Питання 3. Методи психологічної підготовки

Якісної психологічної підготовки й ефективного розв'язання її завдань досягають умілим застосуванням різноманітних прийомів та способів впливу на психіку військовослужбовців у бойовій і гуманітарній підготовці, називаються методами психологічної підготовки. За характером застосування й впливу на психіку воїнів вони поділяються на вербальні, практичні та емоційно-вольової саморегуляції.

Питання 3.1. Вербальні методи

До вербальних методів належать: переконання, навіювання, психологічна консультація. Головне їх призначення полягає в тому, щоб формувати правильне уявлення про необхідні зміни у психіці воїнів і психології військового колективу та викликати їх.

Переконання — один із основних методів психологічної підготовки, який забезпечує ефективність усіх інших методів, а також лежить в основі діяльності та поведінки воїна. Переконаннями є такі знання, які мають для нього особистісний смисл, тобто вони формують його свідомість і світогляд, регулюють світосприйняття і світорозуміння. Переконання звернене до логіки та розуму воїна.

У роботі з особовим складом офіцерові допомагає знання основних умов ефективності переконання:

• особиста переконаність офіцера та його захопленість військовою справою;

• всебічна та досконала професійна підготовленість і компетентність;

• знання й уміле використання індивідуально-психічних особливостей воїнів та елементів психології військового колективу;

• уміння контактувати з підлеглими, здобувати їхню довіру та виливати на них;

• логіка, ясність та правдивість у викладанні матеріалу;

• відвертість, емоційність і власний оптимізм;

• уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, уміло використовуючи факти й приклади;

• дотримання правил педагогічного такту тощо.

Переконання перебуває у тісному зв'язку зі світоглядом, емоціями, почуттями та волею воїна, безпосередньо впливає на зміст мотивації діяльності воїна та формує його настанову й життєві орієнтири. Переконаність — основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, цілеспрямованість, послідовність, що допомагають воїнові успішно оволодівати необхідними військово-професій-ними навичками і вміннями, успішно долати труднощі військової служби та сучасної війни.

Навіювання, яке спрямоване до підсвідомості військовослужбовця, розраховане на некритичне сприйняття інформації та має на меті сформувати відповідні мотиви поведінки та діяльності. Різниця між переконанням і навіюванням полягає в тому, що перше спрямоване до логіки й розуму воїна, а друге — до підсвідомості й почуттів, на некритичне сприйняття певної інформації.

Навіювання — закономірне психічне явище, що ґрунтується на особливій властивості людини — сугестивності (нахил до навіювання), яка тією чи іншою мірою притаманна кожній людині, з часом вона стає характеристикою воїна, психіці якого властиві такі сприятливі до навіяння риси, як невпевненість у собі, низька самооцінка, почуття власної неповноцінності, покірність, довірливість, сором'язливість, полохливість, надмірна вразливість та емоційність, низький темп психічної діяльності.

Сугестивність —~ це нормальна властивість психіки воїна, але надмірна сугестивність, а особливо за критичних обставин, може викликати дезорганізацію поведінки та паніку, і тому є вкрай небажаною. Протилежною рисою сугестивності є критичність (табл. 14-3).

Табл. 14-3. Сугестивність

Низька сугестивність	Висока сугестивність
сильний тип нервової системи	слабкий тип нервової системи
швидкий темп психічної діяльності	повільний темп психічної діяльності ,
інтроверт	екстраверт
скептичний	довірливий
спокійний	тривожний
затятий	податливий
високий рівень спрямування до самовираження	низький рівень спрямування до самовираження
творче мислення	репродуктивне мислення
прагнення до самостійності	прагнення працювати шаблонно

Навіювання можна успішно застосовувати в практиці психологічної підготовки з метою активізації психічних резервів особового складу, формування настанов на успішне подолання труднощів військової служби взагалі й сучасного бою зокрема.

