11.4. Соціальна перцепція

Важливою складовою спілкування є процес сприймання людини людиною, який позначають терміном соціальна перцепція. Цей термін запропонував Дж. Брунер. Згодом цей термін набув значення сприй­мання так званих соціальних об'єктів, до яких належать люди, особис­тості, групи та інші ширші соціальні спільноти. Дослідження соціаль­ної перцепції зосереджено на вивченні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб'єкта й об'єкга міжособистісного сприймання й ана­лізові механізмів міжособистісного сприймання.

Російський психолог О.О. Бодальов слушно зазначає те. що від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, оці­нюють можливості одне одного, багато в чому залежить характер їхніх взаємодій і резулі?гати, яких вони досягають у спільній діяльності. Цс означає, що соціальна перцепція виступає в ролі регулятора спілкуван­ня насамперед тому, що вона є носієм своєрідної перцептивно-діагнос-тичної функції.

У зміст сприйняття включають приймання не тільки фізичних якостей соціального суб'єкта, а і його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, настанов, формування уявлення про ті відносини, які пов'язують суб'єкта з об'єктом сприймання. Отже, на цій підставі він включає й інтерпретацію та оцінку вчинків іншої людини, тобто розумін­ня її як особистості.

Оскільки спілкування завжди є процесом взаємодії двох або більше суб'єктів, то правомірно говорити про взаєморозуміння та взаємопіз-нання воїнів у процесі спілкування.

Взаєморозуміння є внутрішньою підвалиною і метою спілкування, ефективність якого залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис. які викликають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною — це міра її ін­формативності для тих, хто її оточує (здатність бути для них джерелом якоїсь інформації).

Ставлення одного воїна до іншого залежить від того, які почуття він викликає у інших, яка думка про нього формується. Відомо, що перше враження про іншу людину грунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер наступних взаємин. Проте, формуючись на підставі зовнішніх характеристик (обличчя, зріст, манера говорити, поводитися тощо), сприймання цим не обмежується. Як показує досвід, перше враження може частково або й повністю не збігатися з подальшими уявленнями. Бо, наприклад, певне враження, яке викликає конкретний воїн у різних товаришів по службі, залежить від багатьох чинників: досвіду спілкування, досвіду військової служби, військового звання, належності до різних соціальних груп, внутрішніх станів тощо.

Крім того, повнота і адекватність оцінки головних характеристик зовнішнього вигляду — фіксація відтінків, елементів, нюансів — зале­жить від рівня сформованості самої особистості, її етичних та естетич­них уявлень.

Так, літературознавці нарахували у творах Л.М. Толстого 85 відтінків виразу обличчя і 97 — посмішки, натомість пересічна людина навряд чи здатна розрізнити і охопити таку кількість виразів людського обличчя.

Процес розуміння іншого воїна — складне явище, у якому виокрем­люють два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, настанов цього воїна. Другий рівень характеризується здатніс­тю прийняти його цілі, мотиви, настанови як свої власні. Цей рівень, як правило, відсутній у дітей і є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку, хоча не всі дорослі здатні розуміти іншу людину саме на цьо­му рівні.

Спричиняє це механізм егоцентризму, під яким розуміється зосередже­ність індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як суб'єкта і особистість, відмінну від нього. Найповніше егоцентризм виявляється у дитячому і старечому віці. У конкретних дослідженнях виокремлюють такі різновиди егоцентризму: пі­знавальний — виявляється у процесах сприймання і мислення; моральний — характеризує нездатність до розуміння причин вчинків інших людей; кому­нікативний — свідчить про неповагу до смислових понять партнерів по спілкуванню.

Отже, другий рівень взаєморозуміння передбачає, що кожен із парт­нерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цін­ності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою та­ких механізмів взаєморозуміння, як ідентифікація та рефлексія.

Поняття ідентифікації виражає той факт, що одним із найпрості­ших способів розуміння іншого воїна є уподібнення себе до нього. У реальних ситуаціях взаємодії воїни користуються цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на підставі спроби поставити себе на його місце. Тоді ідентифікація виступає одним із механізмів пізнання і розуміння навколишніх.

