивними правами осіб на це благо, а існує для встановлення певного правового режиму, це певна інформація про благо, яке ще не стало об’єктом цивільних прав покупця, замовника орендаря тощо, однак на підставі юридичних фактів ці права можуть виникнути в суб’єктів чи трансформуватися. Об’єкт цивільних прав – це певні блага, щодо яких у суб’єктів існують суб’єктивні цивільні права.

Істотні умови бувають:

• обов'язковими, що визнані такими відповідно до актів цивільного законодавства;

• випадковими – це умови, що встановлюються та погоджуються сторонами, вони є додатковими, не встановленими законодавством, однак стають істотними, якщо випадково включені у договір, бо на цьому наполягає хоча б одна із сторін (ст. 628 ЦК). Наприклад, покупець ставить умову доставляння товару на дім. Якщо продавець погоджується, то така випадкова умова договору між ними стає істотною.

Окрім істотних умов у договір іноді включають звичайні умови договору – які базуються на диспозитивних нормах закону або звичаях та стають обов’язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. У диспозитивних нормах є така фраза: «якщо інше не встановлено договором. Вони не потребують окремого погодження, можуть бути відсутні у тексті договору. Вважається, що сторони про них повинні знати та згодні з ними, оскільки не передбачили іншого, тому вказувати їх не обов'язково. Наприклад, у ст. 531 ЦК зазначено, що боржник має право виконати свій обов’язок достроково, та якщо кредитор згоден з цим, то немає потреби про це записувати у договорі. Не можуть вважатися умовами договору положення, що закріплені в імперативних нормах закону, оскільки імперативні норми вимагають підкорення, а не погодження. Наприклад, немає сенсу погоджувати таку умову договору, що у разі порушення зобов'язання кредитор має право звернутися до суду за захистом.

Змішаний (непойменований) договір – це договір, при укладенні якого на практиці застосовуються елементи різних договорів, як передбачених у законодавстві, та й не передбачених. Як правило, прості не змішані договори мають найменування. Вдосконалення договірних зв’язків йде шляхом їх ускладнення при використанні свободи договору. До кожної частини договору застосовується відповідна частина законодавства, яка регулює відносини такого типу. Якщо договірне зобов'язання не передбачене цивільним законодавством, але йому не суперечить, або сторони договору відступили від положень актів цивільного законодавства і врегулювали відносини на свій розсуд відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК, то до цих зобов’язань може бути застосована аналогія права, тобто, норми загальної частини зобов’язального права. У таких непойменованих договорах, якщо на розсуд сторін були змінені норми права, що регулюють певне зобов'язання, не можна застосовувати інші норми права, що регулюють це зобов'язання. Наприклад, сторони встановили, що договір перевезення вантажу є безоплатним, що суперечить ст. 909 ЦК, тоді не можна застосовувати норму ст. 916 ЦК щодо права стягнення розумної плати, якщо розмір провізної плати не визначений. Тобто, відсутність визначення плати не означає, що договір безоплатний, а безоплатним договір буде, якщо це зазначено у договорі.

Договір з типовими умовами – договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Функція типових договорів – слугувати зразком правового регулювання відносин, якщо сторони не встановили інший правомірний порядок. Типові (взірцеві) договори мають рекомендаційний характер.

Тлумачення умов договору – з'ясування тексту договору шляхом пояснення значення слів, понять сторонами договору, судом, шляхом визначення загальноприйнятих термінів, порівнянням частин договору, висвітлення наміру сторін, мети договору тощо.

Ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, за винятком випадків державного регулювання.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до умов договору.