8.3. Військовий колектив як різновид малої соціальної групи

Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо.

Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним закономірностям розвитку груп і колектива­ми стають лише тоді, коли досягають певного рівня розвитку. Безумов­но, не кожен військовий підрозділ є колективом. Поняття військовий колектив характеризує певний рівень соціально-психологічного розвит­ку підрозділу, ступінь його політичної, військово-професійної, мораль­но-психологічної зрілості тощо.

Найбільш загальними показниками військового колективу як особ­ливого рівня розвитку військового підрозділу виступають:

• єдність цілей та завдань — захист інтересів українського народу, держави;

• суспільно корисна, усвідомлена кожним воїном бойова ді­яльність, спрямована на підтримання постійної бойової го­товності підрозділу;

• предметно-ціннісна та емоційно-ціннісна єдність;

• контактність та опосередкованість міжособистісних стосун­ків цілями та завданнями бойової діяльності;

• високий рівень організації життєдіяльності, здатної до са­моуправління та самоорганізації;

• оптимальні показники згуртованості та СПК.

Таким чином, військовий колектив — це високоорганізована не­велика контактна спільність військовослужбовців, яка досягла високо­го рівня розвитку, призначена для захисту Батьківщини, і яка характе­ризується згуртованістю, здоровим СПК, розвинутою колективістичною психологією і спроможністю протистояти як різним внутрішнім, так і зовнішнім негативним впливам.

Такі соціально-психологічні риси військового колективу, як згурто­ваність і здоровий СПК, впливають на розвиток особистості воїна, фор­мування його провідних якостей як захисника Батьківщини. Оскільки вони виступають не лише показниками розвитку підрозділу як колекти­ву, то за їх відсутності бойова діяльність, як правило, втрачає свою якість. Ці властивості забезпечують ефективність бойової підготовки, сприят­ливо впливають на розвиток особистості військовослужбовця і військо­вого колективу.

Згуртованість — це узагальнений показник духовної спільності, єд­ності особового складу підрозділу. Це ціннісноорієнтована єдність воїнів певного підрозділу, зумовлена спільністю основних завдань бо­йової діяльності. Вона також характеризується одностайністю в дум­ках та спільними діями воїнів, зумовлених спільною військово-профе-сійною діяльністю. Важливий елемент згуртованості — емоційна спіль­ність колективу. Панівний у військовому колективі настрій, стійкі ста­ни його психології називають СПК. Головне у СПК підрозділу те, які цінності для нього є основними. Показниками здорового СПК є: від­сутність конфліктів; задоволення результатами бойової підготовки; ком­фортність; доброзичливість у взаєминах між воїнами тощо.

Військовий колектив, як і будь-яка мала соціальна група, характери­зується різними соціально-психологічними явищами, що являють со­бою складну сукупність і визначаються як психологія військового ко­лективу. Вона забезпечує існування різних форм колективної, групової свідомості (загальна думка, настрій, традиції, настанови тощо), соці­ально-психологічної поведінки і діяльності військовослужбовців (лідер­ство, співробітництво, сумісність, згуртованість тощо), механізмів вза­ємодії воїнів і впливу на них групової та суспільної свідомості (психо­логічне враження, навіювання, наслідування, настрій тощо).

Соціально-психологічні явища виконують дві основні функції: спо­нукальну та виконавчу. З одного боку, вони визначають мотиви (потре­би, інтереси, настанови) та спонукання (настрій, думка тощо), а з іншо­го — регулюють практичні дії (звички, звичаї, традиції тощо).

Розглянемо деякі соціально-психологічні явища військового колек­тиву, які відіграють неабияку роль у життєдіяльності військового під­розділу, особливо — у бойовій ситуації.

Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукуп­ність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підроз­ділу в цілому.

Психологи свідчать, що за доброго настрою продуктивність праці зрос­тає на ЗО і більше відсотків, а за поганого — знижується на 45-50 відсотків. Тому це той резерв офіцера в його роботі з особовим складом, використову­ючи який він може досягти значних успіхів у бойовій підготовці. А в бойо­вій ситуації ця проблема набуває особливої актуальності, бо втрата підроз­ділом командування у критичний момент може призвести до паніки — ма­сового неконтрольованого страху.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізич­ного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній плай, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове яви­ще, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. У військовому підрозділі він передусім залежить від СПК, що склався у військовому колективі.

Особливістю групового настрою є його здатність швидко передава­тися від одного воїна іншому. Ця особливість пояснюється психічним механізмом наслідування та силою впливу на воїна і його настрій тієї духовної атмосфери, що виникла у підрозділі. Виникає вона здебіль­шого стихійно.

Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв:

• переважна їх зумовленість соціальними факторами, мате­ріальними та духовними умовами життя воїнів;

• велика збудлива сила й особливий динамізм;

• змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихова­ної до відкритої;

• швидке переростання в дію;

• коливання й докорінна перебудова за незначний час, май­же миттєво.

Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колектив­ний настрій вважають:

• чітку організацію праці та служби підлеглих;

• суворий статутний порядок у підрозділі;

• піклування про побут підлеглих;

• своєчасний облік колективної думки і викорінення у ній негативних тенденцій;

• підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунту­ються на загальнолюдських цінностях;

• боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти;

• своєчасне виявлення скарг, підлеглих і задоволення їхніх запитів;

— особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевне­ність, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.

Громадська думка відображає наявність у групі (колективі) спільно­го розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що скла­лась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та ви­конує інформаційну, виховну й оціночну функції.

Громадська думка у військовому колективі складається під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія військовослужбовців між собою. Вона має висловлюватись у першу чергу в публічних виступах командирів, які мають задавати тон у формуванні громадської думки.

Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збіга­тися з офіційною і навіть суперечити їй. Найчастіше її формують недоста­тньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спря­мування. Вона не сприяє згуртуванню військового колективу, а, навпа­ки, є його дестабілізувальним фактором. Тому офіцерові слід знати дже­рела таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспря­мовано на неї впливати.

Формування громадської думки —тривалий і складний процес. Вона не може бути, компанійською. Після сформування вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання з боку громадської думки кон­кретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують бійця прислухатися до думки това­ришів по службі, змінювати свою поведінку.

Робота з формування в підрозділі здорової громадської думки ефек­тивніша, якщо спирається на знання і врахування командиром особли­востей і динаміки її становлення. її розвиток включає три етапи.

На першому етапі воїни сприймають, переживають, оціню­ють вчинок або подію, у кожного з них з'являється щодо них власна точка зору. На другому етапі воїни обмінюються своїми поглядами, суд­женнями, оцінками, порівнюють власну думку з поглядами товаришів по службі. У мікрогрупах вчинки або явища оці­нюються крізь призму групових інтересів, а отже, форму­ються загальні погляди. На третьому етапі відбувається переоцінка початкових по­глядів та їх групування навколо переважальних позицій, яких додержується більшість членів групи. З усього сказаного випливає висновок, що ефективність виховної роботи в підрозділі, його СПК здебільшого залежить від того, наскіль­ки командир правильно використовує громадську думку.

Умови управління громадською думкою можна сформулювати, ви­ходячи з динаміки її розвитку. Перш за все командирові не можна втра­чати момент безпосереднього переживання події, але не можна й нав'я­зувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі поч­нуть обмінюватися власними. Щоб не пропустити такого моменту, офі­церові важливо знати про стан громадської думки. Крім того, необхід­но забезпечити вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цей обмін відбуватиметься в закапелках, недосяжних командиру.

Командир має боротися з хибними критеріями оцінки подій і пе­ріодично інформувати особовий склад підрозділу про події, які його цікавлять.

Відкритий, своєчасний та об'єктивний розгляд проблем, що стосу­ються життєдіяльності військового колективу, сприяє формуванню здо­рової морально-психологічної атмосфери у підрозділі, кладе край нега­тивним тенденціям, усуває розбіжності й причини появи чуток та до­мислів. Щоб кожен член підрозділу почувався причетним до винесеної оцінки, бажано, щоб остаточна громадська думка формувалася з макси­мальним залученням особового складу на зборах, нарадах. Однак такі заходи мають заздалегідь готуватися офіцерами з широким залученням різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів. Формуванню позитивної суспільної думки сприяє якісне забезпечення особового скла­ду всіма видами постачання, а також регулярне підбиття підсумків бо­йової та гуманітарної підготовки, об'єктивний і різнобічний аналіз ста­ну військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної прак­тики тощо.

Таким чином, за наявності у командира системи формування пози­тивної та попередження негативної громадської думки, досить цілеспря­мованої та копіткої роботи з особовим складом підрозділу цією думкою можна керувати та спрямовувати на створення здорової морально-пси­хологічної атмосфери у підрозділі.

Підтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, які являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дії і спілкування військовослужбовців, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.

Традиції не виникають на порожньому місці. У своєму становленні та закріпленні вони проходять ряд етапів. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирішити будь-яким чином.