Феномен ідентифікації, описаний 3. Фройдом, належить до найзначні-ших і найяскравіших процесів людського спілкування. У сучасній літерату­рі це поняття має неоднозначне тлумачення. Так, А. Бандура вважає, шо ідентифікація належить до процесу копіювання суб'єктом думок, почуттів або дій іншої людини, яка є моделлю.

На думку Д. Гервіца, ідентифікація — це набуття або засвоєння цінно­стей, ідеалів, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків.

Згідно з визначенням Р. Адамека і Б. Дайгера, коли один суб'єкт іден­тифікується з іншим (моделлю), він розглядає модель як значущого іншого, відчуває до моделі почуття симпатії, засвоює її норми і цінності, позитивно сприймає прямий контроль моделі над собою.

Термін «ідентифікація» Борис Паригін вживає у значенні взаємного уподібнення людей одне до одного.

Більшість визначень цього поняття свідчить про те, шо під ним зазви­чай розуміють механізм міжособистісної регуляції поведінки індивідів у процесі спілкування. Уподібнення до іншого, ототожнення себе з ним, за­позичення його важливих характеристик, згода на контроль з його боку — все це не що інше, як способи взаєморозуміння партнерів по спілкуванню, спрямовані на кращу організацію спільної діяльності. Ідентифікація тісно пов'язана з іншим близьким за змістом явищем — емпатією.

Емпатія — це особливий спосіб розуміння іншої людини, коли до­мінує не раціональне, а радше емоційне сприйняття її внутрішнього світу. Емоційна природа емпатії саме і виявляється в тому, що ситуація іншої людини, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається».

Емпатнчні реакції можуть бути адекватними і неадекватними пережи­ваннями об'єкта емпатії. Так, чиєсь горе викликає в однієї людини страж­дання, в іншої — радість. Одні люди радіють чужому щастю, інші — за­здрять. Це пояснюється тим. що емпатичні реакції виникають у відповідь як на позитивні^так і на негативні переживання. Проте у психології скла­лась традиція вивчення емпатії в контекхті негараздів, оскільки це дає мож­ливість повніше виявити мотиваційні настанови одного індивіда щодо ін­шого.

Найтиповішимп формами емпатії с співпереживання і співчуття. Співпе­реживання передб&час переживання індивідом тих самих почуттів, які відчу­ває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або тс, що може статися з ним у майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття— це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Механізм емпатії в певних рисах подібний до механізму ідентифікації: вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима. Про­те «поглянути на речі чиїмись очима» не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо людина ототожнює себе з кимось, цс означає, що вона будує свою поведінку так, як будує її цей інший. Коли ж людина виявляє до нього емпатію, вона просто бере до уваги лінію його поведінки (наприклад, ставиться до нього зі співчуттям), але свою власну поведінку може будувати зовсім інакше.

В обох випадках враховується поведінка іншої людини, але результат спільних дій буде різним: одна справа — зрозуміти партнера по спілкуван­ню, ставши на його позицію, діючи відповідно до неї; інша — зрозуміти його, враховувати його точку зору, навіть співчувати йому, але діяти по-своєму.

Для характеристики процесу спілкування обидва явища вимагають розв'язання ще однієї проблеми: наскільки повно та адекватно буде парт­нер по спілкуванню розуміти іншого та самого себе. Від цього значною мірою залежатиме ефективність взаємодії між ними. До процесу розу­міння воїнами один одного включається механізм рефлексії.

Рефлексія — це усвідомлення індивідом, що діє, того, як він спри­ймається партнером по спілкуванню. Це вже не просте знання або розу­міння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрід­ний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибо­ке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення вну­трішнього світу партнера по взаємЬдії, причому в цьому внутрішньому світі, у свою чергу, відображається внутрішній світ першого.

