Питання 1.2. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у вітчизняній психологічній науці

У СРСР суїцидологія як наука пройшла складний шлях. Лише в 70-ті pp. XX ст. при Московському НДІ психіатрії Міністерства охорони здоров’я СРСР був створений Всесоюзний суїцидальний центр. Перші суїцидологічні дослідження були здійснені у Москві, Ленінграді, Ризі й Баку. Вони послужили поштовхом до наукового вивчення теоретичних і практичних аспектів суїциду та сприяли організації його профілактики серед населення. Ці дослідження визначили основні напрями ефективного вирішення проблеми суїциду. Ці напрями мають складати систему таких заходів: психологічних, соціально-психологічних, соціологічних, медичних, педагогічних, правових, психіатричних. Важливе теоретико-методологічне і методичне значення для діагностики й профілактики суїциду і суїцидальної поведінки військовослужбовців містять наукові праці російських дослідників.

На думку А.Г. Амбрумової, при дослідженні суїциду і для його оптимального попередження потрібен комплексний підхід. Вона розробила концепцію, згідно з якою суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікро соціального конфлікту, який вона переживає. Дослідниця виокремила і описала окремий клас суїцидонебезпечних станів, які називаються психалгіями.

Володимир Тихоненко розробив класифікацію суїцидальних ви­явів. Він наводить дві типологічні схеми:

перша — ґрунтується на категорії мети, яка диференціює справжні самогубства, суїцидальнІ спроби і тенденції від демонстративно-шантажних суїцидальних виявів, самопошкоджень і нещасних випадків (це — небезпечні для життя дії, викликані іншими мотивами);

друга —- орієнтується на категорію особистісного смислу, що передбачає розходження мсти дії (безпосередньо суїциду) і мотиву діяльності суїцидента (це— протест, помста, заклик, уникнення, самопокарання та відмова).

Він також виділив чотири типи постсуїцидальних станів: критич­ний, маніпулятивний, аналітичний і суїцидально фіксований. Він також розробив рекомендації з подолання найближчого, раннього та пізнього постсуїцидальних періодів.

Л.Г. Смоленський описав суїцидонебезпечні ситуаційні реакції осіб з акцентуаціями характеру. Він простежив динаміку ситуаційних реакцій, відзначив, що в деяких випадках можлива їх трансформація у психопатологічні стани. Суїцидальний ризик при цьому значно знижується тому, що спрацьовують патологічні механізми психологічного захисту. Однак в окремих випадках такі реакції набувають не лише суїцидонебезпечного, але й криміногенного характеру.

Дослідження агресивного та аутоагресивного типів особистості було здійснено А.Г. Амбрумовою і А.Р. Ратиновим. Вони досліджували суїцидальну поведінку в аспекті соціальної девіації, аналізували детермінанти її виникнення. Вона проступає у формі девіантних і делінквентних виявів.

Соціологічні аспекти суїцидальної поведінки розглядалися Л.І. Постоваловою, яка зазначала, що соціологічний аналіз такої поведінки має в собі кілька достатньо автономних аспектів дослідження:

• соціокультурологічний аналіз, спрямований на встановлення статистичних кореляцій між частотою суїцидальних дій і демографічними показниками, які включають: статевовіковий аспект; етнічний склад населення; релігійну і професійну належність; соціальний статус; функціонування інститутів родини;

• соціально-демографічний аналіз, що зосереджує увагу на географічному розподілі суїциду, регіонах з найбільшим відсотком самогубств і суїцидогенних екологічних факторах;

• соціоєкологічний аналіз, що спрямований на вивчення ролі соціальних настанов суїциду та визначення їх впливу на ухвалення суїцидального рішення;

—соціально-психологічний аналіз, що орієнтований на дослідження мікросоціального оточення суїцидента, визначення типів і особливостей суїцидогенних конфліктів, встановлення порушень у сфері міжособистісного спілкування.

Суїцидальній поведінці серед молоді присвячені праці А. А. Султа­нова, який подає результати досліджень особливостей суїцидальної по­ведінки практично здорових людей молодого віку.