Ця проблема виникає через відповідну потребу (наприклад, необ­хідність ритуалу вшанування певних дат, які відіграють значну роль для солдата). Ця потреба має велике емоційне забарвлення, стає для групи життєвою необхідністю. Якщо ці потреби командир своєчасно не ви­явить і не спрямує їх у позитивне річище, можуть сформуватися нега­тивні ритуали, наприклад, переведення воїна з одного періоду служби в інший, що пов'язане з приниженням його особистої гідності, форму­ванням «дідовщини» та інших негативних соціально-психологічних явищ.

Командир мас формувати позитивні мотиви поведінки для реагуван­ня на відповідні ситуації. Це основна ділянка роботи командира з керу­вання формуванням позитивних традицій.

На наступному етапі створюється певна «програма дій», наприклад, способи поведінки, стереотипи, ритуали, норми і правила, що служать для задоволення потреб. При цьому група не перестає виробляти санкції проти тих військовослужбовців, які через певні причини не виконувати­муть або не дотримуватимуться ритуалів, норм поведінки у відповідній ситуації. Традиції також передбачають рольову розстановку учасників ритуалу.

У традиціях групи інтегруються всі останні характеристики її пси­хології. Вони включають громадську думку (критерії оцінювання ситу­ації), стосунки і груповий настрій (забезпечують механізми формуван­ня і підтримання стереотипів поведінки). Кожна традиція спрямована на задоволення певної потреби і являє собою набір ритуальних правил поведінки в ситуації, яка становить певну цінність для групи. У зв'язку з цим існують різні види традицій за змістом, напрямом (наприклад, спортивні, побутові тощо). Адже командир може формувати позитивні традиції, уміло використовуючи наявні та актуально створювані нові ситуації. За цілеспрямованої роботи командира з формування позитив­них традицій та вмілого використання їх у виховній роботі можна спря­мовувати всю цю роботу на згуртування особового складу і формуван­ня здорового морально-психологічного клімату в підрозділі, бо будь-яка традиція має великий виховний потенціал.

При цьому командирові слід мати на увазі, що традиції дуже живучі й швидко передаються. Через те робота командира має бути спрямова­на не на пряме викорінювання негативної традиції, що практично не­можливо через її соціально-психологічну природу — це добре помітно на прикладі «дідовщини», а на її заміну на більш емоційно привабливу і позитивну.

Традиції виконують дві функції: регулювальну та емоційного задово­лення.

Класифікація традицій:

• за змістом виділяють бойові, трудові, спортивні, побутові традиції тощо;

• за належністю до різних спільностей — професійні, тери­торіальні, національні, внутрішньоколективні тощо;

• за сферами вияву— моральні, правові, релігійні, художні тощо.

Можна запропонувати таку систему роботи командира з формуван­ня, розвитку та зміцнення позитивних традицій військового колективу:

• вивчення традицій колективу та контроль за їх динамікою, тенденціями і розвитком;

• формування позитивних традицій та їх використання для оптимального розв'язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, опора на наявні групові звички;

• цілеспрямоване формування нових позитивних традицій для заміни негативних;

• підтримка позитивних традицій і своєчасне їх оновлення новим змістом;

• цілеспрямоване подолання негативних звичок та ритуалів через впровадження нових, більш привабливих;

• особистий приклад командирів;

• уміле використання заохочувальної практики тощо.

Іншим важливим аспектом психології військового колективу є взає­мини і проблема лідерства, які недостатньо вивчені та обґрунтовані у військовій психології.

Взаємини у групі — це різні види стосунків особистості та мікро­груп у формі розподілу внутрішньогрупових ролей та обов'язків.

Такий розподіл ролей та обов'язків пов'язаний у будь-якій групі з предметом суспільної діяльності, бо вона передбачає чіткий розподіл обов'язків між членами певної групи та добросовісне виконання кож­ним своїх обов'язків. У зв'язку з тим, що більшість видів людської ді­яльності передбачає колективну форму дій, така діяльність потребує кон­кретизації дій кожного члена групи. Після такого розподілу обов'язків та визначення ролей кожного члена групи розпочинається конкретна діяльність кожного з них щодо забезпечення групової діяльності.