Воно може здійснюватись у двох формах: гетеросугестії (сторонній вплив) та автосугестії(самонавіювання). Об'єктом гетеросугестії може бути як окрема особистість, так і колектив. Джерелом навіювання може бути офіцер, військовий колектив, інші групи військовослужбовців, елементи психології військового колективу, ЗМІ тощо.

Автосугестія передбачає поєднання в одній особі суґестора (джерело навіювання) та сугеренда (об'єкт впливу). Для опанування автосугестією необхідно навчити воїнів техніці автотренінгу.

Навіювання досягається вербальними та невербальними засобами.

До вербальних засобів належать слова та інтонація. У навіюванні величезний вплив на психіку воїна має слово. Особливо таке, що свідчить про небезпеку. Наприклад, гучно промовлене слово «обережно» примушує воїна миттєво зосередитися. Слово та пов'язаний із ним збуджувальний образ створюють у корі головного мозку потужний центр збудження, який, у Свою чергу, призводить до сповільненої діяльності інших частин головного мозку. При цьому навіяна думка стає єдиною у свідомості та підсвідомості, особливо за критичних обставин. Інтонація відіграє важливу, а в екстремальних умовах — вирішальну роль. За допомогою інтонації відбувається передання почуттів, що призводить до посилення ступеня впливу. В організації процесу навіювання офіцерові слід обов'язково це враховувати.

До невербальных засобів навіювання належать міміка, пантоміміка, жести, дії, фактори навколишнього середовища. Тому офіцер має також зважати на середовище, в якому відбувається навіювання, на власну поведінку, міміку та пантоміміку. Невербальні засоби мають навіть більший вплив, ніж вербальні, тому командир має вміло застосовувати різноманітні кольори, за потреби — відповідний музичний супровід для посилення ефекту навіювання.

У зв'язку з цим постає питання про методи навіювання. Вони поділяються на прямі та посередні, а також на навмисні й ненавмисні. Пряме навмисне навіювання полягає у використанні офіцером спеціальних «словесних формул», які закарбовуються в підсвідомості підлеглого і стають активним елементом його свідомості тa поведінки. При застосуванні посередніх засобів зміст навіювання вкладається до повідомлення у замаскованому вигляді й сприймається воїном мимовільно.

Залежно від стану об'єкта навіювання поділяються на: навіювання в бадьорому стані, уві сні, гіпнотичне та пост гіпнотичне. Причому навіювання під час гіпнозу сильніше, порівняно з навіюванням у бадьорому стані. Воно допомагає переборювати нав'язливі стани, фобії, страх, які виникають у бойовій обстановці.

Останніми роками в деяких закордонних арміях впроваджено методи штучного впливу на поведінку та дії військовослужбовців із застосуванням електронного маніпулювання мозком за допомогою ультразвуку й мікрохвильового випромінювання. Створено цілі програми людської поведінки з використанням комп'ютеризованої технології у поєднанні з гіпнозом та іншими засобами впливу на психіку. Для того щоб людина не замислювалася про те, що її поведінку штучно запрограмовано, організм піддають впливу наркотичних речовин, електрошоку, подовженого сну.

Завершуючи аналіз цього методу, слід наголосити, що навіювання є сильнодійним методом психологічної підготовки воїнів. Його ефективність визначається особистими якостями офіцера; якостями особистості піднавіюваного; стосунками, що складаються між ними; засобами побудови повідомлення.

Своєчасно надана психологічна консультація поширена за кордоном, де розроблено відповідні методики та технології, і є одним із найважливіших методів психологічної допомоги. Психологічна допомога сприяє зняттю психічної напруженості в колективі та в поведінці окремого воїна, пошукові оптимальних моделей поведінки в критичних ситуаціях. За допомогою спеціально організованого процесу спілкування психологічна консультація сприяє усвідомленню воїном критичної ситуації, актуалізації її причин, мобілізації додаткових сил та резервів для її подолання.

