10.3. Основні характеристики спілкування

До основних характеристик спілкування, на нашу думку, слід відне­сти його структурні компоненти, основні форми та акти, зміст.

На основі діяльнісного підходу щодо розуміння природи спілкуван­ня можна виділити такі його структурні компоненти:

• предмет спілкування — це інший воїн, партнер по спілку­ванню;

• потребау спілкуванні — це прагнення воїна до пізнання й оцінки інших, а через них і за їхньою допомогою — до са­мопізнання і самооцінки;

• комунікативні мотиви — це те, заради чого воїн спілку­ється з іншими воїнами;

• дія спішування — це одиниці комунікації, цілісний акт, який адресований іншому воїнові;

• завдання спілкування — це мета, на досягнення якої у кон­кретній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії, що відбуваються у процесі спілкування;

• засоби спілкування — це ті предмети, за допомогою яких відбувається спілкування;

• продукт спілкування — це предмети й утворення матері­ального і духовного характеру, які створюються у процесі спілкування.

Спілкування відбувається, як правило, у трьох формах:

• монологічній (характерца для командира, коли він органі­зовує певні види навчальної та службової діяльності під­леглих);

• діалогічній (найскладніша, але водночас бажана, особливо для офіцерів-вихователів);

• полілогічиій (багатостороннє спілкування, яке відбувається у ситуаціях ухвалення рішень у бойовій обстановці, в екс­тремальній ситуації, коли здійснюється боротьба за пере­хоплення ініціативи у дискусії та діяльності).

Спілкування як діяльність складається з ко 11 кроті і и х елементарних актів. Зокрема:

— суб'єкта — ініціатора спілкування;

• суб'єкта, якому адресована інформація;

• норм і правил, на основі яких організується спілкування;

• цілей, які мають учасники спілкування;

• ситуації, в якій відбувається спілкування.

Кожен акт спілкування являє собою ланку таких взаємозв'язаних комунікативних дій:

• вхід суб'єкта спілкування у комунікативну ситуацію;

• оцінка суб'єктом спілкування характеру комунікативної ситуації;

• орієнтація у комунікативній ситуації;

• вибір іншого об'єкта для можливої взаємодії;

• постановка комунікативного завдання із врахуванням особ­ливостей ситуації спілкування;

• опрацювання підходу до суб'єкта взаємодії;

• привернення уваги суб'єкта взаємодії;

• оцінка психічного стану партнера по спілкуванню;

• самоналаштовування внутрішнього психічного стану на психічний стан співрозмовника;

• вирівнювання психічних станів партнерів по спілкуванню, формування загального емоційного стану;

• комунікативний вилив одне на одного партнерів по спілку­ванню;

• оцінка суб'єктом спілкування — ініціатором спілкування — реакції партнера по спілкуванню;

• стимулювання діалогу з боку партнера по спілкуванню;

• активні дії партнера по спілкуванню на вплив ініціатора спілкування.

Зміст спілкування може складати:

• передання інформації, емоцій, почуттів, переживань, відо­мостей;

• взаємне сприйняття партнерами по спілкуванню одне од­ного;

• взаємооцінку партнерами по спілкуванню одне одного;

• взаємовплив партнерів;

• взаємодію партнерів та ін.

Манера спілкування передбачає:

• тон спілкування;

• поведінку у спілкуванні;

• дистанцію у спілкуванні (інтимна, особистісна, соціальна, публічна тощо).

Наприклад, відстань між партнерами у спілкуванні називається зоною дистанції, яка може складати: в інтимній зоні — 15—45 см, особистісній зоні —45-120 см, соціальній зоні — 120-400 см, публічній зоні — понад 400 см.

Отже, знання офіцером основних характеристик спілкування сприяє організації ефективного спілкування з партнерами по спілкуванню вза­галі та педагогічного зокрема.