Характерними ознаками предмета цивільного права, тобто, цивільних правовідносин, є:

• Суб’єкти (фізичні та юридичні особи), які є юридично рівними, майново самостійними, в змозі вільно від державно-владного впливу виявляти свою волю.

• Об’єкти цивільних правовідносин, це матеріальні та нематеріальні блага, що належать приватним особам.

• Підстави виникнення, трансформації, припинення – це юридичні факти (дії, події). Найчастіше підставою виникнення цивільних правовідносин є згода сторін.

• Зміст цивільних правовідносин – це цивільні права та обов’язки учасників, які, у більшості, кореспондують один одному, є зустрічними (ти мені – я тобі).

• Захист порушених прав здійснюється, як правило, у судовому порядку шляхом компенсації, відновлення порушеного права.

• Метод регулювання – дозволено усе, окрім того, що заборонено законом.

5. Метод цивільного права

Метод правового регулювання – це сукупність правових способів, прийомів впливу на формування й розвиток суспільних відносин та на дії їх учасників. За методом правового регулювання можна, наприклад, відмежувати цивільне право та податкове право, спільне між ними полягає в тому, що предметом і податкових, і цивільних відносин можуть бути гроші, але різними методами здійснюється регулювання цих відносин.

Ознаки методу цивільного права:

• юридична рівність, ініціативність учасників цивільних правовідносин;

• самостійний, відокремлений організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин;

• диспозитивний характер цивільно-правових норм;

• компенсаційний характер засобів захисту порушеного права, спрямований на майно порушника, а не на особу.

Тільки такі майнові та особисті немайнові відносини будуть вважатися цивільно-правовими, якщо учасники відносин визнають один в одному відокремлених рівноправних власників, особистостей, незалежно від економічного та іншого стану, не намагаються впливати силою, а поважають їх волю, визнають їх цивільні права, вільно, за власною ініціативою вступають у цивільні відносини на еквівалентних компромісних засадах та особистій незалежності, а цивільне законодавство сприяє їм у цьому тим, що у разі, якщо сторони про щось забули домовитися, пропонує їм справедливе вирішення цих прогалин, і тільки як виняток, якщо порушується справедливість, цивільне законодавство забороняє або обмежує, для того, щоб відновити порушені права, компенсувати шкоду та захистити слабкішу сторону у відносинах, тобто, відновити рівність перед законом.

Наприклад, держава є учасником як цивільно-правових, так й податкових відносин. Але в цивільних відносинах держава є рівноправним учасником, власником, продавцем, замовником, підрядником, спадкоємцем тощо, тобто, не може впливати, забороняти, наказувати, щоб державі надали безоплатно якесь майно. Якщо держава бажає стати власником майна, що належить, наприклад, фермеру, то держава зобов’язана домовлятися, як будь-який учасник. Держава як учасник, власник, так само повинна підкорятися законові, винятки з цього правила можуть встановлюватися тільки законом та відповідати Конституції.