Розв'язання кожної проблеми під час психологічної консультації потребує від офіцера відповідного настрою та виконання таких умов:

• налагодження взаєморозуміння між офіцером і воїном, який звернувся за допомогою; офіцер має переконати воїна, що прагне допомогти і щиро зацікавлений його проблемами;

• створення доброзичливого морально-психологічного мікроклімату, коли воїн має можливість відверто висловитися;

• формування настанови на заспокоєння;

• допомога воїнові усвідомити причини ситуації, що склалась, і організувати спілкування таким чином, щоб воїн сам поставив собі психологічний діагноз;

• допомога воїнові розробити план його подальшої поведінки, виходячи із ситуації, що склалася;

• закріплення настанови військовослужбовця на виконання ухваленого рішення за допомогою переконання або навіювання.

Таким чином, професійна майстерність офіцера, його глибоке знання психології особистості та спілкування, уміння побачити проблему очима воїна, вміле використання різноманітних прийомів психологічного впливу забезпечують успіх психологічного консультування.

Питання 3.2. Практичні методи психологічної підготовки

До практичних методів психологічної підготовки належать психологічні вправи і тренування, метод аварійних ситуацій (вправи і тренування на спеціальних тренажерах та імітаторах, подолання смуг перешкод, завалів, спеціальні спортивні ігри, психологічні вправи для розвитку пізнавальних, емоційних та вольових рис тощо).

Психологічні вправи і тренування — це система багаторазових повторень, що стають дедалі складнішими, спеціальних дій та вчинків з метою формування у воїнів провідних якостей і злагодженості військового підрозділу, необхідних їм для ефективної діяльності у сучасній війні.

Прийоми і засоби, що моделюють діяльність військового підрозділу й воїна у складних умовах (пошкодження зв'язку, знеструмлення аварії та передаварійні ситуації, вихід із ладу різноманітних технічних пристроїв тощо), становлять метод аварійних ситуацій. Такі ситуації створюються штучно з метою викликання у особового складу стресового стану різних ступенів.

Поняття «стрес» використовується для визначення психічних станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психічному та поведінковому рівнях. Ті чинники, що викликають стрес, називаються стрес-факторами. Під час бонової підготовки можна застосовувати такі види стрес-факторів:

• фізіологічний (надмірне фізичне навантаження, високі та низькі температури, утруднення дихання);

• психічний (загроза, небезпека, інформаційне перевантаження).

Офіцерові необхідно знати, що стрес в екстремальній ситуації може впливати як мобілізувальний, так і дестабілізаційний фактор. Він має два ступені: легкий (гіпострес) та високий (гіперстрес). Усе це певною мірою залежить від конкретних характеристик нервової системи воїна, особистісної значущості факторів, що впливають на нього, досвіду діяльності в екстремальних умовах. Існують люди, для яких небезпека є життєвою необхідністю, які відчувають прагнення до неї і в боротьбі з якою вбачають найбільшу радість життя.

Зазвичай з таких людей виходять визначні військові діячі, такі, наприклад, як О.В. Суворов, Наполеон 1снують також люди, здатні виявити свій військовий талант тільки в атмосфері небезпеки, в умовах бою. Таким був маршал Мішель Неп (1769-1815), про якого Наполеон писав, шо він мав розумове осяяння лише серед куль та ядер. Ще характернішим у цьому відношенні є інший наполеонівський маршал Андре Массна

( 1758-1817), талант якого, за описом Наполеона, у небезпеці зростав стократ.

Образно кажучи, О. В. Суворов добре спав лише під гуркіт гармат. Зміст життя для нього полягав у трьох словах: армія, війна та бій. поза якими він не знав справжнього щастя. Тому, як тільки розпочиналися бойові дії, він рвався на фронт, немов лев із клітки. Наприклад, під час Другої польської війни він перебував у Фінляндії, керував будівництвом укріплень. Як тільки розпочалися бойові дії, він попросився на фронт. «Сором мені не бути там, — писав він. — Баталія для мене краще, ніж лопата вапна та піраміда цегли. Мені ліпше мати 2 000 душ на полі бою, ніж 20 000 в гарнізоні».