Роль — це, як правило, необхідний для групи та пов'язаний з індиві­дуальними особливостями особистості тип поведінки, схвалений гру­пою, тобто це комплекс зразків поведінки, пов'язаних із виконанням певної функції. Роль пов'язана певним чином з іншими ролями, що дає змогу передбачати поведінку їх носіїв. Знаючи розподіл ролей, ми мо­жемо передбачити можливу поведінку їх носіїв. Інакше кажучи, роль — це система очікувань, коли кожен член групи чекає від інших членів групи виконання ними певних ролей, без яких неможлива цілеспрямо­вана ефективна спільна діяльність. Можна сказати, що є такий розподіл ролей та їх виконання. Коли окремий член групи через об'єктивні або суб'єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує систе­ми очікувань, тоді виникає конфлікт. Природа конфліктів у ряді випад­ків полягає в тому, що окремі військовослужбовці недостатньо підго­товлені до виконання ролей, тобто вони не виправдовують систему очі­кувань і підводять товаришів по службі. Відповідно проблема форму­вання системи очікувань — велика проблема як психології, так і педа­гогіки. Психологія має створювати такі системи очікувань, щоб опти-мізувати взаємини між воїнами і їхню спільну діяльність. А педагогіка має сприяти засвоєнню воїнами-цієї системи очікувань завдяки органі­зації цілеспрямованої виховної роботи.

Зростання зацікавленості воїнів у результатах спільної діяльності сприяє поліпшенню системи очікувань і, відповідно, зменшенню пору­шень правил стосунків між військовослужбовцями. Вивчення рольової структури військового підрозділу, як різновиду малої соціальної групи, можна провадити методом експертних оцінок.

З роллю воїна в підрозділі тісно пов'язаний його ранг, тобто його владні повноваження, якими він'розпоряджається щодо інших членів підрозділу. Ідеальний варіант виходить тоді, коли якість виконання обов'язків узгоджується системою очікувань. Чим вища авторитетність окремого воїна, тобто його статус серед товаришів по службі, тим ви­щий відсоток такого збігу.

Для визначення справжнього статусу кожного члена групи можна використовувати метод соціометричного опитування, методику вимі­рювання авторитету [76, 89, 90, 126].

У підрозділі мають місце два види взаємин: службові та неслужбові. Вони мають доповнювати один одного та сприяти якіснішому виконан­ню покладених на підрозділ функцій. Службові, або офіційні, стосунки закріплюються функціональними обов'язками, які закладені у військо­вих статутах і службових інструкціях. Структура, що відображає служ­бові стосунки, в соціальній психології дістала назву офіційної (фор; мальної) організації.

Для створення сприятливого СПК у підрозділі, якісного розв'язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, командирові як офіційно­му лідеру необхідно знати в ньому міжособистісні стосунки. У будь-якому підрозділі між воїнами виникають та існують такі взаємини, які неможливо передбачити в жодному штатному розкладі. Таким чином, виникає неформальна структура, що повністю будується на симпатіях та антипатіях воїнів. Як вважає більшість соціальних психологів, згур­тованість і спрацьованість підрозділу визначається ступенем єдності формальної і неформальної структур. Чим вищий цей ступінь, тим біль­ших успіхів може досягти військовий підрозділ.

У процесі життєдіяльності військового підрозділу між воїнами, що постійно контактують і взаємосимпатизують, формуються мікрогрупи.

Такі групи найчастіше складаються з від 2-3 до 5-7 осіб. Такі неофіцій­ні групи виникають на основі симпатій, подібності поглядів, переконань, визначення авторитетності, компетентності окремих особистостей. Такі групи згуртовують симпатії та вподобання. В принципі з боку командира протидіяти виникненню таких мікрогруп недоцільно, а керувати ними, ре­гулювати взаємини між ними, спрямовувати їхню енергію в позитивне рус­ло необхідно. Виявленню складу таких мікрогруп у підрозділі та визначен­ню їхніх лідерів допомагає соціометрична процедура. Методику соціомет­ричного опитування буде викладено в наступній темі цього підручника.

Процес довершення взаємин у підрозділі має характеризуватися ці­лісністю та комплексним підходом до цієї проблеми, які мають базува­тися на якісному вирішенні завдань бойової підготовки, ефективності виховної роботи з підлеглими, зміцненню військової дисципліни.

Важливими умовами вдосконалення взаємин між військовослужбов­цями є:

• додержання командирами статутних і водночас гуманних і демократичних принципів взаємин у військовому колективі;

• дотримання суворої субординації у офіційних стосунках та принципів гуманізму і колективізму в неофіційних ситуаці­ях тощо;

• забезпечення позитивного особистого прикладу у взаєми­нах між офіцерами підрозділу;

• поліпшення психолого-педагогічних знань, навичок і вмінь у всіх категорій військовослужбовців, першою чергою у вихователів;

• цілеспрямована виховна робота з формування загальнолюд­ських, національних і військових цінностей у військово­службовців;

• своєчасне запобігання фактам грубощів, приниження осо­бистої гідності у взаєминах між різними категоріями осо­бового складу тощо.

