8.2. Розвиток малої соціальної групи як колективу та її основні характеристики

То які ж фактори лежать в основі виникнення малої соціальної гру­пи? Яка етапність її розвитку? Для офіцера дуже важливо розумітися на стадіях розвитку колективу, передумовах і механізмах його переходу від одного якісного стану в інший. Вирішення цих проблем допомагає офіцерові цілеспрямовано, конкретно і більш змістовно організувати управління своїм підрозділом. Нарешті, кожний офіцер має чітко уяв­ляти різницю між малою групою і колективом.

Розвиток малої соціальної групи починається з низьких рівнів і за­вершується на вищих. У радянській психології найвищим рівнем роз­витку групи вважався колектив. У західній психологічній науці поняття «колектив» відсутнє. Безумовно, колектив виростає з групи. При цьому, згідно з Галиною Андреєвою, «причини виникнення малої групи ле­жать поза нею та поза індивідами, що утворюють її, в ширшій соціаль­ній системі» [4, с. 248]. Розглядаючи це поняття, автор більшу увагу приділяє організованим соціальним малим групам, різновидом яких є також і військовий підрозділ.

Саме існування військових підрозділів засвідчує обгрунтованість попереднього положення, оскільки його існування й організація визна­чені відповідними державними органами влади. У більшості випадків військовослужбовець потрапляє в той чи інший підрозділ не за влас­ним бажанням, а за посадовим призначенням. Відоме також обмежен­ня, порівняно з цивільними організаціями, можливості переходу з од­нієї організованої малої групи в іншу. Таким чином, виникнення орга­нізованої малої групи в збройних силах слід розглядати як подвійний процес, що передбачає, по-перше, повідомлення про неї як формальну, офіційну ланку соціальної організації та, по-друге, зібрання до неї кон­кретних воїнів, здатних кваліфіковано розв'язувати поставлені бойові завдання.

Мала організована група, виникнувши, безперечно, розвивається. При цьому не кожна досягає рівня колективу. Від моменту, коли незна­йомі воїни збираються разом для спільної діяльності, до періоду, коли цю малу організовану групу можемо назвати військовим колективом, минає іноді тривалий час. На шляху становлення колективу група долає ряд етапів — вона згуртовується, розвиваються внутрішньогрупові стосунки, які відповідають рівневі розвитку групової діяльності.

Існує кіпькалюделей утворення колективу. Наприклад, концепція про поетапний розвиток колективу Антона Макаренка, який для харак­теристики кожного рівня його розвитку використовував такі показни­ки, як рівень вимогливості в колективі, результати діяльності, рівень активності в суспільному житті, стиль праці керівників. На основі цих показників він виділив три стадії розвитку колективу:

1. вимоги до всіх членів колективу ставить керівник малої групи;

2. вимоги керівника до колективу підтримує актив;

3) коли кожна особистість ставить до себе вимоги на тлі вимог колективу [63].

Наступна модель, яка має назву стратометричноїконцепції, нале­жить до діяльного підходу й розроблена академіком А.В. Петровським та його співробітниками [80, 81]. Слушною в цій моделі групового роз­витку є чітка реалізація в ній принципу діяльності, що дає можливість вивести аналіз проблеми за межі окремо взятої малої групи і розгляну­ти її в системі широких соціальних стосунків. Ця модель включає кіль­ка прошарків, де кожен характеризується певним принципом побудови міжособистісних стосунків і, відповідно, своєрідністю вияву тих чи ін­ших групових феноменів і процесів. Центральною ланкою вважається сама конкретна діяльність групи, її змістовні (суспільно-економічні та соціально-політичні) характеристики.

По суті, цей прошарок визначає своєрідність офіційних стосунків у групі. Три наступні прошарки за своїм змістом — психологічні. Пер­ший визначає позитивне ставлення кожного члена групи до групової діяльності, її мети, завдань, принципів, на яких вона грунтується, моти­вацію діяльності, її соціальне значення для кожного учасника. Другий прошарок визначає міжособистісні стосунки, опосередковані змістом групової спільної діяльності, її метою та завданнями, визнаними в гру­пі принципами і ціннісними орієнтаціями тощо. Третій прошарок ха­рактеризується поверховими міжособистісними стосунками, коли спіль­на діяльність та загальнозначущі для малої групи ціннісні орієнтації не виступають як провідний фактор, що опосередковує особистісні кон­такти членів групи. Проте в цій моделі існують труднощі, пов'язані з конкретними ознаками колективу. Тому спеціалісти, які працюють у межах стратометричної концепції, диференціюючи групи за рівнем роз­витку, звертаються до традиційного життєвого критерію: низький — се­редній — високий рівень.

