1. Питання для самостійного вивчення:

• Ролеві функції міжнародного менеджера в контексті аналізу зовнішнього середовища. Джерело: 4 [с. 51-53].

• Національні стереотипи поведінки та необхідність їх урахування в міжнародному менеджменті. Джерела: 4 [с.71-84], 7 [с.45-68].

• Використання методу сценаріїв при прогнозуванні змін зовнішнього середовища. Джерело: 6 [с.76-77].

2. Зробіть огляд періодичної та навчальної літератури за темами:

• Проблеми внутрішнього та зовнішнього середовищ найбільших міжнародних корпорацій.

• Місце і роль основних секторів зовнішнього середовища міжнародного менеджменту (на прикладі міжнародної корпорації).

• Порівняльна характеристика середовища національних і міжнародних компаній

3. Тести:

1. СКЛАДОВОЮ ЕКОНОМІЧНОГО СЕКТОРУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА Є:

А) кон’юнктура;

Б) рівень освіти;

В) політична стабільність.

2. ОСНОВНА ВІДМІННІСТЬ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ВІД ВНУТРІШНЬОГО ПОЛЯГАЄ В:

А) наслідках їх взаємодії;

Б) напрямку впливу;

В) формах регулювання.

5. ДО КОМПОНЕНТІВ СОЦІАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НАЛЕЖИТЬ:

А) суспільна думка

Б) звички населення;

В) постачальники ресурсів.

6. ІДЕЯ, ЩО СКЛАДАЄТЬСЯ З ТРЬОХ ЧАСТИН: МІЖНАРОДНОГО КОНТРАГЕНТА, СЕРЕДОВИЩА ЩО ЙОГО ОТОЧУЄ І ВЗАЄМОДІЇ МІЖ НИМИ ОДЕРЖАЛА НАЗВУ:

А) трикутник Спрутів;

Б) потрійна концепція;

В) екологічна тріада.

7. ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРА» ЯВЛЯЄ СОБОЮ:

А) систему правил поведінки у суспільстві;

Б) комплексне ціле, що включає знання, вірування, мистецтво, звичаї і будь-які здібності, звички, придбані людиною як членом суспільства;

В) рівень накопичених моральних норм існування людства.

8. ДО АСПЕКТІВ ПОЛІТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА НАЛЕЖИТЬ:

А) кримінальна обстановка;

Б) комунікаційні труднощі, мовні розходження

В) велика відстань, часові розходження

9. ДО ФАКТОРІВ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НАЛЕЖИТЬ:

А) грошова система країни;

Б) організаційна структура міжнародної корпорації;

В) функціональна структура міжнародної компанії.

10. ДО ЕЛЕМЕНТІВ ВНУТРІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НАЛЕЖИТЬ:

А) екологія;

Б) організаційна структура міжнародної корпорації;

В) клімат.

11. ОСНОВНОЮ ХАРАКТЕРИСТИКОЮ ПОЗАСОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ Є:

А) можливість існування за обов’язкової наявності соціального середовища

Б) неможливість впливу на соціальне середовище

В) можливість існування за відсутності соціального середовища

12. МОДЕЛЬ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, ЩО МАЄ ПЯТЬ РІВНІВ ТУРБУЛЕНТНОСТІ РОЗРОБИВ:

А) Ансофф І.;

Б) Спроут Г.;

В) Спроут М.

Тема 3. Стратегічне планування в міжнародних корпораціях

Анотація:

Тема знайомить з основами стратегічного планування в міжнародних корпораціях, визначає рівні стратегічного планування в міжнародних корпораціях, досліджує корпоративні стратегії і стратегії структурних підрозділів міжнародних корпорацій.

Навчальні завдання:

• з’ясувати сутність стратегічного менеджменту і стратегічного планування в міжнародних корпораціях;

• визначити основні етапи процесу стратегічного планування;

• розглянути рівні стратегічного планування в міжнародних корпораціях;

• дослідити корпоративні стратегії;

• ознайомитись зі стратегіями структурних підрозділів.

Форми контролю:

1. Вирішення ситуацій.

2. Тестування.

3. Усний опит.

Основні положення теми:

Стратегічний менеджмент в міжнародних корпораціях є динамічним процесом, що складається з таких основних етапів:

1. Стратегічний аналіз середовища.

