Педагогічний практикум.

1.Складіть контрольний тест успішності по обраній вами темі з курсу «Загальна психологія» із «ключем».

1. Підготуйте питання до заліку по тій же темі.

2. Подумайте, якби Ви були викладачем з “Методики викладання психології, які питання цієї теми Ви б винесли на залік, обґрунтуйте свій вибір.

1.9. Керівництво самостійною роботою студентів у вивченні психології

Психологічний зміст самостійної й самоосвітньої роботи.

Самостійна робота на лекції.

Види позааудиторної самостійної роботи студентів.

Психологічний зміст самостійної й самоосвітньої роботи

Навчити студента самостійно учитися — одне з важливих задач методики викладання психології.

Психологія і складові її різні навчальні предмети вивчаються приблизно так само, як і інші дисципліни гуманітарного циклу. Але є і специфіка, яку не можна не враховувати. Вона у цілях, задачах, змісті.

Засвоєння навчального матеріалу неможливо без самостійної роботи тих, кого навчаються. У ході такої роботи відбувається переклад змісту у відповідність з індивідуальним стилем мислення, способами пізнання, досвідом.

За твердженням О. К. Маркової, в навчальній діяльності можуть бути виділені щонайменше два рівні: 1) навчальна діяльність за участю педагога; 2) самостійна робота учнів (вона задається та у кінцевих формах оцінюється вчителем). Верхівкою ж розвитку учня як суб`єкта учбово-пізнавальної діяльності є його самоосвітня діяльність, яка не є тотожною жодному з виділених рівнів. (А.К. Маркова, 1980).

Хронологічно в навчальній діяльності на початку навчання домінують зовнішні (соціальні, пізнавальні) мотиви, оскільки навчальна діяльність є обов'язковою, а внутрішні мотиви ще знаходяться у стадії становлення. Предметом же навчальної діяльності є матеріали програми підготовки. В такій діяльності педагог визначає і джерело засвоєння знань, і характер та обсяг навчального матеріалу. Він також здійснює загальний контроль навчальної діяльності аудиторії, поступово формуючи у її представників самоконтроль та самооцінку.

Рівень самостійної роботи учнів і студентів характеризується тим, що все більше число компонентів навчальної діяльності передається для самостійного здійснення учню або студенту як суб’єкту власного навчання (першими дидактично виправдано передавати для самостійного виконання самооцінку, далі самоконтроль, потім визначення способів та завдань навчальної праці). В міру надбання таких прийомів учіння учень або студент стає все більш придатним до виконання самостійної роботи. Отже самостійна робота - це така діяльність навчання, яка виконується учнем або студентом без безпосередньої участі педагога, але по його завданню та у спеціально виділений з бюджету терміну навчання час. За психолого-педагогічною структурою вона складається з наступних елементів:

• завдання викладача та спеціально відведений час для його виконання;

• виконання цього завдання без безпосередньої участі педагога;

• подолання учнем або студентом пізнавальних складностей, розумової, або фізичної напруги для виконання поставленого завдання.

Самостійність також притаманна і самоосвітній діяльності, але найважливіша психологічна відмінність її від самостійної роботи полягає в тому, що самостійну роботу школяр або студент виконує за завданням педагога, а самоосвітою керує сам, будуючи її відповідно власним завданням самопізнання та особистісного розвитку. Отже, під самоосвітою доцільно розуміти особливу діяльність, що має власну специфічну структуру, відмінну від структури навчальної діяльності та її самостійних форм тим, що її основні компоненти - мотиви, задачі, способи дії та способи контролю добираються учнем або студентом самостійно.

За звичай, у самоосвітній діяльності домінують внутрішні (пізнавальні та соціальні) мотиви, оскільки така діяльність завжди є добровільною. Предметом самоосвіти стають інформаційні матеріали, які виходять за межі шкільної програми або програми вузівської підготовки. Учень або студент тут сам визначає матеріал для засвоєння: його форму, обсяг, строки та джерела (власна або публічна бібліотека, Інтернет або інші засоби масової інформації). Роль педагога за таких психологічних умов зводиться до формування у студента або школяра потреб, мотивів та способів самоосвіти, показу зв’язків самоосвіти та шкільного або професійного навчання, професійного самовдосконалення та професійних здобутків у його подальшій науковій та виробничий діяльності роботі.

Методику управління самостійною навчальною діяльністю студента при вивченні психології можна звести до наступних основних положень:

1. Головна вимога — самостійне вивчення наукової і навчальної літератури з обов'язковим зіставленням теоретичних положень з реальними психологічними явищами, що спостерігаються в себе і навколо себе.

3. Вся інша навчальна робота (написання курсової чи контрольної роботи (реферату), підготовка до іспитів і заліків) повинна здійснюватися одночасно і паралельно з вивченням рекомендованої літератури, і тільки її успішне виконання може гарантувати засвоєння змісту вивченого.

4. Самостійна навчальна робота може бути успішної, якщо студенту буде цікаво одержувати нові і корисні особисто для себе знання. Тому постійною турботою викладача стає формування і підтримка виникнувшого інтересу студента до пізнання психології як діючого мотиву його діяльності, завдяки якому студент буде зацікавлено читати літературу і почувати радість пізнання нового. При наявності такого мотиву самостійне навчання перестає бути для студента тяжким тягарем, а приносить відчуття морального задоволення, що людина відчуває, коли вона зайнята творчою працею.

5. Основний принцип організації практичної самостійної роботи студентів з урахуванням особливостей методики викладання психологічних дисциплін — максимум питань і задач на міркування над проблемами психічної діяльності і мінімум підказок, повна самостійність творчості і ніякого формального проходження по готовому тексту і його завчання.

6. У постановці питань, відповіді на який повинен знаходити студент у процесі самостійної роботи, дотримується ще один принцип: якщо навіть у тексті задачі або запитанні певне теоретичне положення подається в готовому вигляді, то формулювання запитання повинно бути таким, щоб було зрозуміло, що нове теоретичне положення дається не для запам'ятовування, а розмірковування над ним. Студент вирішує таку задачу в режимі уявного діалогу з опонентами, що дотримуються інших точок зору, чи із самим собою шляхом висування попередньо однієї, другої, третьої і т.д. гіпотез і їх послідовної уявної перевірки, з відповідями «так» чи «ні» на кожну з них. Міркування як "діалог із самим собою” повинно стати найхарактернішим методом самостійної розумовий діяльності студента при пізнанні психології. Для цього при формулюванні завдань доцільно використовувати наступні ключові слова («чому?», «що з цього випливає?”, «який випливає висновок?», «чим пояснити?», «як довести?», «чим можна обґрунтувати?» і т.п.).

7. Можна також іноді давати питання на мікро дослідження. Наприклад, провести аналіз певного психологічного факту, явища психологічної реальності з позиції відомої теорії, з метою перевірки її ефективності, застосування на практиці. Такий принцип побудови методики може бути реалізованим у наступний спосіб:

• по темах кожного навчального предмета сформулювати запитання і задачі, що вимагають не запам'ятовування, а власне мислення, розумового пошуку відповідей у літературі й у реальному житті;

• правильна відповідь на кожне з питань (задач) не буде визнана у формі прямого його списування з готових текстів, що досягається формулюванням питання. Відповідь повинна бути сконструйована самим студентом на основі прочитаного і проаналізованого матеріалу в зіставленні з життєвими реаліями, як результат розумового пророблення теорії в тісному зв’язку із фактами, що спостерігаються;

• - отриману відповідь студенту доцільно відразу записати в конспект з указівкою вивчених джерел.

Таким чином, при дотриманні означених вимог, розумова діяльність студента при самостійному вивченні предмета набуває ознак осмисленої послідовної методичності: задається проблема — навчальна задача чи запитання; рекомендується література; особливим формулюванням питання стимулюється пошук відповіді, розрахованої на активізацію мислення, до відома студентів заздалегідь доводяться критерії правильного виконання завдань.

Способи пізнання і самонавчання людини далеко не завжди виявляються адекватними структурі й особливостям інформації засвоєння. Тому представляється необхідним спеціальне навчання студентів як структуруванню психологічного знання, так і способам його освоєння. Навчити студента самостійно учитися — одне з важливих завдань методики викладання психології.

Тому на лекціях та при читанні літератури, студент має навчитись постійно співвідносити отриману наукову інформацію з реальною поведінкою людей, із власними думками, почуттями, переживаннями, критично їх аналізуючи й оцінюючи з нових, уже не буденних, а наукових позицій. Це і буде означати, що на матеріалі вивчення розвивається мислення студента, що дозволяє йому краще учитися далі, не заучуючи теорію, а аналізуючи з її допомогою життєві факти. Тільки так може бути засвоєна психологія як наука. У той же час зазначимо, що з точки зору методичних умов реалізації такого дидактичного завдання, на відміну від багатьох інших наук у психології є безсумнівна перевага: область практичного прикладання наукових знань, фактичний матеріал — люди —- завжди знаходиться «під рукою».

Самостійна робота студента повинна починатися вже на лекції, а викладач психології зобов'язаний не тільки орієнтувати на самостійну роботу на, але і допомагати їм виробляти найбільш продуктивні методи пошуку й освоєння інформації.