Тема 11 структура спілкування

Терміни «спілкування», «комунікація», «обмін інформацією» часто вживаються як тотожні. Це зумовлено не тільки їхньою спільною се­мантичною основою, багатозначністю використання як у науковому, так і в буденному розумінні, а й тими функціями, які вони виконують у жит­тєдіяльності особистості, соціальної групи, суспільства.

11.1. Комунікативний бік спілкування та його характеристика

Що таке комунікація! Існує близько ста різних визначень комуніка­ції. Проте насьогодні визначення, яке задовольнило б усіх, немає.

Л. Баркер визначає комунікацію як процес взаємозв'язаних елементів, що працюють разом, щоб досяітн необхідного результату або мети.

На думку К. Мортенсен, комунікація маг місце, коли люди надають значення поведінці, пов'язаній з повідомленнями.

Дж. Маєрс і М. Маєрс визначають комунікацію як загальний перед­бачуваний, постійний і завжди наявний процес розподілу значень і допомо­ги символічній взаємодії.

Дж. Олвуд розглядає комунікативну ситуацію як випадок поведінки, яка має стосунок до набору комунікативних інтенцій.

На думку українського вченого Г.Г. ГТочепцова, комунікація — це процес прискорення обміну інформацією.

Для характеристики комунікації між людьми слід мати на увазі її особливості, порядок організації комунікативного процесу, засоби роз­повсюдження інформації. Процес обміну інформацією під час спілку­вання між людьми має свою специфіку, тобто комунікація між людьми має свої відмінності.

По-перше, спілкування не можна розглядати тільки як відправлення інформації якоюсь системою передання інформації або як її прийом ін­шою системою, оскільки на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями тут йдеться про взаємини двох суб'єктів: взаємне інформування передбачає налагоджування спільної діяльності.

По-друге, характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного.

По-третє, комунікативний впл'ив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка спрямовує інформацію (комуні-катор), і людина, яка її приймає (реципієнт), володіють єдиною або по­дібною системою кодування і декодування знаків. Ця ситуація у соці­альній психології визначається терміном тезаурус. Ним позначається єдина система значень, прийнята всіма членами групи, учасниками кон­кретного комунікативного процесу. Але річ у тім, що, навіть знаючи значення тих самих слів, люди іноді по-різному їх розуміють. Причи­ною цьому можуть бути соціальні, політичні, вікові та інші особливості.

По-четверте, існує можливість виникнення комунікативних бар'є­рів, про що йшлося у темі 10.

11.2. Характер впливу інформації

У військовій діяльності необхідно вміти розрізняти характер інфор­мації і те, який вона може мати вплив на особовий склад — безпосеред­ній чи опосередкований. Відомо, що в сучасній війні особлива увага звертається на організацію інформаційно-психологічного впливу на супротивника. Така діяльність союзників під час організації і здійснен­ня операції «Буря в пустелі» зі звільнення Кувейту від ірацьких за­гарбників та антиталібської операції в Афганістані підтвердили високу ефективність комунікативного впливу як на війська супротивника, так і на все населення Землі. Аналіз цих дій буде здійснено у наступних те­мах.

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатувальною.

Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструк­ції, пораді. Вона розрахована на fe, щоб стимулювати певні дії, і вико­нує такі функції:

а) активізації поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрямі;

б) інтердикції, тобто заборони певних дій або небажаних різ- новидів діяльності;

в) дестабілізації, або порушення деяких автономних форм по- ведінки та діяльності.

Конст ату вальна інформація виступає у формі повідомлення і пе­редбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово. Сам характер повідомлення буває різним: міра об'єктивності може варіюва­тися від байдужого тону викладу до включення в сам текст повідомлен­ня елементів переконання. Варіант повідомлення визначається комуніка-тором.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікації.

Аксіально комунікація спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації (індивідуального або групового).

Ретиальна комунікація має своїм адресатом багатьох реципієнтів, великі розосереджені у просторі соціальні групи, які у більшості ви­падків є анонімними для комунікатора.

Моделі аксіальної комунікації використовуються здебільшого в си­туаціях безпосереднього міжособистісного спілкування. Масове спіл­кування, яке здійснюється за допомогою засобів масової комунікації, використовує моделі ретиальної комунікації.

Для вивчення ефекту впливу виокремлюють одиниці (елементи) ко­мунікативного процесу. Американський соціальний психолог Г. Ласуел у структурі комунікативного процесу виокремлює п'ять елементів:

• Хто передає інформацію (комунікатор, передавач інформа­ції).

• Що передається (повідомлення, або конкретніше —текст).

• Як (за допомогою якого каналу).

• Кому (аудиторія, реципієнт).

• Яким результатом (ефект впливу) (рис. 11-1).

Рис. 11-1. Структура комунікативного процесу

Засоби комунікації. Передання будь-якої інформації можливе лише за допомогою знакових систем. Існує кілька систем, які використовуються в комунікативному процесі й відповідно до яких можна класифікувати засоби комунікації на вербальні та невербальні.

