Тема 10

ПСИХОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ У ВІЙСЬКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Спільне життя й діяльність людей передбачає регулювання та спря­мування їхніх взаємодій. Універсальним засобом такого регулювання виступає спілкування. Через це воно є одним із центральних проблем у психологічній науці. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно є засобом передання суспільного досвіду, а його зміст спрямова­ний на інтеграцію людей та координацію їхніх дій, вироблення спіль­них норм і правил поведінки та діяльності, передання наступному по­колінню соціального досвіду, налагодження контактів з іншими людь­ми, обмін думками та почуттями тощо.

10.1. Сутність, функції та структура спілкування 10.1.1. Поняття спілкування

Результатом спілкування є налагодження контактів між людьми, а сутністю — організація взаємодії суб'єктів діяльності.

Поняття спілкування в соціальній психології вживається в різних значеннях. Ними є такі:

• один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьев, І.С. Кон, О.О. Леонтьев);

• атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьев, В.М. Панферов);

• обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. В и гот­ський, С.Л. Рубінштейн);

• специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д. Урсул);

— специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С. Каган) та ін. Такі різні підходи до розуміння цього поняття пояснюються, по-пер­ше, недостатньою розробленістю проблеми; по-друге, труднощами ви­окремлення спілкування як специфічного явища з інших сфер суспіль­ного життя; по-третє, супроводженням спілкування всіх видів людської діяльності і взагалі людського буття, бо без спілкування індивід як осо­бистість не відбудеться.

В результаті існують різні варіанти визначення цього поняття. Щодо дефініції спілкування висловлювалися такі думки:

О.О. Бодальова: спілкування — це взаємодія людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів ко­мунікації для встановлення взаємин між людьми; О.О. Леонтьева: спіікування — це соціальний феномен, умо­ва будь-якої діяльності людини; Б.Д. Парйгіна: спілкування — це необхідна умова існування і соціалізації особистості.

У широкому розумінні спілкування — це той бік людської діяльно­сті, що вказує на активну взаємодію людей у процесі їхнього матеріаль­ного та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних стосун­ків, який здійснюється через безпосередні або опосередковані контак­ти, в які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступа­ють у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини, не може існувати жодне суспільство.

10.1.2. Спілкування і комунікація

Окремі дослідники, наприклад, психологи Г.М. Андреева та К.К. Платонов, аналізуючи поняття спілкування, розмежовують його з поняттям комунікація. Останнє вони тлумачать як «повідомлення», «пе­редання інформації», наголошуючи на його однобічному характері, зв'яз­ку з теорією інформації, кібернетикою, технічними системами. Така необхідність виникає у зв'язку з тим, що окремі дослідники, наприклад, М.С. Каган, розглядають спілкування як комунікативний вид діяльності.

На відміну від комунікації у понятті спілкування наголос робиться на взаємному обміні інформацією, емоціями й почуттями, виділяється його діалогічний характер, що передбачає взаємодію, взаєморозумін­ня, взаємини між двома або кількома суб'єктами. Отже, комунікація може відбутися як між людьми, так і між технічними системами, а спілкуван­ня — тільки між людьми, бо передбачає обмін думками, емоціями, почуттями, інформацією, налагодження контактів і організацію взаємодії.

Міжособистісне спілкування — це процес інформаційної і предмет­ної взаємодії між людьми, в якому формуються і реалізуються їхні між-особистісні стосунки. Воно передбачає встановлення прямих контактів між учасниками спілкування, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії і висловлювання партнерів по спілкуванню, сприй­мати один одного як конкретну особистість. Цей різновид спілкування розвивається перш за все у малих групах і колективах. Вихідна і головна одиниця міжособистісного спілкування —діада, парний соціально-пси­хологічний зв'язок (у малій групі кожен спілкується з кожним, без посе­редників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистіс-них зв'язків як на рівні внутрішньогрупового, так і на рівні міжгрупово-го спілкування.

Основні види спілкування: матеріальне і духовне, пряме (безпосе­реднє) і масове (опосередковане).

Матеріальне спілкування — цс взаємини і взаємодія людей у ході матеріальнопрактичної діяльності, передусім у процесі професійної діяльнос­ті, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя.