Н.Д. Кибрик наводить аналіз умов і причин виникнення дезадап­тації у студентів [41]. Вона виокремлює такі умови, що сприяють ви­никненню дезадаптації:

• особистісні риси: невідповідність інтелектуального та емоційного ставлення до обраного навчального закладу; невідповідність властивостей особистості вимогам, які до неї висуваються в процесі навчання; невідповідність інтелектуальних можливостей обсягу і змісту навчального матеріалу тощо;

• психогенні впливи: хвороба, смерть родичів; конфлікт з партнером, навколишніми, викладачами; фінансові труднощі; дошлюбна близькість; вагітність; заражения венеричними захворюваннями тощо;

• соматогенії: наявність хронічної хвороби; виникнення тимчасового захворювання тощо.

Конфліктам у родинній та інтимно-особистіснІй сферах, проблемі самотності, а також питанням їх профілактики присвячені праці А.Г. Амбрумової, Л.І. Постовалової, Н.Д. Кибрика, Є.Ю. Собчик.

А.Г. Амбрумова і Л.І. Постовалова, проаналізувавши результати родинної діагностики і профілактики суїцидальної поведінки, виокремили два типи родин зі слабким психологічним захистом: 1) в родині є дезадаптована особа: 2) родина дезадаптована щодо суспільства. Вони зазначили, що суїцидальна поведінка виникає, як правило, в родині вна­слідок конфліктів, спровокованих дією деструктивних факторів.

На думку дослідників М.Г. Балашова та Є.Ю. Собчик, причина­ми суїцидів можуть бути ситуації, що породжують відчуття самотності:

а) втрата значущого близького в результаті смерті:

• суб'єктивна самотність, що обумовлена старістю, різким послабленням або втратою усіх соціальних зв’язків, у тому числі й родинних;

• суб'єктивна самотність, яка виникає внаслідок фіксації на спогадах про втрачену людину;

б) розрив родинних уз;

в) відсутність взаєморозуміння між батьками й дітьми;

г) труднощі соціальної дезадаптації і спілкування у дисгармонійних, акцентуйованих особистостей.

Роль виробничих конфліктів, які можуть спровокувати суїцидальні дії, відображено в роботі A.M. Понизовського та В.І. Демидова. Ці автори не лише наводять аналіз виробничих конфліктів, розглядають їхню специфіку, відмінність від конфліктів в інших сферах діяльності, а й пропонують ряд можливих шляхів надання допомоги особам з виробничими конфліктами (психологічна корекція неадаптивних когнітивних настанов, сеанси гіпносугестивної психотерапії, аутотренінг, медикаментозна терапія, різні види соціальної допомоги).

Специфіці вікових особливостей у осіб періоду інволюції, які виявляють суїцидальні тенденції, присвячені роботи:

Л.Г. Магурдумової, яка розглядає специфіку в змісті психогенних суїцидонебезпечиних конфліктів і типи реакцій відповідно до особистісних відмінностей суїцидентів і вікових періодів інволюції, аналізує причини виникнення життєвих криз;

Р.Х. Шамієва, який подає опис суїцидонебезпечних депресій у осіб похилого віку та особливості, що визначають суїцидальну поведінку при різних типах депресій.

І.С. Лазарашвілі, який дослідив повторні суїцидальні дії у практично здорових людей, осіб з акцентуаціями характеру і суїцидентів, які потерпають від деяких форм психопатій. Він зазначив, що для прогнозу повторних суїцидальних дій необхідно враховувати вікові, соціально-психологічні фактори, дослідити структуру, гостроту, характер суїцидогенних конфліктів, клініку постсуїцидального періоду.

Викладений аналіз вивчення природи суїциду в різних наукових школах свідчить про те, що ця проблема с вкрай актуальною для всіх країн і різних прошарків населення. Суїцид має свою природу, детермінанти, динаміку перебігу та специфіку вияву у різних верств населення.

Адже знання основних напрямів дослідження природи суїциду, методик з'ясування його детермінант І визначення особливостей вияву суїцидальної поведінки у різні вікові періоди допомагає фахівцям структур виховної роботи цілеспрямованіше організувати дослідження військовослужбовців, які схильні до суїцидальної поведінки, з'ясувати соціальні, соціально-психологічні, психічні та інші аспекти такої поведінки у військовому середовищі, своєчасно діагностувати ступінь суїцидального ризику військовослужбовця, прогнозувати його поведінку в конфліктних ситуаціях, обгрунтувати ефективні засоби суїцидологічної превенції та реабілітації осіб, які робили суїцидальні спроби.