Ще одна модель розвитку групи, яку може використовувати в своїй діяльності офіцер — це параметрична концепція (рис. 8-3).

У цій концепції найбільш детально розроблено критерії розвитку групи як колективу. її запропонував Л.І. Уманський [119, 120], який критеріями розвитку групи як колективу вважає:

• зміст моральної спрямованості групи — інтегративну єд­ність її цілей, мотивів, ціннісних орієнтацій;

• організаційну єдність групи;

• групову підготовленість у сфері своєї діяльності;

• психологічну єдність (інтелектуальна, емоційна, вольова комунікативність, що характеризує, відповідно, процес міжособистісного пізнання і надійність групи в екстремальних умовах).

Груїш-конґломерат — це сукупність певної кількості людей (осіб), які раніше не були між собою знайомі й опинилися в одному просторі в один і той самий час (наприклад, молоді воїни на курсі молодого бійця або військовий підрозділ, який формується з воїнів одного періоду служ­би). На цьому етапі група дістає назву, наприклад, перший взвод.

На рівні асоціації військовослужбовці об'єднані спільною метою, але не всі однаково її сприймають, діяльність групи здійснюється, хоча дії членів ще не скоординовані та відокремлені. З'являються перші озна­ки колективоутворення. Але водночас така група постійно потребує ко­мандирів, актив лише починає складатися. Особистісні стосунки нала­годжуються досить швидко, але лише у вигляді емоційної припустимо­сті, вони ще не опосередковуються змістом службової діяльності.

Група-кооперація характеризується чітко вираженою єдністю дій членів групи, спільністю поглядів на основні її цінності, прагненням до них. Крім цього, вона відрізняється успішнодійною організаційною структурою, високим рівнем групової підготовленості та співробітниц­тва. Міжособистісні стосунки і, групове спілкування, що мають діловий характер, підпорядковані досягненню високого результату в розв'язан­ні конкретного завдання.

Від кооперації до колективу мала група проходить рівень автономіза­ції, що характеризується високою внутрішньою єдністю в усіх загаль­них якостях, крім інтергрупової активності. Саме на цьому етапі члени групи ідентифікують себе з нею («моя група»). Проте група-автономія може відійти від колективу до корпорації. Це можливо в тому разі, якщо відбувається гіперавтономізація, тобто відокремлювання, що призведе до замкнутості, і група почне протиставляти себе іншим групам та до­сягати мети в будь-який спосіб, у тому числі й за рахунок інших груп. Вона в цьому випадку перетворюється на корпорацію, яка спрямовує свою діяльність на вузькогрупові егоїстичні цілі. У корпораціях відсут­ня узгодженість їхньої мети з цілями та завданнями суспільства. Групо­ва мета може бути навіть антисоціальною (наприклад, у релігійних сек­тах).

Колектив — це найвищий рівень розвитку групи. Під терміном коле­ктив (від лат. collektivus — збірний) розуміють групу людей, що досягла в процесі соціально бажаної спільної діяльності високого рівня розвитку. Саме спільна діяльність, яка має суспільнокорисний характер, стає сен­сом її існування. У повсякденній практиці під колективом часто розумі­ють групу осіб, об'єднаних спільною працею та інтересами. Таке розу­міння колективу хибне. Бо тоді й бандитське угруповання слід вважати колективом. Неприпустиме сплутування справжнього колективу, що визначається характером його суспільно корисної діяльності та впливом на суспільство, із псевдоколективами з їхньою корпоративною метою, а в ряді випадків і шкідливих для суспільства.

Таким чином, за характером і формами організації діяльності ви­окремлюють такі рівні розвитку контактних груп (табл. 8-2).

Основними соціально-психологічними якостями колективу є три риси.

Характерною першою рисою колективу виступає згуртованість, яка виявляється в тому, що всі зусилля його членів поєднані прагненням досягти соціально важливих цілей. Вона сприяє виконанню суспільно корисної діяльності, але без такого спрямування може спостерігатися й в інших типах груп. Оскільки офіцерові доведеться конкретно працю­вати над згуртуванням військового підрозділу, детальніше зупинимося на цій проблемі. Слід зазначити, що за 40-річну історію його дослідження ще й досі немає однозначної дефініції згуртованості.

