10.2. Спілкування та діяльність

У вітчизняній психології існують різні підходи до розуміння взає­мозв'язку спілкування і діяльності. Так у працях Б.Г. Ананьева, І.С. Кона спілкування, праця і пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.М. Леонтьева, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяль­ність — умовою спілкування. У багатьох працях М.С. Кагана і О.О. Ле­онтьева спілкування розглядається як особливий, специфічний різно­вид діяльності (комунікативна, мовна діяльність).

На основі аналізу різних підходів до розуміння взаємозв'язку спіл­кування і діяльності можна виділити три такі найголовніші підходи:

• спілкування як самостійний вид людської діяльності;

• спілкування як атрибут інших видів людської діяльності;

• спілкування як взаємодія суб'єктів.

Ми дотримуємося думки Бориса Ломова, який вважав спілкуван­ня і діяльність відносно самостійними аспектами єдиного процесу жит­тєдіяльності людини. На його думку, головна відмінність між ними по­лягає в тому, що в діяльності реалізуються стосунки «суб'єкт—об'єкт», а у спілкуванні — стосунки «суб'єкт—суб'єкт».

Ми однозначно приймаємо ідею єдності спілкування та діяіьності. Такий висновок логічно випливає з розуміння спілкування як реально­сті людських стосунків, який припускає, що будь-які форми спілкуван­ня є специфічними формами спільної діяльності: в процесі виконання різних функцій люди не просто «спілкуються». Вони спілкуються в рам­ках певної діяльності. Таким чином, спілкується завжди тільки ділова людина: її діяльність завжди перехрещується з діяльністю інших лю­дей. Тому у спільній діяльності формуються не тільки суб'єкт-об'єктні стосунки, а й найголовніше— суб'єкт-суб'єктні. Особистість як су­б'єкт діяльності завжди спілкується. У цьому спілкуванні вона самови­ражається, самоутверджується, виявляє свої індивідуальні особливос­ті, а також ставиться до іншої людини як до суб'єкта діяльності. Більше того, спілкування за допомогою діяльності не просто організується, а саме збагачується. У цій діяльності виникають нові зв'язки та взаємини.

Таким чином, спілкування нами розглядається як бік, умова діяль­ності. Але єдність спілкування і діяльності полягає в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується і здійснюється.

Військова діяльність має колективну форму, тому вона передбачає обов'язкове узгодження дій всіх її учасників, що відбувається через розподіл і координацію функцій між воїнами. У військовому середови­щі відповідно до ефективної організації військової діяльності складає­ться система взаємодій індивідуальних та групових потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей. На підставі обміну інформацією, врахуван­ня попереднього військового досвіду, професійної діяльності та вироб­лення статутних правил і норм, за допомогою яких здійснюються регу ляція і контроль діяльності у військовій сфері, між воїнами встановлю­ються жорсткі субординаційні взаємини, чітке узгодження дій і взаєм­не розуміння. Збірником норм і правил взаємин військовослужбовців є Загальновійськові статути Збройних сил України, які регулюють різні види службової діяльності всіх категорій особового складу. Статут внутрішньої служби визначає взаємини між різними категоріями вій­ськовослужбовців, правила воїнської ввічливості, правила і норми спіл­кування військовослужбовців у службовий і позаслужбовий час. Основні правила поведінки й організації взаємодії між різними категоріями осо­бового складу у бойових умовах визначаються Бойовим статутом, у якому визначені жорстка послідовність комунікативних дій посадових осіб під час ухвалення рішення на конкретний вид бою.

Для регуляції цих взаємин у неформальній обстановці існує також кодекс поведінки військовослужбовців. Це — воїнський етикет. А у воєнний час існують жорсткі, але досить гуманні вимоги міжнародного гуманітарного права та кодексу поведінки учасника війни.