Отже, стрес може створювати позитивну емоцію бойового збудження, посилювати та загострювати роботу мозку. У ряді випадків стрес сприяє мобілізації внутрішніх резервів психіки воїна на подолання труднощів бойової обстановки. Тому інколи офіцерові можна спеціально створювати стресову ситуацію для психічного гарту воїнів.

Створення стресових аварійних ситуацій як основний елемент однойменного методу потребує від офіцера знання певних практичних методів, прийомів та засобів психологічної підготовки.

Характер використовуваних, наприклад, у військах зв'язку, таких методів продиктований специфікою бойової діяльності, яка полягає в багаторазових повтореннях одноманітних дій з налагодження зв'язку в умовах територіальної роз'єднаності, у складі екіпажу або самостійно. Особливу увагу . необхідно приділяти вихованню у воїнІв-зв'язківців впевненості в техніці зв'язку та у власній майстерності, а також стійкості, самовладанні, самостійності, увазі та слуховій пам'яті.

Впевненості в техніці зв'язку досягають перш за все завдяки поглибленому вивченню її конструкції І можливостей забезпечення надійного зв’язку за будь-яких обставин. З цією метою на всіх практичних заняттях необхідно демонструвати особовому складу надійність та високу стійкість засобів зв'язку проти перешкод, навчати радіотелефоністів прийому на слух в умовах інтенсивних радіоперешкод, вводити прицільні радіоперешкоди, практикувати широкий маневр антенами, частотами та режимами роботи радіоапаратури.

Зв'язківцям доводиться забезпечувати зв'язок на відстані в сотні й тисячі кілометрів, у зв'язку з чим у деяких воїнів може виникнути почуття невпевненості у технічних можливостях засобів зв'язку. Для виховання впевненості у надійності апаратури зв'язку рекомендовано призначати малодосвідчених солдатів другими номерами до досвідченіших фахівців, відряджати їх на чергування за наявності стійкого зв'язку і тільки після цього допускати до самостійного забезпечення зв'язку.

Виховувати в особового складу впевненість у військовій майстерності рекомендується поступово. Спочатку необхідно навчити воїнів професійній майстерності за сприятливих умов забезпечення зв'язку і лише згодом поступово ускладнювати рівень зовнішніх перешкод для відпрацювання необхідних навичок особовим складом.

Радіотелеграфістам, наприклад, для виховання стійкості необхідно збільшувати тривалість бойового чергування на радіостанція, розпочинаючи з двох-трьох годин до однієї доби при інтенсивній роботі в умовах активних радіоперешкод. Рекомендується також забороняти залишати апаратну і забезпечити харчування їх сухим пайком. Практикувати роботу на радіостанціях, коли ефір найбільш завантажений, а прийом повідомлень — ускладнений.

Радист під час чергування на станції постійно має бути готовий прийняти сигнал, незалежно від того, навчальний він чи бойовий. З цією метою офіцер мусить мати радіопередавач, з якого періодично передавати сигнали, вимагаючи від радистів негайно доповідати про їх отримання.

На тактико-спеціальних заняттях рекомендовано створювати на кросових апаратних великі навантаження телефоністам, механікам спецапаратури, фахівцям дальнього зв'язку. У процесі чергування необхідно навмисно створювати максимальні навантаження завдяки встановленню додаткових апаратів. З навчальною метою вимагати від телефоністів з'єднань із різноманітними абонентами в обмежені терміни.

Для формування і розвитку у воїнів-зв'язківців самовпевненості в процесі розгортання антенощоглових пристроїв з метою перевірки стану антени необхідно тренувати, наприклад, механіків радіорелейного зв'язку в підніманні щогли на різні висоти. При цьому перші заняття рекомендовано провадити за доброї погоди, а наступні — за вітряної та дощової.