Артур Петровський визначає згуртованість як «ціннісноорієнта-ційну єдність», яка має вигляд характеристики системи внутрішньогру­пових стосунків, що виявляє ступінь збігу оцінок, настанов і позицій групи щодо об'єктів (осіб, завдань, ідей, подій), найбільш важливих для групи в цілому [79, с. 182]. Така згуртованість визначається перш за все близькістю оцінок в моральній і діловій сферах, у підході до мети і завдань спільної діяльності.

Табл. 8-2. Рівні розвитку контактних груп

Найменування групи	Струк­тура	Форма діяльності	Цілі діяльності
1) неорганізовані групи (асоціації, випадкова група, натовп)	немає або стихійна	самостійна	особисті
2) зовнішньо організовані гру­пи (організація: виробнича, навчальна, військова тощо)	регламен­товані ззовні	визначається зовнішньою і внутрішньою організацією групи	загальні
3) внутрішньо організовані групи: — корпорації (група бізнес­менів, зграя бандитів); — колективи	внутріш­ня	разом спільно	особисті через групові; загальні

Практика свідчить, що необхідно виділити кілька форм ціннісноорієн-тсщійної єдності в колективі, оскільки виділення лише предметно-цінніс­ного компонента (збіг поглядів, що стосується предмета спільної групової діяльності) недостатнє, наприклад, для колективів, які реалізують кілька видів діяльності. Для них дуже важливий емоційний компонент згуртова­ності, який слід обов'язково виділити в усіх колективах, особливо військо­вих.

В екстремальних умовах військовослужбовці тривалий час спільно вико­нують різні завдання, оскільки сучасна зброя, бойова техніка, тактика пе­редбачають колективний вид діяльності, бойове завдання, де моральний фа­ктор набуває першорядного значення. Не випадково Наполеон І наголошу­вав, що духовна сила відноситься до фізичної, як три до одного. Тому у військовому колективі емоційна сфера життєдіяльності має таке саме зна­чення, що й професійна спрямованість і його однакове розуміння всіма чле­нами колективу. У зв'язку з цим цілком обгрунтоване запровадження по­няття емоційно-ціннісна єдність військового колективу, яке відображає сту­пінь емоційного єднання воїнів певного підрозділу, що будується на подіб­ності їхніх ціннісних систем. Одним із показників наявності такої єдності є неформальні мікрогрупи, котрі виникають у підрозділі. Якщо емоційно-цін­нісні орієнтації таких неформальних мікрогруп збігаються з метою спіль­ної діяльності, ми говоримо про мікрогрупи позитивного спрямування, а в протилежному разі — негативного спрямування. За несвоєчасного їх вияв­лення такі мікрогрупи вносять розлад у життєдіяльність військового колек­тиву. Знання офіцером такого компонента згуртованості військового колек­тиву допомагає йому розставити особовий склад за посадами, відділення­ми, підрозділами, виходячи з принципу психічної, психофізіологічної су­місності військовослужбовців. Якщо не враховувати цього, у взаєминах чле­нів екіпажів, відділень можуть виникати психологічні напруження.

Завершальним компонентом групової згуртованості вважається стій­кість колективу до деструктивних (руйнівних) впливів.

У такому випадку вимальовується цілісна картина згуртованості ко­лективу, що має три рівні:

• емоційно-ціннісна єдність (перший поверховий рівень);

• предметно-ціннісна єдність (другий рівень, пов'язаний зі ставленням членів колективу до мети і завдань його діяль­ності);

• стійкість колективу до деструктивних впливів (третій рі­вень згуртованості колективу).

Для вимірювання групової згуртованості в малих соціальних групах і колективах можна вдатися до соціометричного опитування.

За допомогою цієї методики визначаються емоційна привабливість чле­нів групи, наявність і характер неформальних мікрогруп, а також статус кожного члена групи. Він будується на припущенні: чим більша кількість членів групи подобається один одному, тим привабливіша група в цілому, тим вищий індекс групової згуртованості. Такий коефіцієнт виходить як частка від поділу числа взаємних позитивних виборів на теоретично мож­ливу їх кількість. Критерієм такого вибору є вибір партнера для певних спіль­них дій. У ході соціометричннх опитувань офіцер отримує також індивіду­альні коефіцієнти на кожного воїна підрозділу. Воїн, що отримав найбільше число виборів у групі, має високий статус, а той, що отримав найменшу кількість, характеризується низьким статусом.

