6. Криза рабовласницької системи господарства та її висвітлення у працях Луція Колумелли

Криза сільського господарства Риму зумовлена загальним засто­єм в економічній, політичній і соціальній сферах. Кризу рабовласниц­тва відобразив у своїх дослідженнях Колумелла. Він детально розгля­нув стан рабовласницьких латифундій: низька продуктивність праці, раби завдають полям збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентарю, крадуть та обманюють землевласників. Все це сві­дчило про занепад сільського господарства та про те, що економіка рабовласницького суспільства знаходилась у стані кризи, яка продов­жувала поглиблюватися. У пошуках виходу з кризи римський вчений віддає перевагу більш продуктивній праці вільних робітників, ставить питання про необхідність відмовитись від праці рабів, про викорис­тання колонів [29].

Нова епоха розвитку і кінець кризи пов’язані з приходом до влади Діоклетіана (284). Нову епоху виділяють як період пізньої Римської імперії, коли відбувався розпад і переродження античної господарської культури і визрівали протофеодальні відносини як визначальні для майбутнього економічного ладу. Кінцем Стародав­нього світу та початком періоду європейської історії вважають 476 р. [28].

Література: 21, 28, 29.

Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств європейської цивілізації у період середньовіччя (у-ху ст.) план

1. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій доби Середньовіччя.

2. Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-ХV ст.

3. Господарський розвиток держави франків у ^ХІ ст. Загальна харак­теристика.

4. Середньовічне місто та його роль у становленні ринкових відно­син у Західній Європі. Корпоративні форми організації господар­ської діяльності у середньовічному місті.

5. Економічні погляди Фоми Аквінського.

6. Господарство Київської Русі. “Повість временних літ”.

7. Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні. “Руська правда”.

8. Місто та міське господарство в Київській Русі.

9. Економічний розвиток українських земель у складі Польщі та Литви.

1. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій доби Середньовіччя

Літературні джерела, які дійшли до наших часів із Середньовіччя, свідчать про те, що економічні погляди цього періоду мають яскраво виражений релігійний характер. Науковий спадок духовних ідеологів цієї епохи, зокрема в галузі господарської політики, переповнюють схоластика, софістичні роздуми, релігійно-етичні норми.

У ІІІ-КІ ст у великих східних країнах став формуватись фео­дальний тип натурально-господарських відносин, а в західноєвро­пейських - у період раннього Середньовіччя (У-ХІ ст).

У цей період в арабських країнах Сходу до успадкованих тради­цій старовини, що дозволяли державі зберігати за собою та розпоря­джатися значним фондом земельних угідь, додалися ще й “постулати Корану”, покладеного в основу виниклої в західній частині аравійсь­кого півострова на початку V!! ст. нової релігійної ідеології - ісламу, засновником якого був пророк Мухаммед, який був досвідченим в економічних проблемах. Маючи 21 рік від роду, Муххамед став роз­порядником торговельних справ вдови з Мекки, на якій пізніше одру­жився. Слід зазначити, що Мекка - велике місто, через яке берегом Червоного моря проходив Караванний шлях. У місті влаштовувалися великі торговельні ярмарки, на території яких не можна було сварити­ся, мститися, проливати кров. Саме ці історичні факти сприяли тому, що в Корані не засуджувалася торгівля [29].

Автором однієї із концепцій суспільного прогресу на базі еконо­мічних факторів був відомий мислитель арабського Сходу Ібн Хальдун (1332-1406). У його концепції (“соціальна фізика”) також не відкида­ється богоугодність торгівлі і схвальне ставлення до праці, засуджу­ється скупість, марнотратство, підтверджується перевага одних людей над іншими. Головним досягненням концепції вважається розкриття диференційованого характеру еволюції суспільства від “примітивіз- му” до “цивілізації”. Остання, на думку Ібн Хальдуна, до традиційних занять людей у землеробстві і скотарстві додала такі прогресивні сфе­ри економічної діяльності, як ремесло і торгівлю. Загальне багатство і досягнення такого стану, коли розкіш стане надбанням кожної люди­ни, він вбачав в успішному розвитку всіх галузей. Багатство держа­ви він вбачав у наявності вироблених товарів. Перехід до цивілізації, на думку вченого, означав, що настане загальна соціальна і майнова рівність і відпаде потреба поділу суспільства на стани. Економічний розвиток, на думку Ібн Хальдуна, залежить від заселеності міста. Саме це символізує як його розквіт, так і його занепад. Також розквіт міста пов’язується з рівнем податків, рівень яких задля розвитку міста вче­ний вважав за необхідне зменшувати.

Ціни на товари широкого вжитку, згідно з зазначеною концепці­єю, знижуються завдяки розвитку землеробства та участі в ньому всіх жителів, а на предмети розкоші зростають через підвищення попиту на них.

Гроші Ібн Хальдун вважав найважливішим елементом господар­ського життя, який відображає кількісний вміст людської праці, цін­ності рухомого майна та основу придбання й нагромадження скарбу. Характеризуючи вартість праці, вчений твердив, що її розмір зале­жить від “кількості праці людини”, від “її місця серед інших праць”, від “потреби людей в ній” [29].

Європейське господарство доби Середньовіччя характеризувало­ся насамперед пануванням приватної власності на землю. Основний дохід люди отримували від землі, яка вважалася найбільшим багатст­вом. Особи, які нею володіли, панували в суспільстві. Домінувало на­туральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею; знаряддя праці були примітивними. Енергію вітру, рік, вугілля, деревини почали ви­користовувати лише в пізньому Середньовіччі. В основі середньовіч­ного господарства лежала власність феодалів на землю та їх неповна власність на виробників - закріпачених селян. З часом закріпачення селян набуло форми особистої, поземельної, судово-адміністративної та військово-політичної залежності від землевласнників. Селяни наді­лялися землею та мали своє господарство. Користуючись землею фео­дала як наділом, вони зобов’язані були обробляти панську землю за допомогою своїх знарядь праці або віддавати йому додатковий про­дукт своєї праці - ренту. Відомо три форми феодальної ренти: від­робіткова (панщинна), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк) [13].

Таким чином, доба Середньовіччя для Західної цивілізації харак­теризується насамперед становленням феодалізму. У новітніх дослі­дженнях виділяють такі етапи становлення та розвитку феодалізму в Західній Європі: 1) раннє Середньовіччя ^-ІХ ст.) (земля концентру­ється у представників найвищих станів суспільства, формується зале­жне суспільство, встановлюються васально-ленні відносини); 2) високе Середньовіччя (Х-ХІІІ ст.) (панування доменіальної системи господа­рювання, сформувалась феодальна ієрархія, значний розвиток ремесла і торгівлі); 3) пізнє Середньовіччя (ХІV-ХV ст.) (утвердження товар­но-грошових відносин і майже повне зникнення доменіального госпо­дарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії. Поява елементів раннього капіталізму). Для інших регіонів Європи хронологічні межі феодалізму будуть дещо іншими [28].