9.2. Гомеостатичний метод

Існують також апаратні методи вивчення групової діяльності. Од­ним із найвідоміших апаратних методів є гомеостатичний метод Ф.Д. Горбова (1976), що допомагає виявити лідера групової діяльнос­ті. Цей пристрій було створено для визначення психофізіологічної су­місності людей у груповій діяльності. Він грунтується на моделюванні спільної та взаємозв'язаної діяльності на спеціальному пристрої, який називається гомеостат (рис. 9-6).

Принцип роботи гомеостата. У ньому використовується принцип взасмоперехресних зв'язків, завдяки яким кожен досліджуваний, роз­в'язуючи свою частину завдання, впливає на результати діяльності всіх інших досліджуваних. Він має можливість обертати один із важелів

керування (х, y, z); оберт ручки впливає на положення індикаторів (и, г, w), котрі перебувають у полі зору досліджуваних. Між важелями керу­вання та індикаторами розміщено підсилювальні ланки Ко та Кв. Пер­ша задає ступінь впливу головного керування, а друга — ступінь взаєм­ного впливу керівних дій, які можуть бути як негативними, так і пози­тивними.

Завдання групи досліджуваних полягає в тому, щоб, обертаючи руч­ку якомога швидше, встановити стрілку індикатора в нульове положен­ня. Дослідник зі свого пульта керування має можливість варіювати склад­ність завдані*. Завдання тільки тоді вважається розв'язаним, коли всі члени групи досліджуваних встановлюють стрілки в нульове поло­ження.

Гэмеоспшт сконструйовано так, що при розв'язанні легких завдань стратегія групи ґрунтується на однозначних тактичних діях досліджу­ваних, але якщо завдання важке, то ця стратегія успіху не забезпечує. Хто-небудь із досліджуваних обов'язково має відхилитися від «звичай­ної» тактики. Такий досліджуваний, умовно названий лідером, вже не прагне негайно встановити свою стрілку на «нуль», що він робив рані­ше, а чекає, коли вона сама переміститься в потрібному напрямку під впливом партнерів або, що притаманне активнішим і цілеспрямованим особам, навмисно відводить її від «нуля». Такий досліджуваний, діючи ніби проти своїх інтересів, поступово зменшує амплітуду коливань всіх стрілок, приводячи таким чином на цьому рівні усю систему в стан рів­новаги (у цих експериментах до нуля).

У процесі експерименту реєструється рух стрілок усіх індикаторів та ручок керування. Обчислюючи коефіцієнти крос-кореляції між до­сліджуваними, офіцер може визначити ступінь спрацьованості групи та розподіл у ній ролей. Виявлено, що на гомеостаті успішніше розв'я­зують завдання ті групи, в яких роль лідерів виконують її формальні керівники. Зазвичай ці ж групи успішніше виконують і поставлені бо­йові завдання, особливо коли діяльність має спільний та взаємозв'яза­ний характер.

Цей експеримент з моделювання групової діяльності дає змогу глиб­ше зрозуміти функції лідера в групі не тільки як кмітливого члена гру­пи, що має такі психічні риси, як витримка, самовладання, здатність швидко й адекватно оцінювати ситуацію, а й допомагає оцінювати здіб­ності і точно координувати дії всієї групи в цілому. Експеримент за­свідчує також, що складна групова взаємозалежна діяльність не може бути ефективною, якщо в групі не сформувалася необхідна психологіч­на сумісність, яка регламентує суворий розподіл функціональних обо­в'язків між її членами — «лідер і відомі».