Тема 12. Інвестиційний менеджмент міжнародних корпорацій

План заняття:

1. Цілі інвестування і форми інвестицій міжнародних корпорацій.

2. Сутність міжнародного інвестиційного менеджменту.

3. Управління інвестиційною діяльністю міжнародних корпорацій.

4. Міжнародні інвестиційні ризики.

5. Міжнародні інвестиційні компанії.

Питання та завдання:

1. Цілі міжнародної інвестиційної діяльності.

2. Організаційно-функціональна структура міжнародного переміщення капіталу.

3. Сутність поняття «інвестиційний менеджмент міжнародних корпорацій»; складові системи міжнародного інвестиційного менеджменту.

4. Основні принципи міжнародного інвестиційного менеджменту.

5. Функції інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій.

6. Особливості аналітичної функції інвестиційного менеджменту міжнародних корпорацій.

7. Сутність інформаційної функції міжнародного інвестиційного менеджменту.

8. Інноваційна функція міжнародного інвестиційного менеджменту.

9. Інвестиційне прогнозування, планування і програмування.

10. Основні фази інвестиційного планування.

11. Управління міжнародними інвестиційними потоками

12. Управління інвестиційними ресурсами

13. Сутність і категорії інвестиційних проектів.

14. Ризики міжнародних інвестицій.

15. Основні форми колективного інвестування.

Ситуації для обговорення

Ситуація 1. Американська компанія Wal-Mart, заснована у 1960-і роки, на початку 1990-х років перетворилася в найбільшу у США мережу дисконтної торгівлі з річним обсягом продажу 32,6 млрд. дол. (зараз – 345 млрд. дол.). Стрімкий розвиток Wal-Mart з невеликої арканзаської торговельної компанії до потужної мережі національного масштабу забезпечила першокласна команда менеджерів, яка використала низку інноваційних операційних стратегій, що спиралися на основний принцип роботи компанії – постачати споживачам широкий спектр дорогих товарів за низькими цінами.

У 1991 р. компанії Wal-Mart належало у США 1568 крамниць. Ринок був дуже насичений і перспективи розвитку компанії в США стали більш ніж обмеженими. Тому керівництво Wal-Mart вирішило спробувати розширити свою діяльність за межі країни і створити глобальну компанію. Першим кроком у цьому напрямку стало застосування франчайзингової системи. Але невдовзі з’ясувалося, що найкращою стратегією міжнародної експансії для компанії є створення (там, де це дозволено місцевим законодавством) філій, які на 100% перебувають у власності материнської компанії.

В 1992 р. компанія Wal-Mart почала свої операції за кордоном з відкриття шести крамниць у Мексиці. До кінця ХХ століття мережа закордонних філій компанії складалася з понад 400 крамниць у Мексиці, майже 150 – у Канаді, 13 – в Пуерто-Ріко, 9 – в Аргентині, 8 – в Бразилії, по 3 – у Китаї та Індонезії.

Така стратегія виявилася дієвою. Якщо у 1997 р. зі 120 млрд. дол. надходжень компанії внесок її іноземних філій складав 4,2%, то вже в 2000 р. зі 191 млрд. дол. – 16,8%, а в 2006 р. з 345 млрд. дол. – 22,4%. Причому всі філії компанії є рентабельними і дають прибуток. Усього за кордоном в крамницях Wal-Mart працює 540 тис. робітників (28,3% від загальної чисельності).

Питання:

1. Що на Вашу думку спричинило необхідність виходу компанії на міжнародний рівень і чому франчайзингова система не виправдала себе?

2. Поясніть, чому більшість філій компанії Wal-Mart розташовано в Мексиці. Чи правильно це з точки зору інвестиційного менеджменту?

3. Які поради можна дати менеджерам компанії Wal-Mart у подальшій інвестиційній діяльності та глобальному розширенні?

Ситуація 2. Уявіть, що Ви менеджер української компанії, яка недавно розробила новий, революційний тип персонального комп'ютера, що може виконувати ті ж самі функції, що і комп'ютери IBM, Apple, а коштує в два рази менше, ніж комп'ютери названих корпорацій. Ваш головний виконавчий директор запропонував Вам сформулювати рекомендації щодо експансії на ринки Західної Європи. У Вас є вибір:

а) експортувати готові комп'ютери з України;

б) продати європейським фірмам ліцензію на виробництво і продаж комп'ютерів у Європі;

в) створити в Європі філії зі 100-відсотковим іноземним інвестуванням.

Питання:

1. Яке рішення Ви приймете? Поясніть.

2. Прокоментуйте всі «плюси» і «мінуси» кожного з варіантів.

3. Як зміняться умови виходу на європейський ринок, якщо Ваша компанія буде американською?

Ситуація 3. У розвинутих країнах лібералізація ринків капіталу (національного й іноземних) почалася з прийняття в 1970-і роки програм інвестиційних гарантій і продовжується дотепер.

