10.1.3. Структура спілкування

Зі складності та багатоплановості спілкування випливає його струк­тура, до якої можна підійти по-різному. У цьому підручнику пропону­ється структура спілкування за Г.М. Андреєвою — через виділення в ній трьох взаємозв'язаних властивостей відповідно до трьох його ос­новних функцій: комунікативної, інтерактивної та перцептивної.

1. Комунікативний бік. Виділення комунікативної якості свідчить, що в процесі спільної діяльності воїни обмінюються між собою різними відомостями, уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями.

У процесі спілкування партнерів, кожний з яких є активним суб'єк­том, відбувається не просто рух інформації, а як мінімум активний об­мін нею. При цьому велику роль відіграє значущість інформації. Під час спілкування воїни не просто «обмінюються» значеннями, а праг­нуть при цьому знайти загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не тільки прийнятна, а й осмислена та зрозуміла. Тому в кожному комунікативному процесі виступають в єдності діяльність, спілкування і пізнання.

2. Інтерактивний бік позначає характеристику тих компонентів спіл­кування, які пов'язані з взаємодією воїнів з безпосередньою організа­цією їхньої спільної діяльності. Центральна думка цього аспекту спіл­кування полягає в тому, що особистість воїна формується і розвиваєть­ся у взаємодії з іншими особистостями. Стратегія взаємодії воїнів ви­значається характером військово-професійної діяльності, яка має колек­тивний характер і передбачає активну взаємодію між різними категорі­ями особового складу та чіткість узгоджень характеру спільних дій.

3. Перцептивний бік. Виділення його в самостійний об'єкт дослід­ження підсилює роль, яку відіграє сприйняття воїна воїном в ефектив­ності їхньої взаємодії, формуванні культури поведінки та налагодженні ефективного контакту.

Основні механізми соціальної перцепції (взаєморозуміння) у спілку­ванні такі:

Ідентифікація — це спосіб розуміння іншого воїна через ус­відомлене або безсвідоме уподібнення його самому собі, тобто це — уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему поглядів.

Стереотипізація — це класифікація форм поведінки й інтер­претації їх причин через віднесення до вже відомих явищ — соціальних стереотипів. Як загальна риса сприйняття в умо­вах соціальної перцепції, вибірковість, оскільки базується на минулому досвіді воїна, значущості його мети, очікуван­нях, бажаннях, намірах, також має свої особливості. Сприй­маючи під впливом минулого досвіду нові враження, суб'єкт спирається на стереотипи. У новій ситуації вони допомага­ють швидко визначити свою позицію щодо кожного учас­ника, а також криють у собі небезпеку отримати неправильну інформацію.

У зв'язку з цим виділяють нантиповіші викривлення уявлень про іншу людину внаслідок стереотипізації сприйняття: ефект ореолу— вплив по­переднього уявлення про людину на оцінку її властивостей; ефект послі­довності — сильний вплив, який має перше враження; «проекція» — тен­денція до перенесення особистих негативних якостей особистості на іншо­го; ефект поблажливості — надлишок доброзичливості у сприйнятті ін­шої людини.

Рефлексія — це осмислення суб'єктом того, якими засобами і для чого він справив те чи інше враження на партнера по спілкуванню. Тобто це є спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Ця залежність набагато посилюється за умови спільної діяльності. На процес ре­флексії впливають такі ефекти:

каузальна атрибуція (припасування іншому воїнові тих якостей, які йому не притаманні. В умовах спільної діяльності це явище має вигляд тенденції позитивного чи негативного переоцінювання партнера);

настановлення (попередньо сформована готовність сприймати ін­шого під певним кутом. Наприклад, більшість людей особистість військовослужбовця готові сприймати позитивно);

ефект ореолу (сприймання партнера крізь призму прикрашених ві­домостей про нього);

стереотипізація (привнесення в образ людини рис, якими зазвичай наділяють представників певного фаху або національності. На­приклад, вчителя завжди сприймають як тактовну людину, ліка­ря — як емпатичну, офіцера — як мужню);

атракція (привабливість одного партнера зі спілкування для іншо­го. Форми атракції: симпатія, дружба, кохання).

Зворотний зв'язок — це отримання адресантом інформації про те, який вплив він здійснив на адресата, і коригування на цій основі подальшої стратегії спілкування.

