Соціально-етнічні спільності в структурі суспільства

У сучасній соціології відокремилась галузь, пов’язана з вивченням різних соціально-етнічних спільностей людей та взаємовідносин між ними. Вона називається етносоціологією. Її предметом є насамперед параметри соціальної структури народів, соціально значущих явищ у культурі різних етносів, соціальна обумовленість змін у культурі, у тому числі в мові, побуті, національних орієнтаціях, соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних стосунків. основними факторами, що сприяють формуванню етносів, є єдність території, на якій проживає сукупність людей, що складатиме основу даного етносу, а також спільність їх економічного життя, спільна економічна діяльність, яка зумовлює їх постійну взаємодію.

Соціально-демографічна структура суспільства. Демографія – це наука про населення, вона вивчає його чисельність, склад, структуру, поширення на території, а також його зміни в часі. Соціально-демографічна структура суспільств-це сукупність спільностей людей, що виділяються за такими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження та проживання. Вона включає в себе: статевовікову структуру (чоловіки та жінки, різні вікові групи); сімейну структуру (сім’ї, члени сім’ї, що проживають окремо, одинокі люди); крім того, сюди ж включаються особи, об’єднані за принципом „шлюбного стану” − одружені, неодружені, розлучені, вдови, такі, що ніколи не перебували в шлюбі, тощо; генетичну структуру (місцеві уродженці, старожили, новосели).

23. Охарактеризуйте соціально-економічну та соціально-психологічну структуру праці.

Вважається, що соціологія праці є однією з найрозвинутіших на сьогодні спеціальних соціологічних теорій, її виникнення було пов’язане з підвищенням інтересу суспільства до комплексного вивчення людської праці, а також з недостатньою інформацією про працю.

Соціально-економічна структура праці

Предмет праці − це те, на що спрямована праця. Сюди належить сировина, а також частково оброблені або допоміжні речовини, які супроводжують виробничий процес (вода, пальне тощо). Засоби праці − це те, за допомогою чого здійснюється праця. Продукти праці − закінчені речі або здійснені послуги, в економічному змісті − певні споживні вартості. Умови праці − це сукупність фізичних, психофізіологічних, соціальних та інших факторів виробничого середовища, які впливають на здоров’я, самопочуття та працездатність працівника. Прикладами конкретних показників умов праці можуть служити загазованість, освітлення робочих місць, колір побутових приміщень, „прив’язаність” працівника до робочого місця, заробітна плата, міжособові стосунки, можливість спілкування в процесі праці та багато інших. Соціологи розрізняють три рівні умов праці, які справляють неоднаковий вплив на здоров’я та самопочуття працівників: екстремальні умови, що можуть викликати серйозні пошкодження здоров’я людини; відносно нормальні умови, які хоча і не створюють загрози здоров’ю людини, але знижують її працездатність; сприятливі умови, що не чинять шкідливого впливу на людину і відтворюють її працездатність. І останній елемент, що входить у структуру простого процесу праці, − суб’єкт праці − це людина, у ході цілеспрямованої діяльності якої засоби праці застосовуються до певних предметів праці та отримується відповідний продукт праці. Люди, працівники є первинними суб’єктами праці. Вторинними суб’єктами праці, які діють в суспільному процесі праці, є різні людські об’єднання.

Соціально-психологічна структура праці

праця − це свідома, доцільна діяльність людини, вона включає в себе і соціально-психологічний аспект. соціально-психологічна структура праці включає в себе такі елементи:

Мета праці − це усвідомлений образ визначеного наперед результату праці, ідеальний план дій. Стимули праці − це зовнішні фактори, які спонукають до трудової діяльності. Мотиви праці − це внутрішні стимули трудової активності, в основі яких лежать певні потреби людини, котрі треба задовольнити. Цінності та ціннісні орієнтації − етичні спонуки трудової діяльності. Цінність − позитивна значущість об’єктів оточення, яка визначається не їх реальними властивостями, а тими якостями, то їм приписує суспільство. Цінності, що сприймаються особистістю, перетворюються в ціннісні орієнтації, ціннісні установки людини. Ставлення до праці − це поняття, що виражає зв’язок між працівником і працею. Воно характеризує прагнення (або його відсутність) людини максимально проявляти свої фізичні та духовні сили, використовувати свій досвід і знання, здібності для досягнення певних якісних та кількісних результатів праці.

Об’єктивними показниками ставлення до праці можуть бути: кількість та якість виробленого продукту, ступінь ініціативності в процесі праці, рівень дисципліни. Суб’єктивними показниками ставлення до праці є задоволеність або незадоволеність людини трудовою діяльністю. Вони являють собою емоційно забарвлений стан збалансованості між метою праці та її досягненнями.

Суб’єктивні показники ставлення до праці можуть по-різному проявлятися в реальному житті: незадоволеність працею може виражатися в низькій її продуктивності, порушенні дисципліни, неякісному виконанні робіт, швидкому втомленні, нервових стресах, хворобах тощо.