Нарешті, у ході такого опитування виявляються неформальні мікрогру­пи в підрозділах. Офіцер, аналізуючи склад цих мікрогруп, характер став­лення до військової діяльності, може визначити їхню спрямованість. Наяв­ність мікрогруп негативної спрямованості знижує рівень згуртованості будь-якого колективу. Офіцерові не слід забувати, що соціометрія не дає можли­вості з'ясувати причини й зміст тих чи інших стосунків та їх мотивацію. Для цього потрібно застосувати інші методи.

Таким чином, показниками згуртованості групи є: стиль лідерства; процес прийняття групових рішень; характер взаємин між членами гру­пи; ступінь подібності в настановах і поглядах щодо спільної діяльно­сті та емоційних переживань; особистісні особливості членів групи та їх психофізіологічна сумісність; результати спільної діяльності тощо.

Другою соціально-психологічною рисою колективу є оптимістичний соціально-психологічний клімат (СПК), під яким розуміють панівні, від­носно стійкі настрої та судження колективу, що відображають умови його життєдіяльності.

Оптимістичний СПК можна розглядати як результат групової сумісно­сті, що характеризується соціально-психологічними показниками згур­тованості групи воїнів, яка забезпечує задоволеність і безконфліктність спілкування. СПК виражається в стилі спілкування членів колективу.

Основними факторами, що обумовлюють СПК у колективі, є:

• міжособистісні стосунки;

• міжособистісна сумісність;

• стиль керування колективом;

• вплив керівних адміністративних та інших організацій;

• характер і якість спільної діяльності;

• своєчасне забезпечення особового складу всіма видами постачання.

Таким чином, СПК в колективі можуть формувати як формальні, так і неформальні міжособистісні стосунки воїнів у процесі їхньої сумісної діяльності. Тому успішне розв'язання завдань керування підрозділом можливе лише за умови розуміння офіцерами природи і структури СПК.

СПК у колективі може бути як позитивним (життєрадісність, опти­мізм, захопленість), так і негативним (песимізм, депресія, пригніченість, роздратованість). СПК здебільшого має стійкий характер, відносно ве­лику енергію. При цьому чимало часу, цілеспрямованих зусиль потріб­но для формування оптимального СПК, але значно менше — щоб його зруйнувати. Тому до цієї роботи офіцер має ставитися вдумливо.

Основними напрямами роботи офіцера щодо утворення оптималь­ного СПК є: відповідність стилю керівництва рівневі розвитку колекти­ву; своєчасне та повне зняття психічної напруженості, що виникла в групі; розподіл особового складу за посадами та підрозділами виходя­чи з принципу міжособистісної сумісності, індивідуально-психічних особливостей; керівництво формуванням колективного настрою; від­крите обговорення проблем, що непокоять членів колективу; створення умов для задоволення всебічних потреб особового складу; якісне здій­снення спільної діяльності й створення умов для досягнення в ній зна­чущих результатів тощо.

Третьою соціально-психологічною рисою колективу є його висока потенційна ефективність. Ця риса характеризується творчою здатніс­тю до самоорганізації, самоуправління, самовдосконалення й зумовле­на сприятливими умовами для виявлення здібностей кожного, взаєм­ною відповідальністю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. По­тенційна ефективність військового колективу повністю виявляється в сумісності, злагодженості, взаємодопомозі, виконанні в разі потреби функцій товаришів по службі, у тому числі й командирів, особливо за екстремальних обставин.

Існують також три основні непсихологічні якості групи як колекти-ву [93].

1. якість виконання суспільнокорисної функції, передбаченої для кожного колективу. У військовому підрозділі — це рі­вень бойової та мобілізаційної готовності, ефективність навчально-виховного процесу;

2. ступінь відповідності життєдіяльності групи соціальним очікуванням, загальнолюдським цінностям. Тут у першу чергу маємо на увазі морально-психологічний стан особо­вого складу;

3. здатність групи забезпечувати кожному своєму члену все­бічний розвиток власних здібностей.

Отже, офіцер у своїй діяльності має справу з різними групами та колективами. Знання соціально-психологічних явищ, що відбуваються в цих соціальних групах, допомагають йому глибше розуміти процеси, що мають місце у військовому підрозділі, та змістовніше організовува­ти свою діяльність із навчання та виховання особового складу.