Наприклад, правила поведінки військовослужбовця в бою поділяються на загальні правила поведінки в бою і спеціальні правила. До загальних правил поведінки в бою належать такі:

• вести бойові дії лише проти комбатантів;

• нападати тільки на військові об'єкти;

• берегти цивільне населення і майно;

• не руйнувати більше, ні^к того вимагає бойове завдання. До спеціальних правил поведінки в бою відносять такі:

1. Щодо комбатантів супротивника, які здаються у полон: щадити їх; роззброювати; забезпечити їм захист і гуманне до них став­лення; доставити їх до свого командира.

2. Щодо*поранених комбатантів супротивника: підбирати їх; нада­вати необхідну допомогу; захистити їх; доставити до свого ко­мандира або до найближчого медичного пункту.

3. Щодо цивільних осіб: ставитися до них з повагою; поводитися гу­манно з тими, хто перебуває під твоєю владою: захищати від по­ганого поводження, пам'ятаючи при цьому, що акти помсти та затримання заручників заборонені; поважати їхнє майно; не за­подіювати шкоди і не мародерствувати.

4. Правила щодо осіб та об 'ектів, що мають спеціальні знаки (меди­чна служба, військовий і цивільний духовний персонал, культурні цінності та пам'ятники, білий прапор та ін.): ставитися з повагою до осіб, які носять ці знаки, захищати майно, що позначається ними; не перешкоджати цим особам виконувати свої обов'язки (за відсу­тності іншого наказу); залишати ці будівлі, спорудження, пам'ят­ники недоторканними; не входити до них, якщо не отримано іншо­го наказу; не заважати переміщенню цих автомашин, кораблів, лі­таків та гелікоптерів. Не намагатися проникнути в них, якщо не отримано іншого наказу.

Слід також мати на увазі, що за умов спільної діяльності динаміка основних психічних явищ людини та соціально-психологічних явищ соціальної групи відбувається інакше, ніж у процесі індивідуальної ді­яльності. Яскраво ілюструє цей факт, наприклад, явище паніки. Також, заданими Б.Ф. Ломова, процес відтворення словесного матеріалу, який зберігається в пам'яті, за умов спільної діяльності є не тільки повні­шим і точнішим, ніж за умов діяльності індивідуальної, він організова­ний зовсім по-іншому. Завдяки цьому підвищується загальна активність мислення, формуються змістовніші узагальнення.

Таким чином, специфіка спільної діяльності порівняно з індивіду­альною полягає насамперед у появі «сукупного» групового суб'єкта. Він має властивості, які не можна звести до простої суми якостей інди­відів, що входять до його складу. Умовою і засобом формування «су­купного» суб'єкта є спілкування, в яке вступають люди заради спільної діяльності. Яскравим прикладом цього положення є ефективне функ­ціонування військових підрозділів (частин). Його ілюстрацією є також народне прислів'я про те, що перемагають не кількістю, а майстерніс­тю. Яскраві приклади цього містяться у темі, присвяченій проблемам психологічної підготовки військ.

Як соціально-психологічне явище спільна діяльність має низку спе­цифічних ознак, пов'язаних з появою спільного (групового) суб'єкта. Як і будь-яка інша форма діяльності, спільна діяльність має бути ціле­спрямованою, тобто мати однакову для її учасників мету і спільний мо­тив. Єдина мета та спільна мотивація сприяють встановленню взаємо­зв'язку та взаємозалежності між індивідуальними діями, їх об'єднан­ню в єдиній діяльності, що у військовій сфері визначається як бойова злагодженість підрозділу або частини. Але така діяльність не може бути ефективною, якщо немає розподілу єдиного процесу діяльності на окре­мі пов'язані між собою функції. Інакше кажучи, спільна діяльність зав­жди мусить мати певну структурованість, спеціалізацію, тобто кожен воїн має бути справжнім фахівцем у своїй галузі.

Адже єдність спілкування і діяльності є процесом формування суб'єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб'єктів. Спілкування і діяльність завжди існують у єдності и одне без одного неможливі. Справді, діяльність — це не тільки праця, умін­ня, гра, а одночасно і взаємини, спілкування з іншими людьми. Разом із тим різні форми спілкування одночасно є формами спільної діяльно­сті людей.