Безумовно, кожен військовий підрозділ має властиву лише йому со­ціально-психологічну структуру, деякі з її складових ми з вами розгля­нули. Життя набагато цікавіше та багатше від будь-якої теорії. Тому від кожного командира вимагається творче застосування одержаних у вій­ськовому навчальному закладі психолого-педагогічних знань.

Як висновок можна сформувати такі основні напрями роботи коман­дира підрозділу з формування та згуртування військового колективу.

1. Розкриття мети і завдань бойової діяльності підрозділу, фор­мування об'єктивних позитивних уявлень воїнів про під­розділ і товаришів по службі.

2. Раціональна організація спільної діяльності з розв'язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, формування групових норм поведінки.

3. Розширення сфери спілкування між військовослужбовцями у підрозділі; формування і підтримання високої культури спілкування; своєчасне залагодження конфліктів, що вини­кають, оскільки на цьому етапі вони найчастіше виникають через переоцінювання окремими воїнами своїх можливос­тей, виборювання своїх позицій, інтересів. Тобто відбува­ється так зване «притирання» між членами підрозділу.

4. Ствердження загальновизнаних норм і правил поведінки, оптимізація стосунків між воїнами та збалансування і під­порядкування цих стосунків задля підтримання постійної бойової готовності підрозділу.

1. Цілеспрямована робота з формування у всього особового складу підрозділу почуття свого «Я», щоб вони цінували свою працю, пишалися нею.

5. Панування сфери емоційної активності, особливо в струк­турі стосунків типу «Я—Ти», коли особисті відношення ста­ють дуже тісними, коли відбувається переоцінка групових норм та згуртування підрозділу в колектив. Тут однаково сильним фактором згуртування є як ділові стосунки, так і почуття симпатії та антипатії.

6. Найвищий рівень групової зрілості. Він характеризується високим рівнем розвитку обох сфер і, відповідно, дуже ви­соким ступенем згуртуваності підрозділу. Основними прин­ципами діяльності цього підрозділу є самоуправління та самоорганізація. Група відкрита для залагодження усіх кон­фліктів. Характерною рисою ухвалення спільних рішень є одностайність, розбіжності у поглядах частіше бувають лише на етапі ухвалення рішення. Розроблені й затвердже­ні єдині норми поведінки і діяльності, що підтримуються більшістю військовослужбовців.

Тести та завдання для самоконтролю

8-1. Яка з нижчєперелічених концепцій малої групи не належить до іноземних психологічних концепцій групи?

а) теорія поля;

б) інтеракціоністська концепція;

в) теорія систем;

г) соціометрична концепція;

д) психоаналітична орієнтація;

е) загальнопсихологічний підх|д;

є) емпірично-статистичний напрям;

ж) формально-модельний підхід;

з) теорія підкріплення;

і) організаційно-управлінський підхід.

8-2. Дайте визначення:

Умовні групи — це .

Реальні групи — це .

Формальні групи — це .

Неформальні групи — це .

Первинні групи — це .

Вторинні групи — це .

Організовані групи — це .

Неорганізовані групи — це _; .

8-3. Автоконтрольний блок.

Колектив — це найвищий рівень розвитку групи. Під терміном колектив розуміють ___ , що в процесі спільної діяльності високого розвитку.

досягла

соціально бажаної

групу людей

рівня

8-4. Зробіть психологічний аналіз основних соціально-психологічних і непсихологічних якостей колективу:

а) згуртованість;

б) оптимістичний соціально-психологічний клімат;

в) висока потенційна ефективність;

г) якість виконання суспільно корисної функції;

д) ступінь відповідності життєдіяльності групи соціальним очікуванням, загальнолюдським цінностям;

е) здатність групи забезпечувати кожному своєму членові всебічний розвиток власних здібностей.

8-5. Вилучіть «зайвий» показник згуртованості групи:

а) стиль лідерства;

б) процес ухвалення групових рішень;

в) характер взаємин між членами групи;

г) ступінь подібності в настановах і поглядах щодо спільної діяльності та емоційних переживань;

д) референтність;

е) особистісні особливості членів групи та їх психофізіологічна сумісність;

є) результати спільної діяльності тощо.

8-6. Який соціальний і психологічний смисл Ви вкладаєте в понят­тя «група», «мала соціальна група», «колектив» і «військовий колек­тив»?

8-7. Доведіть, що поняття «мала соціальна група» відрізняється від поняття «колектив».