4. Поняття ейфорії та абстиненції, психофізіологічні основи вказаних явищ.

Після кількох початкових проб наркотичної речовини (для морфію —4-8, для героїну —1-2 ін’єкцій) людина вперше переживає стан ейфорії. Близька до класичного картина описана хворим-наркоманом:

Через кілька секунд після введення 2 мл 1%-ного розчину морфіну виникло відчуття «м'якої хвилі, що йшла із низу живота невимовно м'яким поштовхом угору, наповнювала груди теплом, яке далі піднімалося до голови. Це було настільки приємне відчуття, що воно перевершувало все, випробуване раніше. Воно було набагато приємніше, ніж сп'яніння від вина, навіть сильніше сексуального оргазму». Після цього голова наповнилася слабким мелодійним дзвоном, що нагадував ніжну музику. оточуюче відпливало, все тіло стало легким, і ця легкість завдавала незвичної насолоди. Тепла хвиля припинилася через кілька секунд, але за ці секунди пережив таку насолоду, якої не було школи в житті». Потім він занурився у мрії. «Все тіло було розслабленим, не хотілося рухатися, не хотілося навіть думати. Мрії напливали самі собою, все було ніби в приємному, легкому сні, який не можна переказати, але який згадується дуже довго і завжди хочеться пережити його знову». Оточуючого ніби не існувало, але він знав, що і його приятелі відчувають таке ж блаженство, і від цього вони стали для нього ближчими, ніж раніше. Такий стан тривав близько трьох годин, потім його інтенсивність почала зменшуватися, було «дуже жаль розставатися з мріями, не хотілося, щоб їх змінила груба реальність життя». Після цього всього бажання пережити дію наркотику стало постійним і більше ніколи не зникало. Він почав запасати наркотик, щоб ввести його у «зручний час, коли ніхто не зможе завадити». Через півроку регулярного вживання помітив, що ця доза не дає потрібного ефекту, і до кінця року збільшив її в чотири рази”.

Перше, на що необхідно звернути увагу: психічний ефект, який в своїй основі й по своїй суті є підкріплюючим, тут виступає як самоцільний. Даний гедонічний ефект в принципі не є підкріпленням якось діяльності, яка б мала власну направленість, власну мету. Діяльність по введенню наркотичної речовини не має іншої мети, ніж досягнення цього ж самого ефекту.

Перше «відчуття» специфічного ейфорізуючого ефекту наркотичної речовини може розглядатися як ознака того, що в центральній системі початківця-наркомана вже сформувалася нова морфофункціональна «територія», об'єднана цим ефектом. Ця «територія» може розглядатися як морфофункціональна основа стійкого патологічного стану ЦНС і психіки, властивого хворим на наркоманію. Вона може розглядатися I як «територія» нової домінанти, яка віднині визначає хід його бажань, думок, вчинків, і як деяка функціональна система, орієнтована на досягнення ейфорії як такої, на стимуляцію центрів позитивного підкріплення як системоутворюючий фактор.

Стан ейфорії включає власне гедоністичний базис (приємність як таку) його поширення на сприйняття людиною оточуючої обстановки I свого власного тіла (тут в першу чергу необхідно відмітити підвищення порогів сприймання внутрішніх нервових імпульсів, в результаті чого виникає відчуття невагомості та легкості «паріння»). Таке переживання переноситься і на характер ставлення до оточуючих (виникнення стану, який можна оцінити як «наркотичну емпатію»); на характер мислення (в першу чергу зміну співвідношення логічного і наочно-образного мислення, а також характеру оцінки об'єктів мислення); на потребо - мотиваційну сферу (гальмування інших бажань, намірів, прагнень, загальний спокій). Тим самим відбувається гедонічна (наркогенна) модуляція всіх цих процесів, яка виступає в ролі фактора об'єднання їх в деяку цілісність.

В цьому механізм формування ядра нової потреби, що вирізняє наркомана від інших людей,—потреби в ейфорійному ефекті наркогенних речовин—можна уявити так: в груш нейронів, під впливом наркогенної речовини поступово змінюється обмін речовин: наркотик, алкоголь, токсична речовина стає проміжною ланкою в його ланцюгу. В результаті зниження рівня наркогенної речовини в середовищі ускладнює вже перебудований обмін, створюючи в ньому «вузьку» ділянку, що породжує ситуацію втрати, дефіциту, проявом якої стає особлива імпульсація —сигнал про відсутність (недостачу) цієї речовини і стимул до діяльності, яка в кінці веде до надходження наркогенної речовини в зону нейронів, які його потребують (пошук, добування, введення в організм цієї речовини). Прийом наркогенної речовини не лише гальмує цю імпульсацію, але й справляє стимулюючу дію на нейрони, які складають ядро нової потреби, викликаючи імпульсацію протилежного за біологічним значенням (і суб’єктивним сприйняттям) характеру,—розвивається ейфорія.

За інтенсивністю впливу на поведінку індивіда і суб'єктивним сприйняттям потребнісного стану дану, потребу можна співставити з базисними потребами. Вона ближче за все до потреби в пластичному та енергетичному забезпеченні життєдіяльності: знаходячись в потребнісному стані, індивід відчуває до наркогенної речовини щось на зразок інтенсивного голоду чи спраги, яким він практично не в змозі протистояти.

Нова потреба зсередини підкоряє собі емоційну, вольову, моральну сфери індивіда, наповнюючи наркогенним змістом думки, уявлення, ставлення. В результаті механізм підкріплення стає неповноцінним — пристрасним не стільки з точки зору сформованих вихованням поглядів, ставлень, переконань індивіда (як це повинно бути в житті), скільки з точки зору придбаних ним наркогенних інтересів, які виражаються короткою формулою: добути і прийняти наркогенну речовину.

Що стосується так званої безвольності наркоманів, то вона має вибірковий характер. Оскільки багато із попередніх інтересів і справ для наркомана втрачають значення. Про слабку волю у відповідних ситуаціях говорити не слід. Навпаки, наркоман, яким рухають потребнісні мотиви, здатний проявити і наполегливість і рішучість в подоланні різного роду перешкод в добуванні наркотику, і хитрість, спритність, і здатність піти на будь-яке правопорушення, а останнє непросто навіть технічно.

Ейфорія має по меншій мірі дві основи: власне гедонічний ефект наркогенної речовини і ефект підвищення порогів інтероцепції, внаслідок чого слабшає сприйняття імпульсації від внутрішніх органів, яка може бути неприємною (койнестопатія). При відсутності звичної речовини у індивіда регуляторний маятник зміщується у протилежну сторону (негативну), і тим сильніше, чим сильніше він був здвинутий в «позитивну»; процеси сумації імпульсів підсилюються, індивід починає відчувати перистальтику кишковика, зазнає неприємних відчуттів при напруженні м'язів і взагалі при любих локальних і загальних переміщеннях тіла (незначні синці, на які звичайно не звертають уваги, мікротравми суглобів і сухожиль, дрібні надриви м'язових волокон, можливі при русі), які в нормі до його свідомості не доходять, але тепер починають надходити і дуже його обтяжують. Цей компонент (механізм) абстиненції —зниження порогів сприймання різних імпульсів, в тому числі й інтероцептивних, — доповнюється ще одним. Справа в тому, що ситуація відсутності наркотику для наркомана—це ситуація інтенсивно вираженого потребнісного стану. А останній має власне сенсорне забезпечення, і зниження порогів сприйняття інтероцептивних імпульсів доповнюється зниженням порогів всієї іншої сенсорної інформації, потік якої в результаті цього в стані абстиненції починає значно перевищувати той рівень, який індивід може переносити. В результаті він зазнає неприємних, відчуттів, близьких за характером до больових, його дратує, гнітить і виводить з себе усе інше: голосний звук, яскраве світло буквально «б'ють» по органам відчуттів.

Другий компонент абстиненції — стан, протилежний гедонічному ефекту наркотика: стан «незадоволення, яке не можна пояснити», загального незадоволення собою і життям, знижений настрій.

Третій компонент абстиненції — вегетативні й супутні їм явища, які об’єднують в поняття абстинентного синдрому . На початку абстинентного синдрому спостерігаються такі характерні явища, як розширення зіниць, сльози, нежить, чхання, гусяча шкіра. Потім розвивається озноб, жар, спітніння, ще більше зростають виділення зі слизових оболонок.

В стані абстиненції спеціалісти виділяють гостру фазу, фазу залишкових явищ і латентну фазу. Гостра фаза звичайно продовжується до 4-5 тижнів (вегетативні зсуви), а потім переходить в фазу остаточних явищ, яка продовжується 1-2 місяці (збереження вираженого потягу до наркотику, дистрофія або фізичний дискомфорт, загальна слабкість і адинамія). Необхідно мати на увазі, що в міру послаблення ейфоризуючої дії наркотику, а при припиненні його прийому —активних проявів абстиненції, все більш чіткими, стають різноманітні руйнівні наслідки хронічної інтоксикації, які вже не глушаться більш «яскравими» симптомами.

Латентна фаза абстиненції може тривати дуже значний період і вивчена мало. Це поновлення гострих явищ абстиненції, а, головне, гострого потягу до наркотику може відбуватися як при певних обставинах, що нагадують йому про колишню пристрасть (тобто умовно рефлекторно), так і у зв'язку з якимись захворюваннями, психічним чи фізичним навантаженням— тут і виясняється, що регуляторні системи організму все ще не досягли нормального стану, хоча індивід ці порушення вже не сприймає. I тим більш несподіваним для нього може виявитися поновлення цих явищ, так само, як і відновлення потягу до наркотику. Це одна із найважливіших причин рецидиву наркоманії.

Необхідно враховувати, що знижена стійкість індивіда до наркогенної спокуси зберігається дуже довгий період після зникнення гострих і остаточних проявів абстиненції.

По-перше, внаслідок психічного збіднення, втрати попередніх інтересів і угасання попередніх видів діяльності він не знає, чим себе зайняти, куди себе подіти, відчуває нестерпну нудьгу, прагне «убити час». Наркогенне відчуження проявляється у відчуженні не лише від реальності, але и від часу: в період активного протікання захворювання індивід взагалі втрачає минулий I майбутній час (останній просто втрачає для нього своє значення), і живе не те що одним днем, а одним моментом—моментом активних проявів ейфорії. Тільки це і зберігає для нього свою значимість, від усього іншого він намагається як можна швидше втекти, щоб повернутися до цього стану.

По-друге, кожна нормальна людина потребує для нормального психологічного тонусу певну кількість позитивних емоцій, стан тілесного комфорту. Цей стан досягається, в тому числі, нормальним функціонуванням ендогенної системи, функціонування якої порушується при вживанні наркотиків на основі опіуму і алкоголю. В результаті, індивід, що залишився без звичної для нього позитивно підкріплюючої дії наркогенної речовини, довгий час (доки не сформувалися нові потреби, інтереси, ставлення) відчуває болючий стан емоційного спустошення і зниженого життєвого тонусу. Окрім цього, нормальна людина відчуває задоволення і позитивні емоції в результаті успішної діяльності. Але якраз цю діяльність індивід, який знаходиться в латентній фазі абстиненції, ефективно організувати не може. Тому допомога йому повинна носити комплексний характер і продовжуватися довгий час, доки він не стане на «ноги». I в першу чергу йому необхідно допомогти знайти заняття, доступне по силам, яке б вело до досягнення чітко визначеного інтенсивно позитивного результату.