Духовне спілкування виступає як обмін партнерами по спілкуванню різноманітною інтслектуально-емоційною інформацією, переживаннями і дум­ками за допомогою живої людської мови, засобів масової комунікації і не-вербальних засобів.

Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування — це такий різно­вид взаємодії людей, в якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного об'єктами і суб'єктами.

Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Здійснюється масове спілкування найчастіше за допомогою засобів масової інформації.

Міжособистісне спілкування забезпечує зв'язок особистості з без­посереднім соціальним оточенням, а масове —сприяє здійсненню зв'яз­ку особистості і суспільства.

Суттєвий інтерес становлять функції спілкування, стосовно яких ма­ється кілька підходів. Наприклад, згідно з одним із них спілкування має чотири класи функцій.

До першого класу належать інструментальні функції обслуговування різних видів групової конкретної діяльності.

Другий клас утворює комплекс психічних функцій, які зумовлюють роз­виток окремих психічних процесів і форм психічної діяльності людини.

Третій клас становлять соціально-психологічні функції спілкування — функції налагодження контактів між людьми, самоутвердження та самоак-туалізації особистості, розвитку стосунків між членами групи, групоутво-рення та розвитку групових процесів, а також функції, пов*язані з форму­ванням і розвитком особистості в суспільстві.

До четвертого класу належать соціальні функції спілкування: передання особистого та суспільного досвіду наступним поколінням, організація суспільної взаємодії, формування всіх видів суспільних стосунків, функціонування їх як найважливішого способу життя особистості, колективу, суспільства.

Інформиційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та приймання інформації. Реалізація цієї функції відбувається на трьох рівнях. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у ви­хідній інформованості людей, що вступають у психічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. Третій — прагнення людини зрозуміти інформацію та оцінювання одержаної інформації.

Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Спіл­кування надає людині можливість регулювати поведінку і діяльність не тіль­ки власну, а й інших людей і відповідно реагувати на їхні дії. Таким чином відбувається процес взаємного налагодження дій. Результатом такого нала­годження є сумісність людей, їхня згуртованість і спрацьованість, взаємна стимуляція і корекція процесу діяльності та поведінки.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу лю­дини. Усім відомо, що характер спілкування безпосередньо впливає на пси­хічний стан співрозмовника та навколишніх.

Євген Руденський виокремлює такі функції: основні — інструмен­тальна, синдикативна, самовираження, трансляційна; додаткові — екс­пресивна, контрольна (соціальна), соціалізації тощо.

Галина Андреева, у свою чергу, виділяла три групи функцій: кому­нікативну, інтерактивну та перцептивну.

Таким чином, все це дає змогу дійти висновку, що спілкування охоп­лює та відображає двосторонній або багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльно­сті. Як суб 'єкт-об 'єкт-суб 'єктна взаємодія спрямована на розв'язання спільного завдання, так і спілкування з необхідністю включає обмін ін­формацією між людьми, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємо­вплив один на одного.

Отже, спілкування — це процес налагодження контактів між людь­ми, який дає змогу змінити перебіг спільної діяльності за рахунок по­годження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити ціле­спрямований вплив на формування окремих осіб. Тому вона породжує такі феномени, як сприйняття і зрозуміння людьми одне одного; лідер­ство і керівництво; згуртованість*! конфліктність; стосунки і настанови та ін.

Спілкування — найважливіша ознака саме людського існування, без якого неможливі діяльність, формування й засвоєння духовних ціннос­тей, формування розвиток особистості. Ефективність спілкування та повна реалізація основних функцій залежать від єдності його п'яти ас­пектів:

І)міжособистісного (відображає взаємодію воїна з безпосе­реднім оточенням: з іншими воїнами, з якими він пов'яза­ний у процесі службової та повсякденної діяльності);

2) ногнітивного (лаг можливість відповісти на запитання про те, ким е співрозмовник, який він як людина, чого від ньо­го можна очікувати, тобто дозволяє пізнати основні особис-тісні якості партнера по спілкуванню, товаришів по служ­бі);

3. комунікативно-інформаційного (являє собою обмін між вої­нами своїми переживаннями, ідеями, настановами, настро­ями, почуттями тощо);

4. емотивного (це особливість людського спілкування, тобто наявність емоцій, наповненість інформації особистісними почуттями та ставленнями);

5. конативного (спілкування задля узгодження зовнішніх і внутрішніх протиріч у позиціях партнерів по спілкуванню).