У повсякденному житті люди не завжди знають справжні причини поведінки іншої людини або знають їх недостатньо. Тому за умов дефі­циту інформації вони починають приписувати одне одному як причини поведінки, так і самі зразки поведінки або якісь загальніші характерис­тики. Це здійснюється або на підставі подібності поведінки суб'єкта до певного зразка, який мав місце у попередньому досвіді суб'єкта спри­ймання, або на підставі аналізу власних мотивів, які могли б мати місце в аналогічній ситуації. Цей феномен у соціальній психології має назву каузальна атрибуція.

Одним із перших до ідеї приписування звернувся Ф. Гайдер, який вва­жав, що людям взагалі властиво міркувати таким чином: «погана людина

має погані риси, добра людина мас добрі риси». Тому й приписування при­чин поведінки і рис характеру здійснюється за такою схемою: «поганим» людям завжди приписуються «погані» вчинки, а «добрим» — «добрі».

Таким чином, каузальна атрибуція — це своєрідна інтерпретація та оцін­ка людиною причин і мотивів поведінки інших на грунті буденного, житей­ського досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих лю­дей, а й соціальних груп і самої себе.

Велику роль у сприйманні людини людиною відіграє настанова, особ­ливо при формуванні першого враження про незнайому людину. Добре ві­домі експерименти О.О. Бодальова, в яких досліджувалась роль настано­ви у сприйманні людини. В одному з експериментів двом групам студентів показали фотографію однієї й тієї самої людини. Але попередньо першій групі було повідомлено, що ця людина є злочинцем, а другій — видатним вченим. Після цього кожній групі запропонували скласти словесний порт­рет людини. У першому випадку були одержані такі характеристики: гли­боко посаджені очі свідчили про злобу, вигґячене підборіддя — про рішу­чість іти до кінця в злочині. Відповідно, за оцінками учасників другої гру­пи, ті ж глибоко посаджені очі свідчили про глибину думки, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху пізнання.

Усі ці факти можна розглядати як вияви особливого процесу, який су­проводжує сприймання людини людиною, а саме — явища стереотип і зації.

Стереотип — це стійкий і спрощений образ певного явища або лю­дини, яким користуються як відомим «скороченням» при взаємодії з цим явищем або людиною. На ґрунті стереотипів формуються ефекти міжособистісного сприймання, які відображають певну тенденцію, а саме: сприймати соціальні об'єкти максимально однорідними і несупе-речливими. Найвідомішими є ефекти ореолу, первинності та новизни.

Суть ефекту ореолу виявляється в тому, що загальне сприятливе вра­ження веде до позитивної оцінки всіх інших якостей людини. І навпаки, загальне несприятливе враження сприяє формуванню негативних оцінок. Образ, що існував раніше, відіграє роль ореолу, який заважає бачити справжні риси і вияви об'єкта сприймання. Ефект ореолу найяскравіше виявляється тоді, коли людина мас обмежену інформацію про об'єкт сприймання, а та­кож коли судження стосуються моральних якостей. Тенденція перебільшу­вати одні характеристики і недооцінювати інші свідчить про певну оцінну (позитивну або негативну) упередженість людини у міжособистісному сприйманні.

Тісно пов'язані з попереднім і ефекти новизни та первинності. Обидва вони стосуються значущості порядку подання інформації про людину для формування уявлення про неї. Ефект первинності виявляється в тих ви­падках, коли сприймається незнайома людина і під час її оцінювання роль настанови відіграє інформація, подана раніше. У ситуації сприймання зна­йомої людини діє ефект новизни, який полягає в тому, що остання, новіша інформація про людину стає найзначушішою.

Отже, стереотипи і ефекти міжособистісного спілкування відобража­ють схематизм, емоційну забарвленість, спрощеність людського сприй­мания. Вони виникають за умов дефіциту інформації, обмеженого індиві­дуального досвіду, упереджених уявлень, які є в суспільстві чи соціаль­ній групі.