2. Встановлення головної мети розвитку.

3. Формування стратегії.

4. Реалізація стратегії.

5. Контроль та оцінка результатів.

Стратегічне планування – це процес визначення голов­них цілей міжнародної корпорації, ресурсів, необхідних для їх досягнення та політики, спрямованої на придбання та викори­стання цих ресурсів.

Стратегія міжнародної корпорації – це довгостроковий якісно визначений напрям розвитку, що охоплює сфери, засо­би та форми діяльності, систему внутрішніх взаємовідносин, а також позицію щодо зовнішнього середовища і призначений для забезпечення здійснення місії та досягнення цілей міжна­родної корпорації.

Місія міжнародної корпорації – це основна загальна мета її діяльності, чітко виражена причина існування корпорації, що деталізує її статус і забезпечує напрям і орієнтири для визна­чення цілей і стратегій для різних структурних підрозділів.

Стратегічна ціль – це бажаний стан майбутнього, якого прагне досягти міжнародна корпорація в довготривалому пе­ріоді.

Стратегічний план – це послідовність дій, спрямованих на їх досягнення.

Мо­дель збалансованої системи показників (ЗСП) – це формат опису діяльності організації за допомогою певного набору показників для кожної стратегічної перспективи.

Структура ЗСП складається з чотирьох елементів:

1. Фінансова діяльність.

2. Клієнтська складова.

3. Внутрішні бізнес-процеси.

4. Складова навчання та розвитку.

В рамках міжнародної корпорації існує три рівні стратегії: корпоративна стратегія, стратегія структурних підрозділів та функціональна стратегія

Корпоративна стратегія визначає напрями розвитку організації в цілому, її струк­турних підрозділів, товарних ліній, комбінації яких дозволяють сприймати компанію як єдине ціле і відповідають на запитан­ня: «Яким бізнесом займається корпорація?»

Стратегія структурних підрозділів будується на основі загальної корпоративної стратегії та більш детально визначає, яким чином будуть досяг­нуті стійкі переваги перед конкурентами, яким буде внесок підрозділу в досягненні цілей та вирішенні завдань, що стоять перед міжнародною корпорацією в цілому. Дана стратегія відповідає на запитання: «Як підрозділ веде конкурентну боротьбу? Який внесок в загальний результат зробить підрозділ?»

Функціональна стратегія орієнтується на стратегію вищого рівня і стосується найважливіших функцій: маркетингу, фінансів, кадрів, постачання, виробництва та НДДКР. Стра­тегії функціонального рівня відповідають на запитання: «Як ми підтримуємо стратегію підрозділу?»

Основні стилі розробки стратегій:

1. стратегічне планування (плануванням займається центральний відділ);

2. стратегічний контроль (відповідальність за стратегічне планування по­кладена на структурні підрозділи, однак вище керівництво кон­тролює баланс напрямів бізнесу в довгостроковій перспективі);

3. фінансовий контроль (передбачається самостійне вироблення стратегій бізнес-одиницями з контролем вищого керівництва в сфері виконання планових завдань по доходам та грошовим потокам).

Стратегія корпоративного рівня – це сукупність дій, спря­мованих на придбання конкурентних переваг шляхом вибору напрямів розвитку і управління кількома структурними підроз­ділами в різних галузях або на різних товарних ринках.

До стратегій корпоративного рівня належать:

• корпоративні стратегії розвитку;

• корпоративні стратегії здійснення закордонних операцій;

• корпоративні стратегії глобальної діяльності.

Корпоративними стратегіями розвитку є: стратегія зростання, стратегія скорочення, стратегія поєднання.

Стратегія зростання здійснюється шляхом щорічного значного підвищення рівня короткострокових та довгостроко­вих досягнень над рівнем показників попереднього року. Існують два способи здійснення стратегії зростання: внутрішній (створення нової продукції, вихід на нові ринки власними силами) та зовнішній (придбання інших підприємств).

Види стратегії зростання:

1. стратегія концентрації, або стратегія проникнення на ри­нок, передбачає збільшення обсягів продажу того самого това­ру на існуючих ринках;

2. стратегія розвитку ринку – існуючий товар передбачається продавати на нових географічних ринках або ринкових сегментах;

3. стратегія розробки товару передбачає оновлення товару (розширення асортименту, модернізацію існуючого товару, ство­рення нового товару) для реалізації на існуючих ринках;

4. стратегія диверсифікації є найбільш складною з існуючих, тому що вона передбачає впровадження нових товарів на но­вих ринках.