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову — найуніверсальніший засіб людського спілкування, який забезпечує змі­стовний аспект взаємодії і взаєморозуміння у процесі спільної діяль­ності.

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико-кі-нетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт «очі в очі», кожна з яких має свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пан­томіму.

Цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної мото­рики різних частин тіла (рук — жестикуляція, обличчя — міміка, пози — пантоміма). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кінетичної системи знаків до ситуації комуні­кації надає спілкуванню певних нюансів, що неоднозначно сприймаються за умов використання тих самих жестів у різних національних культурах.

Вирішальне значення у невербальній комунікації мають вираз обличчя, погляд. Вираа обличчя найбільше підкреслюють кути губ, нахмурювання або піднімання брів і зморщування чола. Ці елементи міміки дають змогу передати всю гаму емоцій і почуттів — від приємного здивування до розча­рування.

Погляд — ключовий елемент нсвербальної комунікації. Як правило, саме ним партнер висловлює інтерес до розмови. Блукальний погляд найчастіше свідчить про нудьгу або про бажання самому взяти слово (якщо тільки воно не виражає страх або почуття провини). Пильний погляд, спрямований пря­мо в очі співбесіднику, часто сприймається як ознака певної агресивності.

Жести також видають достатньо інформації про партнера по спілку­ванню. Палець, що вказує на іншу людину, сприймається як агресивніший жест, ніж розкриті й повернені до неї долоні. Похитування головою, нахил її до плеча або в бік партнера завжди вважаються ознаками інтересу.

Свої почуття та стани людина може висловлювати також за допомогою пантоміміки. Наприклад, людина виявляє ло партнера відкритість, якщо стоїть до нього обличчям, а не боком. Неприязнь у людини, що сидить, ви­являється у напруженості тіла, і, навпаки, розкутість тіла, нахил вперед є виразом симпатії.

Паралінгвістична система — це система вокалізації мовлення, що характеризується якістю голосу, його діапазоном, тональністю і вира­жає почуття та стани людини. Так, спокійний і солідний голос знімає напруження, збуджує інтерес, а роздратований — сприймається як озна­ка агресивності.

Екстралінгвістична знакова cucme.ua — це включення в мову пауз, інших нелінґвістичних компонентів (покашлювання, сміх), темп мов­лення.

Простір і час організації комунікативного процесу виступають теж особливою знаковою системою. Вони мають певне смислове наванта­ження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, розміщення парт­нерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символі­зує увагу до того, хто говорить, натомість окрик у спину може мати негативне значення. Наука, яка вивчає норми просторової і часової ор­ганізації спілкування, називається «просторовою психологією».

Дослідження в цій галузі пов'язані з вивченням специфічних наборів просторових та часових констант комунікативної ситуації. Останні назива­ються .хронотопсеми. У літературі описано, зокрема, хронотоп «вагонного супутника». Суть його полягає в тому, що специфічна ситуація спілкування інколи створює несподівані ефекти впливу. Наприклад, не завжди можна пояснити відвертість до першого зустрічного, яким є «вагонний супутник».

Ще однією специфічною знаковою системою є контакт «очі в очі», який мас місце у візуальному спілкуванні.

У дослідженнях контакту «очі в очі» інтерес був зосереджений перш за все на вивченні інтимного спілкування. У розмові люди то дивляться одне на одного, то відводять очі. Постійний погляд заважає зосередитися. Най­частіше дивляться в очі не більше 10 сек. Це буває перед початком розмови або після перших кількох слів. Потім зустрічаються очима час від часу. Ві­зуальний контакт відбувається здебільшого, коли обговорюється приємна тема. При обговоренні неприємної теми часто від такого контакту утриму­ються. Охочіше дивляться на тих. ким захоплюються або з ким перебува­ють в близьких стосунках. Більш схильні до візуального контакту жінки.

Контакт очей обов'язково доповнює вербальну комунікацію. За відсут­ності такого контакту можна говорити про те, що проблема, яка обговорю­ється, співрозмовників не цікавить. Навпаки, коли один із партнерів постій­но намагається підтримати зоровий контроль зі співрозмовником, цс є озна­кою того, що він. по-перше, намагається будь-яким чином подобатися цьо­му партнерові, по-друге, його практично не цікавить зміст інформації, яка обговорюється.

У представників деяких культур засобом невербально!' комунікації є дотик. Це невід'ємний елемент комунікації в Африці, на Середньому Сході, в більшості країн Латинської Америки. Один спостерігач підра­хував, що пара, яка сидить за столиком ресторану в Парижі, за одну годину здійснює в середньому 110 взаємних дотиків, у Лондоні — жод­ного, у Джексонвілі (США) — близько восьми.

Отже, вербальна і невербальна комунікації тісно пов'язані між со- бою, тому їх творче застосування є суттєвою передумовою ефективно- сті спілкування партнерів, налагодження оптимального контакту між ними. _t