Лінійним наглядачам слід практикувати постановку завдань на забезпечення зв'язку з пунктами керування, місцезнаходження яких відомо лише приблизно, в умовах сильно пересіченої місцевості та наявності водних перепон.

Виходи на лінію для контролю стану кабелю та усунення пошкоджень спочатку здійснювати командами по дві-три особи, а згодом — по одному, будь-якої пори року та доби. При цьому пошкодження слід вносити у важкодоступних місцях. Наприклад, пошкодження жил кабелю зі збереженням цілісності ізоляції.

Для розвитку в радистів слухової пам'яті та уваги на заняттях із фахової підготовки необхідно тренувати їх у прийомі коротких сигналів і команд на слух без запису. Для цього керівник заняття може передавати ключем кілька знаків і вимагати їх повторення радистами. Таким самим чином вивчають кодові фрази і скорочення, які використовуються під час налагодження зв’язку та здійснення оперативного обміну.

Телефоністів, фахівців дальнього зв'язку та кросів слід тренувати у складанні прямих та обхідних каналів зв'язку по пам'яті, без структурних схем зв'язку.

Стосовно особового складу військ ППО психологічна підготовка має здійснюватися із врахуванням тих особливостей, які властиві бойовій діяльності операторів та номерів розрахунків радіолокаційних станцій, гармат, установок і бойових машин.

Основними завданнями психологічної підготовки у військах ППО с досягнення стійкості навичок і вмінь операторів і номерів розрахунків, формування в них нервово-психічної витривалості, розвиток уваги, оперативної пам'яті та швидкості мислення.

З цією мстою можна застосувати такі практичні заходи і методи:

— поступове ускладнення умов бойової роботи й повітряної обстановки;

• періодичну зміну розв'язку завдань різної складності та створення швидкозмінної обстановки;

• відтворення шумів, характерних для бойової обстановки;

• тренування операторів і номерів розрахунків у тривалому перебуванні в індивідуальних засобах захисту під час бойових чергувань в умовах зовнішніх перешкод і підвищених температур у кабінах і робочих відсіках;

• тренування в бойовій роботі зі зміною та обладнанням вогневих (стартових) позицій, здійснення маршів і подолання різних перепон (водних перешкод, заболочених і замінованих ділянок, завалів тощо), відбиття нападів наземного супротивника;

• внесення завдань на стеження за групою цілей і виділенням основної, курс якої збігається з курсами інших цілей, на стеження за цілями за наявності несправжніх цілей;

• систематичні чергування у веденні цілей з нарощуванням їх складності, а також шляхом ведення на планшетах, табло та інших засобах відображення інформації різних сигналів, що характеризують дії повітряного супротивника і бойову діяльність військ

тощо.

Таким чином, застосування практичних методів і методів аварійних ситуацій — найсильніший фактор формування психічної стійкості військовослужбовця і військового колективу.

Але для гарантування безпеки таких занять і досягнення кінцевого позитивного успіху офіцерові необхідно дотримуватися таких умов;

• чітко знати механізми впливу стрес-факторів на психіку військовослужбовця та їх імовірні наслідки;

• знати ступінь стресостійкості кожного воїна і на основі цього застосовувати відповідні аварійні методи психологічної підготовки;

• поступово посилювати емоційну напруженість занять з бойової підготовки;

• забезпечувати надійну страховку воїнів у процесі психологічної підготовки;

• комплексно застосовувати різні прийоми й елементи стрес-факторів, які можуть мати місце в сучасній війні;

• знати механізми проявів групової психології в екстремальних умовах та їхні ймовірні наслідки;

• здійснювати за потреби групову або індивідуальну психологічну консультацію для застереження і запобігання різним негативним наслідкам дій стрес-факторів психологічної підготовки;

— провадити спеціальні дослідження для визначення рівня нервово-психічної та емоційно-вольової стійкості воїнів.

З цього випливає, що ефективність психологічної підготовки залежить також від індивідуально-психічних особливостей психіки кожного воїна і його вміння керувати своєю поведінкою в екстремальних ситуаціях.