11.5. Оптимізація спілкування у військовому середовищі

Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності спілку­вання у військовому середовищі є його оптимізація. її необхідність ви­никає тоді, коли мають місце міжособистісні і внутрішньоособистісні конфлікти, спостерігається самозаспокоєність особового складу, коли необхідний пошук додаткових внутрішніх резервів активізації особо­вого складу для формування здорового морально-психологічного клі­мату у підрозділі. У ряді випадків виникає також необхідність подолан­ня бар'єрів спілкування.

Якщо звернутися до досвіду добре відпрацьованих, ефективнодій-них груп в умовах високозначущої діяльності військових колективів, у найбільш узагальненому вигляді завдання оптимізації спілкування в підрозділі містять:

• попередження (або зняття) надмірно агресивної поведінки лідерів та сублідерів щодо низькостатусних воїнів;

• цілеспрямоване створення ситуації термінового «щадного» охоронного режиму спілкування для найбільш нестійких і легковразливих членів колективу;

• активізацію спілкування ведених із високостатусними (і най­більш підготовленими) воїнами та зменшення ймовірності конфліктів між ними;

• затвердження гуманних і демократичних принципів спіл­кування між різними категоріями особового складу.

Для оптимізації спілкування у військовому середовищі можуть бути застосовані три основні підходи:

1. реорганізація структури групи (зміна складу, перегрупуван­ня та перестановки військовослужбовців у різних сполучен­нях);

2. цілеспрямована реконструкція завдань;

3. безпосередня регламентація характеру взаємодії військово­службовців з метою їх термінової взаємної адаптації.

У загальному вигляді оптимізація спілкування військовослужбовців через організацію їх спільної діяльності здійснюється через:

• виділення ситуацій, які сприяють, стимулюють або, навпа­ки, блокують, погіршують, навіть виключають ті чи інші форми взаємних впливів;

• виключення небажаних (невизначених, конфліктогснних) форм предметно-практичної взаємодії військовослужбовців;

• практикування нових форм взаємодії з орієнтуванням на реальні ресурси військовослужбовців або утворення умов для найповнішого вияву набутих умінь або компенсації від­сутніх.

У процесі спілкування можуть бути застосовані такі способи впливу на групу: зараження, навіювання, переконання, інформування, насліду­вання тощо.

Зараження — це спосіб впливу, що інтегрує навіть великі маси воїнів. Зараження визначається як несвідоме, мимовільне охоплення індивіда певним психічним станом.

Навіювання — це цілеспрямований, неаргументований вплив одного воїна на іншого або на групу. Воїн, що сприймає інформацію, не здатний критично її оцінити. На відміну від зараження, навіювання не передбачає переживання ідентич­них емоцій великою групою осіб. Цей процес має однобіч­ний характер. Навіювання виробляється мовним впливом і прагне до сприйняття індивідом інформації на необгрунто­ваному висновку. Навіювання належать до смоційно-вольо-вої сфери. Ступінь навіювання залежить від віку (діти є податливішими за дорослих), стану здоров'я (втомлені та послаблені легше піддаються навіюванню) та інших соці­ально-психологічних факторів.

Переконання — специфічний компонент у структурі особис­тості й спосіб свідомо організованого соціально-психоло­гічного впливу на психіку ззовні. Як спосіб впливу переко­нання базується на системі логічних доказів та передбачає усвідомлені взаємини того, хто сприймає, залежить від його зацікавленості в одержаній інформації та усвідомленні про­блеми.

Інформування також с способом впливу в процесі спілкуван­ня. Порівняно з переконанням цей спосіб слабший. Живу­чи у суспільстві, людина постійно потребує інформації про події, що відбуваються. Якщо ця потреба задовольняється не повністю або не задовольняється зовсім, люди самі на­магаються пояснити емоційно забарвлені ситуації. Таким чином, виникають чутки, під якими розуміють повідомлен­ня. Чутки виходять від однієї або кількох осіб, стосуються деяких подій та нічим не підтверджуються. Чутки виника­ють, як правило, у погано організованому військовому ко­лективі (групі) і готують його членів до санкціонування пев­них дій. При цьому розрізнюють чутку-«лякало», яка по­роджує страх; агресивну, яка викликає у воїнів вороже став­лення до кого-небудь або чого-небудь; чутку-бажання, яка видає бажане за дійсне. З чутками борються за допомогою своєчасного інформування членів військового колективу (групи) про всі важливі події, як внутрішні, так і зовнішні.

Наслідування — спосіб впливу, який виявляється як на інди­відуальному, так і груповому рівні й полягає у відтворенні поведінки, яка демонструється. Особливу роль відіграє на­слідування в розвитку дитини, де воно слугує способом опанування світу. Певною мірою ця функція зберігається і в дорослої людини. За відсутності інших способів опану­вання будь-якою дією наслідування може з успіхом викори­стовуватися для засвоєння професійних прийомів або ін­ших навичок. Наслідування може стосуватися поведінки окремого воїна та норм поведінки, які вироблені групою.