З 1980-х років спостерігається лібералізація системи руху капіталу в країнах, що розвиваються, у 1990-і роки – у країнах перехідної економіки. Особливо різко змінюється політика стосовно прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються: від ворожості до нейтральності і стимулювання. Формується нова система законодавства відносно іноземних інвестицій; укладаються двосторонні інвестиційні угоди (bilateral investment treaties – BIT’s) відносно прямих інвестиціях і угоди про скасування подвійного оподатковування (double taxation treaties – DTT’s). Ці угоди є «сигналами» для ТНК стосовно того, що країна-реципієнт є відкритою для бізнесу. Такі угоди укладають щорічно і кількість їх збільшується. Так, якщо протягом 1991-1995 р. у 50-80 країнах було внесено 485 змін до законодавства про ПІІ (у т.ч. 474 – пов'язані з поліпшенням інвестиційного клімату і лише 11 – з погіршенням), то у 1990-2001 р. було укладено 2099 двосторонніх інвестиційних угод і 2185 угод про скасування подвійного оподатковування. Загальна кількість двосторонніх інвестиційних угод підписаних на початок 2008 р. склала 2608 за участю 179 країн світу, а кількість угод про скасування подвійного оподатковування становила 2730.

Навіть «комуністична» Куба переходить до політики «відкритих дверей» стосовно інвестицій. У результаті, розширюється географія прямого іноземного інвестування, збільшується кількість країн-реципієнтів ПІІ.

Питання:

1. Яким чином відобразиться на економіці будь-якої країни колишнього СРСР збільшення кількості угод про скасування подвійного оподатковування?

2. У чому полягає основна причина переходу Куби до політики «відкритих дверей»?

Ситуація 4. В 2004 році для обмеження ввозу капіталу в Росію Центробанк в повному обсязі використовував права, які надає йому Закон «Про валютне регулювання». Відповідно до цього закону, компанія, що отримувала 100 дол. від іноземного інвестора, повинна 20 дол. віддати Центробанку на 1 рік.

Логіка чиновників зрозуміла: такий механізм робить іноземні позики дорожчими, тобто російські компанії вимушені брати на Заході менше кредитів.

Так було, наприклад, в Німеччині, коли в 1970-ті рр., в період світової валютної кризи, грошово-кредитна сфера цієї країни опинилася під натиском великого обсягу спекулятивних інвестицій, які надходили в країну. Були прийняті заходи стосовно обмеження надходження іноземного капіталу. Німецький уряд вирішив резервувати 40% готівки за зобов’язаннями перед нерезидентами. Тобто частина коштів, які оберталися на валютному ринку, повинні були розміщатися на спеціальних рахунках федерального банку. Ці заходи сприяли тоді стабілізації курсу марки.

У 90-ті рр. минулого століття з проблемою масового надходження капіталу стикалося багато країн Латинської Америки. Чилі першою в 1991 р. використала у якості способу боротьби з надходженням капіталів безвідсоткове депонування коштів на рахунках центрального банку за певний період часу. З тих пір цю систему фінансисти називають «чилійським податком». Потім «чилійський податок» використовували Бразилія (1993-1997 рр.), Колумбія (1993-1998 рр.), Малайзія (1994 р.), Таїланд (1995-1997 рр.).

Питання:

1. Яким чином застосування «чилійського податку» вплине на економіку Росії?

2. Проаналізуйте ситуацію і запропонуйте комплекс заходів для обмеження ввозу спекулятивного капіталу в Росію.

Ситуація 5. Четверта за обсягом японська страхова компанія Meiji Mutual Life Insurance вирішила суттєво збільшити вкладення в держоблігації США та Європи. За попередній рік Meiji вже збільшила свій інвестиційний портфель в іноземних держоблігаціях на 15% – до 6,2 млрд. дол. В останній час таку тактику застосовує більшість японських компаній. Більш того, деякі з них, наприклад, друга японська страхова компанія Dai-Ichi Life, намагаються зовсім відмовитися від японських держоблігацій. До цого їх примушують проблеми з виплатами за страховими полісами.

За роки економічного зростання страхові компанії США отримували більші відсотки сплати за страховими полісами, і ще більші від інвестицій в акції та інші цінні папери.

Останнім часом держоблігації провідних країн світу стають основним джерелом заробітку для страхових компаній. Але навіть інвестиції в держоблігації не завжди можуть врятувати від загальних збитків.

Навіть 30%-ві японські облігації мають недостатній рівень прибутковості для покриття витрат компанії – лише 1,2%.

Таким чином, держоблігації США з прибутковістю 3,9%, а також німецькі – 4,2%, виглядають рятувальними для японських страхових компаній.

Питання:

1. Яким чином японські страхові компанії можуть вийти зі становища, в якому вони опинилися?

2. Якщо японські страхові компанії будуть й надалі купувати держоблігації США, Німеччини, яким чином це вплине на валютний курс японської ієни?