3. Визначення масштабів виходу на зовнішні ринки.

Переваги виходу у великих масштабах:

• демонстрація економічної сили, серйозних намірів, довгостроковості;

• виникнення довіри у країни-імпортера та її клієнтів-покупців;

• можливість швидкого захоплення значної частини ринку;

• всі переваги першопрохідця.

Недоліки виходу у великих масштабах:

• значні витрати, залучення позикових ресурсів;

• зниження гнучкості, пов'язане з вагомістю зобов'язань;

• збільшення ризику великих втрат при зміні ситуації на ринку;

4. вивчення середовища, в якому здійснюватиметься зовнішньоторговельна діяльність компанії.

Зовнішньоторговельний менеджмент міжнародних корпорацій – це система методів управління торговими операціями корпорації на міжнародному рівні.

Механізм зовнішньоторговельного менеджменту – це сукупність інструментів, способів управління і стимулювання діяльності міжнародних корпорацій на світових ринках.

До найважливіших інструментів механізму зовнішньоторговельного менеджменту сучасних міжнародних компаній належать:

• інформатизація зовнішніх ринків міжнародних компаній;

• ціноутворення;

• сегментація ринків;

• фінансування зовнішньоторговельних операцій;

• управління через зарубіжні сектори міжнародних компаній.

Інформатизація зовнішніх ринків міжнародних компаній – це процес доведення інформації про продукт, компанію до конкретного ринку, споживача.

Система інформації базується на:

1. маркетинговій формулі «4 Р» – продукт, ціна, місце, просування (англ. – product, price, place, promotion);

2. правилі маркетингу «80/20», тобто 80% операцій компанії припадає на 20% її клієнтів.

Методи реклами продукції, що виробляється та реалізується:

• «штовхай» (push). Використовуються у разі вдосконалення самих способів зовнішньої торгівлі;

• «тягни» (pull). Використовується у разі інтенсивного впливу на попит через засоби масової інформації;

• «тягни-штовхай» (pull & push). Використовується у разі поєднання двох методів.

Франчайзинг – це вид підприємницької діяльності, який передбачає надання в оренду об’єкту інтелектуальної власності (наприклад, бренду) іншим компаніям за визначену плату (роялті).

Ціноутворення – це процес визначення і встановлення ціни на продукцію, що виробляється міжнародною корпорацією

Засоби встановлення цін міжнародними корпораціями на продукцію, що експортується:

1. виробничо-технологічні, або прямі засоби;

• підвищення якості продукції

• зниження витрат виробництва і т.д.

2. штучні, або непрямі засоби.

• цінова дискримінація. При цьому встановлюються такі ціни, які здатні витримати ті або інші ринки;

• міжфірмові (картельні) змови. Домовленість з компанією-конкурентом (компаніями-конкурентами) про розподіл ринку;

• механізм трансфертних, або внутрішньокорпоративних цін. Такі ціни встановлює головна компанія на продукцію, яка реалізується в рамках міжнародної корпорації між її підрозділами

Сегментація зовнішніх ринків – це класифікація ринків за певними критеріями з метою виявлення і використання найбільш вигідних з них для реалізації продукції корпорації.

Сегментація зовнішніх ринків здійснюється за наступними критеріями:

1. обсяг внутрішніх ринків країн-потенційних імпортерів продукції міжнародної корпорації;

2. категорії клієнтів-покупців;

3. тривалість життєвого циклу даного товару в різних країнах;

4. рівень галузевої диверсифікації;

5. характер реалізації продукції на зовнішніх ринках;

6. характер контролю над ринками;

7. терміни здійснення зовнішньоторговельних операцій.

Фінансування зовнішньоторговельних операцій – це система фінансового забезпечення ефективної зовнішньоторговельної діяльності міжнародної корпорації.

Методи фінансування зовнішньоторговельних операцій:

1. традиційні методи (міжнародні кредити, в т.ч. банківські і комерційні);

2. нетрадиційні методи (лізинг, факторинг, форфейтинг, зустрічна торгівля.

Управління через зарубіжні сектори міжнародних компаній – це процес формування і встановлення контролю над ринками різних країн за допомогою власних підрозділів.

Сегменти світових ринків, над якими встановлюється контроль за допомогою зарубіжних підрозділів міжнародних корпорацій:

а) внутрішні ринки приймаючих країн;

б) експортно-імпортні ринки приймаючих країн;

в) експортно-імпортні ринки своїх країн;

г) експортно-імпортні ринки третіх країн.

Завдання для самостійної роботи: