5. Спроби лібералізації адміністративно-командної системи господарства в період “хрущовської відлиги"

М.С. Хрущов бажав ліквідувати вади економіки й надавав цьому першочергового значення. Перші кроки в цьому напрямі спрямовува­лися на вдосконалення аграрної політики, на розв’язання продоволь­чої проблеми та виведення сільського господарства з глибокої кризи. Переломним у цьому плані був вересневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Одним із перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ді­лянок. У середині 1950-х років сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й надалі зростали до 1957-1958 років. Середньорічні темпи сільськогосподар­ського виробництва у 1954-1959 роках перевищували 7 %. М.С. Хру­щов та керівництво низкою заходів намагаються поліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків. До цих заходів можна віднести рішення наздогнати США по вироб­ництву м’яса, масла, молока впродовж трьох-чотирьох років; приму­сове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію зем­леробства, яка не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промисловості. В останні роки правління М.С. Хрущова, в ро­ки семирічки (1959-1965), темпи розвитку радянського сільського го­сподарства помітно знизилися, плани зростання виробництва продук­ції рослинництва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогосподарського виробництва була низькою. Промислове ви­робництво впродовж “хрущовського” десятиліття розвивалося до­сить динамічно. За офіційними даними, в Україні у 1951-1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, а в 1959-1965 рр. - на 8,8 %. В Україні, як і в усій країні, змінюється структура паливно­го балансу за рахунок збільшення видобутку нафти і газу (нафти - у

6. раза, газу - вчетверо). Зростає й видобуток електроенергії як за рахунок теплових електростанцій, так і гідроелектростанцій Дніп­ровського каскаду. Економічна політика, що її провадило партійно - державне керівництво на чолі з М.С. Хрущовим, загалом сприяла про­мисловому зростанню, особливо таким її елементам, як активне вико­ристання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахункових відносин. Але прорахунки в економічній політиці в роки семирічки стали однією з причин того, що в останні її роки спадають темпи зрос­тання продуктивності праці та капіталовкладень, на серйозну пробле­му перетворюється довгобуд. Відставання сільського господарства стримувало розвиток легкої та харчової промисловості. Проте рефо­рма, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково виріши­ла завдання, що стояли перед нею, породивши при цьому масу нових проблем. Економічні важелі просто не могли стати визначальними за умов абсолютного панування командно-адміністративної системи. Нові завдання вирішувалися за допомогою старого економічного ме­ханізму. У 1950-х роках у процесі здійснення економічних перетво­рень не було належної послідовності й цілеспрямованості, а головне - не ставилося завдання радикального реформування існуючого господар­ського механізму. У 1961 р. було проведено грошову реформу: масш­таби цін було підвищено у 10 разів, у зв’язку з чим було випущено нові гроші. Не було виконано й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою, - відмова від застосування мобілізаційних заходів при розв’язанні господарських проблем.

А втім, історія “хрущовських ” реформ не буде повною, якщо за­лишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, зумо­влені цілою низкою заходів, спрямованих на поліпшення умов життя населення, переважно міського. Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин). Високими темпами розвивалось житлове будівництво.

6. Обґрунтування необхідності та шляхів подальшого реформування радянської економіки у процесі теоретичних дискусій початку 60-х рр. “Косигінська" реформа (1965 р.), її суть та реалізація в Україні

Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа на­звана “косигінською ” за ім’ям одного з її ініціаторів, голови Ради міні­стрів СРСР О. М. Косигіна, мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямована на пошук оптимального поєднання централізованого керівництва економікою й оперативно- господарської самостійності підприємств, зміцнення й подальший ро­звиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управ­ління, економічні стимули та господарський розрахунок. Було вирішено ліквідувати раднаргоспи та повернутися до галузевого принципу управ­ління. Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї системи планування й економічного стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рівень шляхом за­провадження прогресивних нормативів і балансових розрахунків, забез­печити тісний зв’язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п ’ятирічний план як основну форму держав­ного планування розвитку народного господарства.

З метою розширення господарської самостійності підприємств пе­редбачалося скорочення кількості обов’язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельно­сті; платежі до бюджету та асигнування з бюджету; обсяг централізова­них капіталовкладень та впровадження виробничих потужностей; най­важливіші завдання з упровадження нової техніки; показники матеріа­льно-технічного постачання. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі прибутку в підвищенні матеріальної зацікавленості підп­риємств працювати рентабельно, на принципах самоокупності. Із цією метою до суми показників, які доводили згори, включили загальну суму прибутку та рентабельність, що обчислювалася як відношення чистого доходу до вартості основних та оборотних фондів. Як основне фінансове джерело утворення фондів заохочення, зокрема на розвиток виробницт­ва, також стає прибуток. При цьому частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, ставили в залежність від ефективності використання основних та оборотних фондів, збільшення обсягу реа­лізованої продукції, підвищення рентабельності виробництва та якості продукції. Нарешті, обмежувалося централізоване (“безкоштовне”) фінансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження дов­готермінового кредитування. У процесі економічної дискусії висловлю­валися пропозиції щодо відмови від планування фонду заробітної плати, бо в ньому вбачали одне із джерел підвищення ефективності господар­ської діяльності підприємств. Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Згідно із рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було вжито низку заходів, спрямованих на виправлення ситуації в аграрному секторі. Передусім, було підвищено закупівельні ціни із та­ким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгос­пи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різниця - покриватися за рахунок державного бюджету. Важливою причиною відставання сіль­ського господарства був його низький технічний рівень. Тому було рі­зко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво сільськогосподарських машин та добрив. В Україні впродовж 1966-1970 років тракторів збільшилося на 22 %, комбайнів - на 42 %, а застосування мінеральних добрив - майже вдвічі. Не менш важливою вадою була недостатня спеціалізація сільського господарства, тому було прийнято рішення про її посилен­ня. Положення реформи втілювалися в життя з великими труднощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спочатку прямі зв’язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несу­місність із системою фондування та розподілу. У результаті госпроз­рахунок підприємств виявився незабезпеченим матеріально, а підви­щення самостійності підприємств - несумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директивним плануванням та наявною систе­мою ціноутворення. Численні суперечності реформи можна було б усу­нути, поетапно просуваючись до ринку. Одначе це було неможливо че­рез політико-ідеологічні причини.