1.5. Лекція як метод та форма організації викладання психології.

1. Місце та значення лекції в навчально-виховній роботі.

2. Функції лекційного викладання.

3. Типи та види лекцій.

4. Загально-організаційні вимоги до проведення лекції.

Місце та значення лекції в навчально-виховній роботі.

Лекція - від латинського lektio - читання - це метод навчання, який передбачає усне викладання навчального матеріалу викладачем. Такий метод навчання відомий з давніх давен. До нас дійшли відомості про те, що лекційним викладанням займався ще Аристотель, зокрема, у такий спосіб він озвучив свою відому філософську працю “Нікомахова етика” В Європі середніх віків лекція набула широкого розповсюдження як основний метод навчання у вищий школі, який дав назву провідній формі організації університетської освіти. Цікаво, що незалежно від країни розташування середньовічного університету як вищого навчального закладу, лекційне викладання в ньому здійснювалось латинською мовою, яка на той час вважалася мовою науки.

Активний розвиток науково-методичного інтересу до лекції як методу викладання на вітчизняному ґрунті датується кінцем дев’ятнадцятого – початком двадцятого сторіччя. У цей час з’являються такі талановиті лектори, як К.А.Тімірязєв, Д.І Менделєєв, І.П. Павлов, особливості педагогічної майстерності яких збереглися у спогадах сучасників. Зокрема, історія доносить до нас відомості про те, що К.А. Тімірязєв був “віртуозом” логіки та вчив студентів не лише предмету, а й науковому мисленню. І.П. Павлов поєднував суто науковий виклад з демонстраційними експериментами, які розкривали внутрішні механізми фізіологічних процесів. Креативним початком вирізнялись лекції Д.І. Менделєєва, на яких він приголомшував слухачів поєднанням глибини постановки наукових задач, сміливістю думки та глибиною філософсько-методологічних основ власних поглядів. Очевидно, що на той кас, лекція була провідною формою організації навчання у вищий школі та основним методом викладання.

В той же період виникають думки про не універсальність лекції як методу викладання, про потребу її доповнювати іншими видами навчальної роботи, іншими формами оволодіння навчальними знаннями та вміннями. Так, велика роль у вузівській підготовці спеціаліста, поруч з лекцією, відводилась самостійній роботі студентів. Окремі педагогі-психологи (Н.Н. Ланге, Г.І. Челпанов) на перший план за значущістю підготовки спеціаліста у вищий школі висували індивідуальний досвід його практичної діяльності та спостереження за явищами.

Щодо розробки питань методики лекційного викладання, то, результати науково-методичного осмислення лекційного методу викладання відомих педагогів вищої школи ХІХ століття, які не втратили значення й понині, можна узагальнити в наступних положеннях:

• Лекція має починатись з того, що було викладено на попередньому занятті. Методична мета такої вимоги - в необхідності забезпечення безперервності думки викладача, логічної послідовності викладання матеріалу, що суттєво полегшує процес цілісного та повноцінного засвоєння останнього.

• Основним в лекції вважалось сформулювати актуальну наукову проблему, розкрити аудиторії хід власних міркувань щодо шляхів її розв’язання науковими методами.

• Вважалось обов’язковим та необхідним наявність висновків для концентрації уваги аудиторії на головному.

• Лекція повинна направляти самостійну роботу студентів – слухачів, тобто орієнтувати їх в існуючих підходах до вирішення проблеми, першоджерелах, які містять такі підходи, позначати перспективи наукового розвитку предмету обговорення.

Питання методики лекційного викладання активно обговорювались фахівцями на межі ХІХ – ХХ століття. Другий з’їзд російських діячів по технічній та професійній освіті 1896 року чітко поляризував позиції тих, хто захищав лекцію як метод викладання, і їхніх опонентів. Як недоліки лекції останні наводили такі аргументи:

1. Лекція привчає студентів до пасивного та некритичного сприйняття думок інших, а значить і діє притупляючи на розвиток їхніх розумових здібностей.

2. Лекція вбиває в студенті прагнення до самостійної праці і не сприяє розвитку самостійності мислення. Від лекційної системи тим менше користі, чим кращим є лектор, оскільки чим кращий лектор, тим некритичніше ставлення до сприйняття інформації.

3. Наступний недолік пов’язаний з неоднаковою швидкістю сприйняття матеріалу аудиторією.

4. Ще один пов’язаний з неможливістю при лекційному викладанні глибоко продумати та засвоїти матеріал. В лекції йде суцільний потік монологічного мовлення. В середньому ефективність лекційного викладання оцінювалася від 40 до 50% (з 100% матеріалу студентом виноситься 40-50%).

5.Чим наочніше лекція, тим менше вона дає слухачам. Причину знаходили в тому, що цікаво викласти будь-який матеріал неможливо.

Загальні висновки дискусії: лекція у вищій школі тоді виступала головною формою викладання не з гарного життя, а тому що не було відповідної методичної літератури. Як результат дискусії з’їзд приймає рішення, суть якого полягає у рефлексії основних умов ефективного засвоєння матеріалу. Такими умовами виступають: 1) самодіяльність студентів; 2) природність їх вражень; 3) дієва допомога з боку викладачів.

Основними ж завданнями лекційного викладання постулювався розвиток вільного спонукання студентства до знань, тобто розвиток їхньої мотивації навчання. За матеріалами з’їзду нескладно прослідкувати рух методичної думки того часу. Зокрема, пропонувалось змінювати лекційний метод навчання на різні варіанти. Наприклад, вважалося, що перспективним є викладання, коли педагог проводить співбесіду за опитувальними аркушами. Методика проведення передбачала, що подається план з відповідною літературою, потім студенти виносять питання, які, з їх погляду, не до кінця висвітлюються в літературі і викладач готуючись до лекції відштовхується від них. Ще одна новація того часу - пропозиція вводити заключні доповіді студентів з матеріалу, який вивчався. Крім того пропонувалося залучити різного роду практичні заняття, для набуття вмінь та навичок професії, перевірки засоєння знань(Н.Е. Жуковський).

Прибічники лекційного методу (А.Н. Крилов, Д.І. Менделєєв,Н.Е. Жуковський) наполягали на тому, що нічого не може замінити живого слова викладача і гарна лекція не має собі рівних. Так, відомий конструктор і викладач політехнічної школи Н.Е. Жуковський, лекції якого були не лише науково досконалі, а широко використовували різноманітну наочність, і, зокрема демонстраційний експеримент, наполягав на тому, що за силою вражень цей спосіб викладання організації значно перевищує інші, а як форма організації навчання є найєкономніша за часом.

За радянських часів еталонним носієм викладацької майстерності вважався В.І. Ульянов-Ленін. Прочитані ним лекції вирізнялись змістовністю та переконливістю. Цікавим, з позиції методичної рефлексії, є перелік характеристик, які, на думку цього непересічного лектора, забезпечують якість лекцій. По-перше, це - визначеність структури лекції та тісний взаємозв’язок її окремих частин. По-друге, сувора послідовність викладу. По – третє, наукова доведеність (аргументованість) тексту. Четверта характеристика – це логічність як відповідність матеріалів, які викладаються, логіці думок аудиторії. Необхідно також враховувати склад слухачів лекційної аудиторії, ступінь їх підготовленості та зацікавленість, а також проводити спеціальну роботу по встановленню психологічного контакту лектора з аудиторією.

За матеріалами його друкованих робіт радянські педагоги-методисти сформували низку методичних вимог ефективної підготовки та читання лекції. Серед них відзначаються такі як:

1. ідейна спрямованість лекції. Суть її  у формуванні переконань (відчуття того, що те, що ти говориш або чуєш є правильним);

2. через всю лекцію повинна проходити одна керівна думка, яку бажано логічно відбивати в назві лекції, і далі розвивати на всіх матеріалах, які використовуються;

3. важливо розкривати тему з позиції сучасної методології науки;

4. вимога кинути хоча б побіжний історичний погляд на виникнення та розвиток явища, аналізу якого присвячена лекція.

Сьогодні під лекцією розуміє більш менш розгорнуте достатньо обґрунтоване, струнке усне викладання, в межах якого лектор у живій формі викладає систему науки в її конкретному змісті (С.М. Василевський). В такому викладанні лектор в послідовному порядку подає такі питання, як питання про предмет, задачі, методи науки, аналізує її загальні та окремі проблеми, методи їх розв’язання. Сучасні дидакти по-різному розглядають місце лекції. Більшість із них вважають, що вона є провідною формою організації навчального процесу (Р.Е. Райнгард, С.І Архангельський). Р.А. Нізамов справедливо зауважує, що лекція є одночасно і формою організації навчання, і методом навчання Для Б.Ц. Бадмаєва вона також і методичний спосіб передачі-засвоєння знань,і форма організації навчального процесу.

С.І. Архангельський зазначає, що лекція є провідною та організовуючою ланкою педагогічного процесу в сучасній вищій та спеціальній школі, оскільки досвід використання лекції показує, що як один із компонентів навчального процесу вона дійсно в порівнянні з іншими має більше зв’язків з іншими формами та методами організації навчання. Це досягається завдяки тому, що по-перше, лекція вводить студента в певну наукову галузь; по-друге, встановлює зв’язки з усіма видами навчальної роботи  з семінарськими заняттями з практикою, установлюються також зв’язки з обов’язковою та додатковою самостійною роботою студентів.

В умовах більшого, ніж у школі, демократизму вузівського навчання, коли студент здобуває знання головним чином у творчому пошуку, вибираючи стиль і форму самостійної роботи з науковою літературою, лекція допомагає йому вибрати правильний, найбільш раціональний шлях у своєму самостійному навчанні. Звідси випливають і її функції.

Будь-яка лекція як форма організації навчання здійснює декілька основних дидактичних функцій.

• Інформативна функція, відповідно, забезпечує аудиторії можливість системного ознайомлення та кваліфікованого різнобічного і поглибленого тлумачення основних наукових підходів до осмислення явищ та проблем певної дисципліни викладання. Інформаційна функція служить справі загальної орієнтації в наукових проблемах і налаштовує студента на самостійне вивчення літератури.

• Близькою до неї є й орієнтуюча функція — це більш детальне орієнтування в самій конкретній проблемі й у науковій літературі, їй присвяченій, а також ознайомлення з авторами теорій, ученими -психологами.

• Розвиваюча функція лекції відповідає за передачу студентам в ході лекційного викладання базових вмінь та навичок інтелектуальної праці, формування на цій основі основних пізнавальних еврістик професійного мислення спеціаліста певної галузі знань. Таку функцію важко реалізувати без належного пояснення, відповідно до можливостей розуміння аудиторії теоретичного знання, встановлення його зв’язку з практикою професійної та повсякденної діяльності людей.

• В межах реалізації останніх завдань здійснюється роз’яснююча функція лекції, яка робить складні для студента наукові положення зрозумілими і дохідливими.

• Виховна функція лекційного викладання проявляється в установках викладача на розвиток пізнавальних інтересів і вищих духовних потреб студентів як майбутніх професіоналів, формування їх соціальної спрямованості та активної громадянської позиції в ході усвідомлення і вироблення власного ставлення до актуальних наукових та суспільних проблем. Близькими до виховної є функції переконуюча та мотивуюча.

• Переконуюча функція перетворює знання у власні переконання студента. Зауважимо, що такого роду перехід ефективно відбувається лише за умов, коли сам педагог вважає знання, які презентує особистісно значущими для себе, реально поділяє ті переконання, які намагається сформувати у присутніх.

• А що стосується мотивуючої або надихаючої функції, то вона покликана робити будь-яку лекцію цікавою й захоплюючою, щоб викликаний інтерес до психології надихав студента на подальше її вивчення. |

У непідготовленій аудиторії найважливішою є розвиваюча функція. В ході її реалізації основна увага приділяється системності лекційного викладання рекомендаціям з організації самостійної роботи учнів або студентів. Основна методична вимога до викладача за таких умов полягає у необхідності забезпечити:

• доступне викладання матеріалу, для чого проводиться спеціальна попередня робота по методичній адаптації наукової інформації з метою представлення її у зрозумілій для аудиторії системній формі, з використанням уже знайомих слухачам наукових понять; особлива увага при цьому надається формуванню визначень нових понять із застосуванням відомих слухачам наукових категорій і термінів, зміст яких також обов’язково проговорюється педагогом;

• чітку форму логічних побудов при доборі аргументації та ілюстративних прикладів, особливо корисною при цьому стає пояснююча інформація, яка демонструє характер обраної викладачем логіки, наприклад, вказівка на дедуктивний або індуктивний спосіб власного переходу від однієї логічної посилки до іншої.

• уповільнений темп формулювання основних положень і висновків, з метою забезпечення їхнього фіксування слухачами, які ще не досконало володіють навичками продуктивного конспектування. Технічно при цьому рекомендується орієнтуватись на роботу одного або двох сумлінних студентів, з тим щоб узгоджувати швидкість проговорювання важливих місць із темпом їхнього письма.

Рекомендується також наводити конкретні вказівки про зв’язок матеріалу лекцій з підручниками, посібниками, електронними документами та іншою, доступною студентам методичною літературою.