11.5.3. Тренінг соціальної перцепції

При організації СПТ, орієнтованого на перцептивне спілкування, необхідно додержуватися принципу «суб'єкт-суб'єктної» парадигми, з якої випливає діалогічність форми спілкування та необхідність ухва­лювати рішення про корекцію у сфері спілкування самим суб'єктом. Тренінг має бути організований таким чином, щоб кожний учасник міг самостійно діагностувати свої можливості та труднощі в конкретних комунікативних ситуаціях. Інколи, отримавши нові для себе відомості, людина самостійно працює над оптимізацією спілкування.

Процедура СПТ в групі не має суворого алгоритму та багато в чому залежить від майстерності ведучого. Як правило, робота в групі роз­гортається за кількома напрямами:

Тести та завдання для самоконтролю

11-1. Автоконтрольний блок.

Тезаурус — єдина значень, прийнята всіма

cucmeма

членами

процесу

11-2. Який із нижческазаних елементів не належить до структурних компонентів спілкування?

а) предмет спілкування;

б) потреба у спілкуванні;

в) комунікативні мотиви;

г) дія спілкування;

д) завдання спілкування;

е) засоби спілкування; є) продукт спілкування;

ж) результат спілкування.

групи, учасниками конкретного комунікативного

11-4. Яка з нижчеперелічених груп методів не належить до актив­них методів СПТ?

а) лекції, семінари, бесіди соціально-психологічної тематики тощо;

б) групові дискусії, розбір помилок з практики спілкування, аналіз ситуації морального вибору тощо;

в) рольові ігри, тренінг соціальної перцепції, поведінковий тренінг, невербальна психогімнастика, контргра тощо;

г) групові дискусії, розбір помилок з практики спілкування, аналіз ситуації морального вибору, рольові ігри, тренінг соціальної перцепції, поведінковий тренінг, невербальна психогімнастика, контргра тощо;

д) правильної відповіді немає.

11-5. Схарактеризуйте застосування фасціації у процесі здійснення СПТ.

11-6. Схарактеризуйте основні вимоги та правила воїнського етикету.

• залучення до розв'язання конфліктів авторитетних воїнів;

• уникання упередженості під час вивчення конфліктів;

• всебічне вивчення передумов, причин та умов виникнення конфлікту;

• об'єктивний аналіз поведінки учасників конфлікту, враху­вання їхніх психічних станів;

• спрямування опонентів на конструктивний пошук виходу з конфлікту;

• врахування індивідуально-психічних особливостей конфліктарів, і насамперед тих, які можуть посилити конфлікт;

• старанний аналіз інформації, яка стосується динаміки роз­витку та розгортання конфлікту;

• конфіденційність інформації щодо конкретного конфлікту;

• вміле використання впливу військового колективу на розв’язання конфлікту;

• індивідуальна психологічна допомога воїнам, які вийшли з конфлікту, корекція їхніх дій. контроль та допомога.

Таким чином, командирові слід усвідомити, що не існує готового рецепту розв'язання міжособистісних конфліктів. Життєва мудрість тут полягає в тому, щоб адекватно використовувати вищенаведені стилі та методики розв'язання конфліктів із врахуванням конкретних обставин. Найоптимальніший підхід визначається конкретною ситуацією.