Стратегія скорочення передбачає відмову від нерентабель­них видів продукції, продаж неприбуткових підрозділів або вихід з ринків.

Види стратегії скорочення:

1. стратегія переорієнтації застосовується, якщо компанія діє неефективно, але критична точка ще не досягнута;

2. стратегія економії (скорочення витрат) передбачає здійснення оздоровчих дій (зменшення витрат, скорочення активів, пошук додаткових джерел доходів) з метою запобігання змен­шення прибутків;

3. стратегія часткової ліквідації передбачає продаж частини матеріальних активів;

4. стратегія ліквідації передбачає розпродаж всіх матеріаль­них активів компанії.

Стратегія поєднання всіх альтернатив, як правило, вико­ристовується міжнародними корпораціями, які активно діють в декіль­кох галузях та на різних ринках.

До корпоративних стратегій здійснення закордонних операцій належать:

• стратегія створення нових підрозділів (дочірнє або спільне підприємство);

• ліцензування;

• франчайзинг;

• експорт;

• офшорне виробництво.

Корпоративні стратегії глобальної діяльності залежать від вибору міжнародною корпорацією напрямку розвитку на користь гло­бальної інтеграції або високої швидкості реакції на цих ринках.

Тиск щодо глобалізації – це система чинників, які сприяють вибору глобальної інтег­рації. Ці чинники поділяються на дві групи:

• чинники, що сприяють розширенню (лібералізація торгівлі, наявність глобальних фінансових послуг та ринків капіталів, успіхи в технології комунікацій);

• чинники, пов'язані зі специфікою галузі (універ­сальні потреби споживачів, глобальні споживачі, глобальні кон­куренти, висока інтенсивність інвестицій, необхідність змен­шення ціни)

Тиск щодо локалізації – це система чинників, що потребують швидкої реакції на місце­вий попит. До таких чинників належать:

• відмінності в інфраструктурі і традиційній практиці;

• відмінності в прихильностях та уподобаннях споживачів;

• відмінності в каналах розподілу;

• вимоги урядів країн-господарів.

Залежно від дії тиску щодо локалізації та глобалізації та на основі моделей міжнародного менеджменту, міжнародні корпорації обирають одну з чотирьох стратегій гло­бальної діяльності:

1. глобальна стратегія. Передбачає фо­кусування на максимізації міжнародної ефективності шляхом локалізації діяльності у країнах з найменшими витратами, вироб­ництві стандартизованої продукції на основі світових стандартів та використанні глобально інтегрованих операцій, а також шля­хом завоювання ринкових часток на світовому ринку;

2. міжнародна стратегія. Використовується, якщо немає сенсу реагувати на місцевий попит і максимально змен­шувати витрати, і якщо міжнародна корпорація володіє унікаль­ними базовими знаннями, які дозволяють їй виокремитися се­ред конкурентів;

3. мультиринкова стратегія. Передбачає адаптацію кожного закордонно­го підрозділу до умов конкуренції в кожній країні;

4. транснаціональна стратегія. Використовується, якщо тиск щодо локалізації та глобалізації є однаково сильним. Тобто, за таких конкурентних умов, коли міжнародній кор­порації необхідно одночасно з урахуванням місцевих умов зменшувати затрати, а використання жодної з перелічених вище стратегій не може забезпечити достойне місце на міжнародному ринку.

До стратегій структурних підрозділів належать:

1. стратегія лідерства за витратами. Передбачає використання нових методів підвищення продуктивності, тотальне скорочен­ня затрат;

2. стратегія диференціювання. Полягає у досягненні сприй­няття споживачами даної продукції як унікальної;

3. стратегія фокусування. За цього виду стратегії зусилля концентру­ються на певному географічному регіоні або групі споживачів;

4. стратегія замкненості. Базується на використанні високих витрат, що можуть понести клієнти, якщо перейдуть до конку­рентів

Функціональними стратегіями є:

1. маркетингова стратегія;

2. виробнича стратегія;

3. фінансова стратегія;

4. інноваційна стратегія;

5. стратегія постачання;

6. стратегія управлін­ня персоналом.

Завдання для самостійної роботи: