Педагогічна техніка як форма організації поведінки викладача

Педагогічна техніка - це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь: інтелектуальних, поведінкових, комунікативних, завдяки яким педагог-професіонал виконує необхідну роботу швидко, чітко та максимально результативно, витрачаючи на це мінімум часу й зусиль. В поняття “педагогічна техніка “ прийнято включати дві групи компонентів.

Перша група компонентів пов’язана з умінням здійснювати вплив на особу та колектив, ця група розкриває технологічну сторону процесів навчання та виховання. Вона включає дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми пред’явлення вимог, управління педагогічним спілкуванням, організації дискусій, ділових ігор, колективних творчих справ та інших видів навчальної діяльності аудиторії.

Друга група компонентів педагогічної техніки об’єднує уміння викладача до самоуправління, що дозволяє йому управляти власною поведінкою, використовуючи увесь свій потенціал як інструмент педагогічного впливу. Сюди входять навички володіння своїм організмом ( міміка, пантоміміка ); управління емоціями, настроєм ( зняття зайвої психічної напруги, створення творчого самопочуття ); розвинені соціально – перцептивні властивості ( увага, спостережливість, уява ); техніка мовлення ( дихання, постановка голосу, дикція, темп мовлення ).

Як правило, таких вмінь виділяють чотири:

1. гностичні;

2. конструктивні;

3. організаційні;

4. комунікативні.

Іноді як окремі конструкти педагогічної техніки називають ще перцептивні вміння, вміння керувати власною поведінкою. З нашої точки зору перцептивні вміння – це певний синтез гностичних і комунікативних вмінь людини, а самоорганізаційні вміння є проекцією організаційних, гностичних і комунікативних вмінь на власні індивідуально-особистісні ресурси. Далі представимо розгорнуту характеристики основних чотирьох вмінь.

Гностичні вміння. Гностичні вміння педагога мають бути однаково розвинуті і в аспекті об’єктивної інформації, і інформації, яка йде від суб’єкта (пов’язана з людьми).Н.Ф. Кузьміна гностичні здібності ставить в центр педагогічних здібностей викладача. Порівнюючи вміння середнього педагога і майстра, вона встановила, що і той і іншій непогано орієнтуються в предметі викладання, але педагог-майстер ще реалізує гностичні вміння за трьома напрямками:

1. він добре володіє знаннями диференційно-педагогічного змісту. Мається на увазі можливість рефлексії та специфічних особливостей певної аудиторії з огляду на це одну і ту ж лекцію в різних аудиторіях він може читати по-різному.

2. Другий вид вмінь, які виділяє Кузьміна, - вміння виділяти індивідуально - психологічну інформацію, яка надходить від кожного конкретного учня як об`єкта навчання.

3. Нарешті надзвичайно важливими для педагога-майстра є й гностичні вміння працювати з аутопсихологічною інформацією - тут мається на увазі можливість педагога як суб’єкта пізнання стати для себе об’єктом (тобто вміти усвідомити тип, до якого людина себе відносить, стиль викладання, особливість аудиторії... Звідси, гарним педагогом з розвиненими гностичними вміннями може бути лише та особистість, яка вміє швидко та ефективно добудовувати або перебудовувати необхідну інформацію соціального та предметного змісту.

Виключне значення для педагога-викладача має коло вмінь, пов’язаних із вичерпуванням інформації (здобуттям інформації, роботою з нею). Специфіка ситуації педагога пов’язана з тим, що він повинен вміти швидко знаходити інформацію, вбудовувати її в існуючу систему знань, ефективно, доступною мовоюпередавати. Сюди ж відноситься вміння педагога організовувати інформацію в певних цілях, надавати їй форму завершеності, внутрішньої непротирічності. Узагальнюючи подібні аспекти формування педагогічної техніки викладемо їх у послідовності їхньої актуалізації в навчальному процесі:

1. вміння дослідження навчально-виховного процесу в конкретній педагогічній ситуації за допомогою науково-практичних методів;

2. виявлення досягнутих рівнів навченості та вихованості аудиторії на даному етапі навчання;

3. сформована здатність до психолого-педагогічний аналізу навчальної інформації як засобу педагогічного впливу (її пізнавальні, світоглядні, моральні естетичні аспекти);

4. вміння визначати мету навчання та виховання, усвідомлювати проміжні результати або етапи в реалізації кінцевої мети з урахуванням рівня готовності аудиторії до навчання;

5. формування на такій основі системи педагогічних задач (дидактичних, виховних, розвивальних), тобто визначення умов необхідних та достатніх для реалізації поставлених цілей;

6. аналіз результатів досягнутих на певному етапі навчання з позиції доцільності й ефективності системи педагогічних впливів, що організується викладачем; таке вміння є необхідною умовою управління навчально-виховним процесом, його подальшого удосконалення.

Конструктивні вміння передбачають конкретне наповнення заявленої мети навчання, виявлення та актуалізацію конкретних способв і умов її досягнення. Насамперед, така робота втілюється в розробку тематичного плану, який би розкривав певну тему як предмет науково-дидактичного аналізу. Конструктивні вміння передбачають

1. розробку тематичного плану; стратегії навчально-виховного процесу з урахуванням особливостей навчально-пізнавальної діяльності аудиторії, специфіки змісту навчальної інформації. Стратегія передбачає також і вибір викладачем форм організації навчання;

2. чітку постановку цілей кожного заняття (дидактичних, виховних)

3. визначення тих сторін та відносин в системі понять курсу (даної теми), які мають бути засвоєні на певному занятті;

4. добір та компановка навчального матеріалу з урахуванням логічного та психологічного аспектів;

5. вибір педагогічно доцільних способів педагогічної діяльності викладача (доцільні ті - які формують високий рівень активності та самостійності пізнавальної діяльності аудиторії, свідоме та творче ставлення до навчання (мова йде про бажаність використання активних методів);

6. вміння добору способів активізації навчальної діяльності учнів або студентів, перш за все, формування вмінь та навичок самостійно набувати знання та творчо їх використовувати у розв’язанні пізнавальних і практичних задач;

7. розробка системи повторення і домашніх завдань як необхідних видів навчальної діяльності, які сприяють систематизації та закріпленню знань, виробленню вмінь та навичок самостійності пізнання;

8. вміння, які відповідають за доцільний вибір способів та форм перевірки та оцінки результатів навчальної діяльності, які б обумовлювали постановку нових цілей навчання, відкривали б учням реальні перспективи їх дійсного особистісного розвитку.

Організаційні вміння безпосередньо включені в процес педагогічної взаємодії. Їх розвинута структура передбачає такі складові:

1. доцільна організація викладання навчальної інформації (володіння предметом та методом наукового аналізу) в єдності логічного, психологічного та дидактичного аспектів. В основі цього організаційного вміння - рівень володіння предметом викладання і рівень володіння методами наукового аналізу;

2. вміння, пов’язані з формою презентації навчального матеріалу. Ці організаційні вміння проявляються перш за все в особливостях мовлення, характеризуючи його виразність, емоційність,образність, яскравість, грамотність.

3. організаційні вміння передбачають і володіння прийомами активізації пізнавальної діяльності аудиторії,формування в неї навичок самостійного навчання;

4. вміння пов’язати з процесом управління пізнавальною діяльністю учнів або студентів на заняттях (врахування можливих ускладнень в їх навчальній діяльності, створення умов їх подолання;

5. ці ж організаційні вміння передбачають вміння формувати інтерес та психологічну готовність до самостійної роботи над темою, яка обговорюється, не лише на занятті, а й в рамках успішного виконання домашніх завдань;

6. вміння доцільно організувати форми та способи перевірки та оцінки знань, навичок та вмінь навчальної аудиторії:

7. вміння застосування технічних засобів навчання (якщо вони є) або ширше - реалізувати принцип наочності.

Комунікативні вміння педагога визначають:

1)особливості поведінки педагога як особистості (організованість, емоційна чутливість, витримка, ерудованість, культура мовлення, тон спілкування, зовнішній вигляд, манери, моральний облік...), які викликають в учнів визнання авторитетності викладача, в тих видах діяльності, де він виступає організатором та керівником;

2)ступінь особистісної зацікавленості педагога у діяльності, що ним здійснюється, усвідомлення особистісної відповідальності за результати навчання;

2. психологічний такт як прояв здібності аналізувати й успішно розв’язувати проблемні ситуації, що виникають в навчальному процесі;

3. педагогічний оптимізм як прояв гуманістичної спрямованості, впевненості у можливості успішного навчання і виховання кожного;

4. особливості взаємовідносин з навчальною групою та її окремими членами (повага, щиросердність, довіра, вимогливість);

5. особливості взаємовідносин із колегами та адміністрацією навчального закладу передбачають наявність відповідальності та взаємозалежності у процесі спільної педагогічної праці.

Представлена система показників педагогічної техніки слугує своєрідною матрицею для методичної аналізу та оцінки роботи педагога. Її успішне використання прогнозується і в ході опанування студентами новою для себе роллю викладача. Зокрема, усвідомлення важливості актуалізації розвитку представлених умінь як необхідних - гарний стимул для самостійної роботи студента над собою в межах вивчення курсу методики викладання та проходження педагогічної практики. В останньому випадку наведену інформацію студент може використовувати для самооцінки та аналізу власної діяльності, діяльності інших педагогів, колег-студентів, що особливо перспективно при виконанні завдань рецензування педагогічної роботи.

На нашу думку, використання такої системи показників педагогічної техніки для оцінки професійної підготовленості майбутніх викладачів психології дозволяє:

1. виявити й оцінити структуру їх педагогічної діяльності;

2. визначити рівень професіоналізму майбутніх викладачів в розв’язанні педагогічних задач;

3. здійснити якісний аналіз об’єктивних та суб’єктивних чинників формування педагогічної техніки викладача психології;

4. забезпечити ефективне формування їх педагогічної саморефлексії.

Типові помилки молодого викладача. Дослідження, проведені І.А. Зязюном з групою педагогів-практикантів, указують на типові помилки педагогічної техніки молодого викладача. Велика кількість енергетичних втрат, зафіксована у такого педагога, походить від невміння щиро спілкуватися з учнем, студентом стримувати або, навпаки, проявляти гнів, переборювати невпевненість.

В поставі багатьох педагогів-практикантів звертає на себе увагу сутулість, опущена голова, безпомічні рухи рук. Основним недоліком володіння голосом являються монотонність, безжиттєвість мови, відсутність навичок виразного говоріння й читання. Багато індивідуальних недоліків в мові - нечітка дикція, невміння знайти оптимальний варіант звучання мови. Всі ці недоречності стають очевидними вже під час перших спроб викладання майбутнім педагогом і, як правило, зникають в ході активної практики цілеспрямованої рефлексії та вправляння, орієнтованих на подолання зафіксованих недоліків ще в процесі навчання.

Управління емоційним настроєм. Публічний характер спілкування викладача –початківця з аудиторією, як правило, викликає у нього почуття невпевненості, страху, незручності, для нього є характерною скутість рухів, що спричиняється недовільним спазмом м’язів. З метою запобігання виникнення та закріплення такого роду негативних переживань та моделей активності, звертаємо увагу студентів та слухачів на необхідність спеціальної роботи по усвідомленню вказаних особливостей власної поведінки під час виступу та розвитку індивідуальних механізмів саморегуляції діяльності в процесі підготовки та здійснення пробних виступів на практичних заняттях. Серед найефективніших способів саморегуляції тут можна виділити наступні:

- свідомий контроль своєї поведінки через спрямоване регулювання спазму м’язів, темпу руху, мовлення, дихання;

- розрядка в діяльності (працетерапія, музикотерапія, бібліотерапія, гумор, імітаційна гра);

- самонавіювання із застосуванням аутотренінгових технік;

- спеціальна робота по вихованню в собі доброзичливості та оптимізму, позитивного настрою на реалізацію поставлених педагогічних завдань.

Доцільно також осмислити корисні поради В.А.Сухомлинського, які він відрефлектував, узагальнюючи шляхи виховання душевної рівноваги педагога: не допускати проростанню похмурості, перебільшення чужих вад; звертатися до гумору; бути оптимістом, доброзичливим. Особистісними умовами для розвитку цих якостей будемо вважати наступні: глибоке усвідомлення соціальної ролі своєї професії, розвинене почуття обов’язку, педагогічна прозорливість, емоційна чуйність, а також прагнення викладача психології до самоаналізу та адекватної самооцінки.

Досвід роботи з практикантами-викладачами показує, що вони дуже рідко уявляють динамічні особливості власної поведінки під час лекційного виступу ведення уроку або семінарського заняття. Бдучі зосереджені на необхідності передати навчальний зміст, молоді викладачі мало уваги приділяють формі передачі. Разом із тим, такі особливості невербальної поведінки педагога, як його пантомімічні та мімічні особливості, досконалість техніки мовлення відіграють суттєву роль у здійсненні ефективного впливу на аудиторію під час занять.