Кожна людина володіє притаманними тільки їй способами встанов­лення і розвитку контактів з іншими людьми. Цю відмінність визнача­ють як стиль спілкування, в якому знаходять вираження:

• особливості комунікативних можливостей людини;

• характер взаємин, які склалися на даний момент, з конкрет­ними людьми;

• психічна і соціальна індивідуальність людини;

• особливості партнера по спілкуванню.

Підвалину стилю спілкування складають морально-етичні настано­ви особистості, знання і дотримання нею соціально-етичних цінностей суспільства. У військовому середовищі виділяють такі стилі спілкування: Демократичний: будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він грунтується на гуманному ставленні до особистості воїна, супроводжується високою оцінкою парт­нера, орієнтацією на його сильні сторони. Ця складна так­тика спілкування не завжди дає швидкий позитивний ре­зультат. Це мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потріб­не виховання, а то й психологічна допомога. Авторитарний: поширений у недемократичному суспільстві. Йому притаманне вибіркове і здебільшого негативне став­лення до партнера, до людини взагалі. Він базується на усе­реднюванні її індивідуально-психічних особливостей, ура­хуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав'язу­ють певну точку зору. Це, спілкування за типом суб'єкт-об'єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Зміст, характер і особливос­ті військової діяльності в основному передбачають такий стиль спілкування. Суперечливий: нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб'єкта. Комбінований: характеризується гнучким використанням ав­торитарного, демократичного і суперечливого стилів спіл­кування залежно від обставин. Стиль спілкування впливає на емоційну атмосферу спілкування і визначає вибір засобів:

а) лінгвістичні (мовні);

б) оптико-кінетичні (міміка і пантоміміка);

в) паралінґвістичні (якість голосу, його діапазон і тональність);

г) екстралінгвістичні (паузи, сміх, плач, темп мови);

д) просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація спілкування).

Результати досліджень свідчать, що у щоденному спілкуванні людини слова складають 7 %, паралінґвістичні й екстралінгвістичні засоби —38 %, нсмовні засоби (оптико-кінетичні, просторово-часові) — 53 %. Невсрбаль-ні засоби спілкування досліджують такі науки, як кінестика (вивчас зовнішні вияви людських почуттів і переживань), таксстика (вивчає легке торкання одним партнером іншого у процесі спілкування), проксеміка (вивчає прос­торово-часове розташування партнерів у процесі спілкування).

Спілкування між воїнами може відбуватись у різноманітних qbop-мах, які залежать від рівня спілкування, характеру, мети. За формою міжособистісне спілкування найчастіше буває таке: анонімне, срункціо-нально-рольове, в якому особливе місце посідають службові стосунки, неаюрмальне та інтимно-родинне.

Анонімне спілкування являє собою взаємодію між незнайоми­ми або не пов'язаними особистими взаєминами воїнами. Формально-рольове стлкування зумовлює зв'язок між військо­вослужбовцями протягом певного часу, під час виконання ними своїх ролей. Службові стосунки теж мають функціо­нально-рольовий характер, але вони можуть тривати довго і, як правило, мають велике значення в житті людей. Служ­бові стосунки воїнів можна побачити в процесі їх взаємодії під час розв'язання службових завдань: навчальних, госпо­дарчих, бойових. Принципи цих взаємин визначені стату­тами, і якщо вони відповідають вимогам військових стату­тів, їх називають статутними, у протилежному разі — не-статутними.

Службові стосунки між воїнами підрозділу можна розглядати: «по горизонтал” — це взаємини військовослужбовців, рів­них за службовою посадою та військовим званням; «по вертикалі» — взаємини між начальниками та підлеглими; «по діагоналі» — це взаємини між офіцерами, прапорщика­ми, сержантами одного підрозділу з представниками іншо­го підрозділу.

Неформальне спілкування являє собою різноманітні контакти за межами офіційних відносин товаришів по службі, членів будь-яких організацій.

Таким чином, розгляд форм, сутності та структури спілкування свід­чить про актуальність та практичну значущість цієї проблеми, необхід­ність посилення ефективності роботи різних контактних груп та колек­тивів, які спільно розв'язують ті чи інші завдання.