Стереотипи та ефекти відіграють у людському спілкуванні подвійну роль. З одного боку, вони скорочують час ознайомлення з іншими людь­ми, дають змогу вступати в контакти з людьми різного віку, статі, різної професійної і соціальної належності. З іншого — стереотипи стандар­тизують процес людського спілкування, можуть сприяти формуванню хибних уявлень про людей, що негативно впливає на весь процес спіл­кування. У зв'язку з цим точність і адекватність сприймання людини людиною є необхідною умовою ефективності спільної діяльності.

Точність міжособистісноїперцепції. При спостереженні за фізичними об'єктами ми можемо легко перевірити точність сприймання, зіставивши його результати з об'єктивною фіксацією, вимірюванням деяких якостей і властивостей. У разі пізнання іншої людини зробити це значно важче, адже враження, отримане про неї суб'єктом сприймання, ні з чим зіставити, оскіль­ки відсутні методики безпосередньої реєстрації якостей особистості іншої людини.

Останнім часом багато дослідників намагаються розв'язати зазначе­ну проблему, виходячи в аналізі феноменів міжособистісного сприй­мання з принципу діяльності. Річ у тім, що формування ціннісно-смис­лових позицій учасників перцептивного процесу — це не тільки (і не стільки) відображення особливостей партнерів як особистостей, скіль­ки їхня здатність визначити, як ці особливості (характер, здібності, вмін­ня тощо) виявляються у конкретній ситуації спільної діяльності. Наші знання про партнера по спілкуванню не завжди відповідають справж­ньому, адекватному розумінню його як особистості. Це зумовлено й тим, що наявні знання використовуються не в тій формі і не в тому обсязі, в яких вони зберігаються, а у перетвореному вигляді. Характер же пере­творень знань визначається в першу чергу цілями та завданнями діяль­ності.

Як і під час обміну інформацією, сприймання і розуміння іншої лю­дини може відбуватися як на рівні значення, так і на рівні смислу. Інак­ше кажучи, ми можемо сприймати людину, фіксуючи тільки її зовнішні ознаки, її поведінку, дії, а можемо йти глибше — шукати за зовнішніми ознаками внутрішні, особистісні характеристики — мотиви, мету ді­яльності. Московський психолог А.У. Хараш дуже влучно називає це об'єктним і суб'єктним сприйманням.

Об'єктне сприймання іншої людини— це сприймання безпосереднє, але за умов не реальної спільної діяльності, а простої присутності іншої людини. У цій ситуації у суб'єктів немає спільного предмета діяльності, тому їхнє міжособистісне сприймання відбувається на рівні значень зовніш­ніх ознак. На відміну від цього, опосередковане спільною діяльністю, коли предмет діяльності для кожного з партнерів мас особи-стісний смисл.

Найповніше суб'єктний рівень міжособистісного сприймання виявляєть­ся в дії механізмів емпатії та рефлексі^. Саме вони дають можливість побачити предмет діяльності іншої людини не очима стороннього спостерігача, а зсе­редини, з боку партнера по спілкуванню, а значить прогнозувати його пода­льші дії.

Проблема підвищення точності міжособистісного сприймання виник­ла передусім як практична проблема. її розроблення було пов'язане з необхідністю підвищення вимог до людей, які професійно зайняті в сис­темі міжособистісних стосунків: менеджерів, керівників, вихователів, викладачів, командирів. Неможливість розв'язати цю проблему тради­ційними психологічними методами привела практичних психологів до розроблення способів активного «психологічного втручання» у сферу перцептивних процесів. Головною метою такого впливу стало форму­вання та розвиток соціально-психологічної компетентності особистості, її здатності ефективно взаємодіяти з іншими людьми у сфері міжособис­тісних взаємин. Йдеться про формування вмінь орієнтуватися в соціаль­них ситуаціях, адекватно визначати індивідуальні особливості та емоцій­ні стани інших людей, використовувати найефективніші способи взаємо­дії з ними. Адже виникає проблема оптимізації спілкування, у тому числі і у військовому середовищі, яке має свої особливості.