Питання 1. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки в психологічній науці

Суттєвий інтерес являє дослідження проблеми суїциду науковцями у різних країнах. Аналіз праць представників різних напрямів суїцидології необхідний для системного, комплексного і поглибленого дослідження суїциду як соціально-психологічної проблеми Збройних сил України і є дуже важливим для усвідомлення науковцями, командирами та вихователями феномену самогубства серед військовослужбовців. Для з'ясування детермінантів і механізмів суїцидальної поведінки військовослужбовців ця проблема потребує наукового ставлення до опрацювання дійових методик і заходів профілактики суїцидів у військовому середовищі, оптимальної організації реабілітації суїцидентів.

Питання 1.1. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у західній психологічній науці

Так, різні аспекти суїцидальних виявів досліджували П. Шнайдер, М. Гальбвакс, М. Фарбер, К. Менінгер, Г. Гендинім, П. Сейнсбері та ін.

Швейцарський суїцидолог П. Шнайдер вважає, що суїцидальні думки і суїцидальні дії не мають один до одного жодного стосунку. На його думку, у певної кількості людей у важкі моменти життя виникають думки про самогубство як про ймовірний спосіб розв'язання цієї конфліктної ситуації. Проте лише незначна кількість людей їх реалізує.

Інший дослідник суїциду М. Гальбвакс, обмежуючи сферу суїцидологічних досліджень, вважає, що тільки скоєні суїцидальні дії являють собою єдине підтвердження істинності самогубства.

Відомий американський суїцидолог М. Фарбер виділяє чотири види суїцидальних дій, які відбивають наміри і кінцевий результат дій суїци­дентів. Це:

1. позитивний намір — кінцевий результат позитивний;

2. негативний намір — кінцевий результат позитивний;

3. позитивний намір —- кінцевий результат негативний;

4. негативний намір — кінцевий результат негативний.

Це, відповідно, є доказом того, що будь-які суїцидальнІ дії представляють великий інтерес для командирів, вихователів і психологів. їх дослідження необхідні не тільки для більш точного виявлення військовослужбовців, які мають суїцидальнІ вияви та перебувають у кризовій ситуації, а й для пошуку та обґрунтування дійових методик профілактики суїциду у військовому середовищі й наданні військовослужбовцям, які схильні до суїцидальної поведінки, своєчасної кваліфікованої допомоги.

Американський психоаналітик Карл Менінгер вважає, що самогубство — це наслідок інстинкту смерті і є певним виявом комплексів садизму і мазохізму. Він у суїциді виділяє три основні елементи: бажання вбити; прагнення бути вбитим; бажання смерті. Таким чином, на його думку, в самогубстві об'єкт і суб'єкт агресії поєднуються.

Альфред Адлер вважав потяг до самогубства захисною реакцією, формою усвідомлюваної або неусвідомлюваної помсти самому собі або іншій особі, що, на його думку, наприклад, сприяє подоланню дитячих комплексів і самоутвердженню.

Інший дослідник суїциду Г. Гендинім виокремив і дослідив у динаміці контингент суїцидонебезпечних верств населення в Америці та Великій Британії. Він визначив співвідношення завершених самогубств і суїцидальних спроб для різних вікових категорій населення США, яке склало 1:10. Серед людей молодого віку на кожен один завершений акт суїциду припадає сто суїцидальних спроб, а серед осіб похилого віку — 1:1.

Суттєвий внесок у розвиток суїцидології зробив американський вчений Е. Шнейдман. Отримані ним дані свідчать про те, що 70 % осіб, які здійснюють суїцидальнІ дії, попередньо висловлювали свої наміри найближчому оточенню.

Англійський вчений П. Сейнсбсрі, досліджуючи різні райони Лондо­на, встановив статистичні кореляції поміж частотою суїцидальних актів із соціальними характеристиками 28 районів цього міста. Він виявив взаємозв’язок між суїцидами, які завершилися летально, і соціальною ізоляцією суїцидентів. За його даними, 27 % від загальної кількості проаналізованих ним самогубств було виявлено в осіб, які були самотні.