11.3.2. Різновиди взаємодії

Взаємодія, будучи стороною спілкування, завжди має інтерсуб'ск-тивний характер, тобто реалізується як система стосунків воїна з нав­колишнім світом.

Види взаємодії:

• міжособистісні;

• особистісно-групові;

• особистісно-масові;

• міжтрупсірі;

• масово-групові;

• планетарні, або глобально-масові.

Коротко проаналізуємо деякі з цих типів, наприклад, міжособистіс-ний, який має такі ознаки: наявність мети, ситуативність, експлікова-ність (доступність) і багатозначну рефлексію.

Головними ознаками міжособистісної взаємодії військовослужбов­ців є:

1. предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій військовослужбовців у ході її дося­гнення;

2. ситуативність, або її регламентованість конкретними об­ставинами: тривалістю, інтенсивністю, нормами та прави­лами взаємодії. Інакше кажучи, взаємодія змінюється залеж­но від умов, складу учасників, структури групи;

3. рефлексивність (рефлексивна багатозначність) — можли­вість для взаємодії бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності;

4. експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстра­ції конкретних дій індивідів, суб'єктів взаємодії.

Рівні міжгрупової взаємодії: низький, середній і вищий. Традиційно в соціальній психології усі різновиди взаємодії поділя­ють на такі типи за:

— напрямленістю на результат:

• кооперація (сприяють організації спільної діяльності, забезпечу­ють її інтеграцію, узгодженість, ефективність, основними різно­видами якої с згода, пристосування, співробітництво тощо);

• конкуренція (конфлікт, опозиція — тобто дії, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефективності);

— намірами та діями учасників:

• додаткові (партнери адекватно сприймають позиції один одного);

• що перетинаються (така взаємодія, у процесі якої партнер, з одно­го боку, демонструє неадекватність розуміння позиції і дій іншого учасника взаємодії, а з іншого — яскраво виявляє власні наміри і дії);

• приховані (така взаємодія включає водночас два рівні: явний, що виражається мовно, і прихований, передбачається).

В експериментальних дослідженнях такий дихотомічний поділ вза­ємних дій для аналізу групової діяльності є недостатнім. Тому багато дослідників намагаються виокремити дрібніші одиниці взаємодії, які можна емпірично спостерігати, контролювати, реєструвати. Зокрема Р. Бейлз запропонував своєрідну схему для вивчення послідовних фаз групової спільної діяльності.

Усі різновиди взаємодій, або можливих форм поведінки, були поділені вченим на дванадцять груп, які, у свою чергу, об'єднувалися у дві головні категорії: зона постановки і розв'язання проблеми (це власне дії) і зона емо­цій (позитивних і негативних), тобто характеристика ставлення індивіда до самої діяльності. Діяльність групи під час розв'язання певного спільного завдання є послідовним переходом від однієї фази до іншої: 1) орієнтуван­ня членів груп щодо спільного завдання; 2) оцінка ходу розв'язання завдан­ня членами групи: 3) контроль; 4) ухвалення рішення. Супроводжують цей процес і відповідні дії членів групи позитивні та негативні емоції.

Схема Р. Бсйлза досить часто використовується в експериментальних дослідженнях, особливо в умовах лабораторного експерименту. У загаль­ному плані схема Р. Бейлза має такий вигляд (табл. 11-І).

Табл. 11-1. Види соціальних взаємин (за Р.Ф. Бсйлзом)

Взаємини	Форми взаємин
Зона постановки проблеми	прохання про інформацію прохання висловити думку прохання про вказівки
Зона розв'язання проблеми	пропозиція думка орієнтація інших
Зона позитивних емоцій	солідарність зняття агресивності згода
Зона негативних емоцій	незгода створення напруження демонстрація антагонізму

Разом із тим висловлюється чимало критичних зауважень, головним з яких є те, що ця схема не враховує змісту спільної групової діяльнос­ті, а бере до уваги тільки форми взаємодії.