1. аналіз споживчого попиту;

2. аналіз кон'юнктури ринку;

3. дослідження ресурсних можливостей;

4. аналіз внутрішнього середовища підприємства;

5. прогноз стану зовнішнього середовища;

6. прогноз перспектив з урахуванням факторів ризику;

7. аналіз ступеня кооперування діяльності серед підрозділів;

8. аналіз методів конкуренції та конкурентів;

9. визначення особливостей галузевої діяльності;

10. пошук ресурсів;

11. пошук інноваційної альтернативи;

12. Розробка цілей і стратегії.

Оперативний інноваційний менеджмент охоплює всі напрямки тактичної діяльності корпорації, її функціональні підсистеми, структурні елементи і конкретно всіх учасників інноваційної діяльності.

Види інновацій:

• продукт-інновація. Цілі цього виду інновацій полягають в забезпеченні виживання; збільшенні прибутку; збільшенні частки ринку; досягненні незалежності; врахуванні інтересів клієнтів; підвищенні престижу виробника; створенні нових робочих місць; збільшенні обігу і збуту; утриманні конкурентних переваг;

• процес-інновація. При цьому основними цілями є – зростання прибутку (у результаті підвищення продуктивності, економії сировини й енергії); зменшення забруднення навколишнього середовища; зростання ефективності діяльності;

• соціальні інновації. Головні цілі – підвищення соціальної відповідальності бізнесу; зростання престижу фірми; посилення незалежності; підвищення ефективності праці; адаптація менеджменту персоналу до умов, що змінюються.

Основні методи організаційного конструювання:

1. розвиток механізмів координації і консолідації діяльності окремих структурних підрозділів у рамках корпорації;

2. створення мережі внутрішньокорпоративних підприємств інноваційного бізнесу;

3. створення дослідницьких асоціацій для активізації наукового етапу інноваційного циклу;

4. доповнення підрозділів з фундаментальних і прикладних досліджень, аналітичними, економічними групами та групами впровадження з детальним поділом функцій дослідницьких консорціумів для управління дослідженнями, що не можуть бути здійснені одною корпорацією;

5. створення консорціумів для розробки та впровадження інновацій (консорціуми, орієнтовані на проведення довгострокових науково-дослідних робіт фундаментального і прикладного характеру; консорціуми, спрямовані в основному на пріоритетні наукові дослідження міжгалузевого плану);

6. створення інноваційних центрів, тобто технологічно активних комплексів зі сформованою інтегрованою структурою нововведень;

7. впровадження подвійної структури, яка є діючим інструментом захисту стратегічних проектів і полягає в тому, що компанія розділяється на дві частини;

8. впровадження решітчастої організації – специфічної моделі організації діяльності дослідницьких підрозділів. При такій організації будь-який співробітник може безпосередньо звертатися до іншого, як по вертикалі, так і по горизонталі;

9. застосування принципу організації НДДКР: “ОСЬОВА ВТУЛКА – СПИЦІ” характерний майже для всіх корпорацій, що мають могутню науково-дослідну базу. «Осьова втулка» – це головна лабораторія компанії, де проводяться дослідження, що дадуть результати через декілька (3-7) років. «Спиці» – це невеликі дослідницькі групи, розташовані у відділеннях компанії, які виконують проекти, розраховані на один-два роки.

10. підтримка і заохочення бутлегерства, тобто контрабанди, підпільного винахідництва, сприяє активізації діяльності творчих працівників.

11. створення промислових дворів – тобто територіальних співтовариств розташованих в одному комплексі будівель переважно дрібних і середніх підприємств, що управляються головною фірмою;

12. сполучення активної конкуренції з розвитком глибоких і багатогранних відносин з партнерами (різні види підприємницьких асоціацій і міжфірмових альянсів).

Науково-технічний альянс (НТА) – це стійке об'єднання фірм різних розмірів між собою або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розробки або удосконалення продукції.

Організація інноваційної діяльності – це процес упорядкування взаємодії ресурсів (у тому числі і людських) у рамках існуючої організаційної структури, що визначає склад і місце підрозділів, а також регламентує процедури, методи, процеси інновацій.

Інноваційний процес – процес створення нового виробу, технології або послуги від формулювання ідеї до освоєння промислового виробництва, випуску в продаж і досягнення комерційного ефекту.

Форми організації робіт зі здійснення інноваційних процесів:

• послідовна. Інноваційний процес здійснюється по черзі в різних функціональних підрозділах підприємства;

• паралельна. Інноваційний процес здійснюється одночасно в різних функціональних підрозділах підприємства;

• інтегральної. Інноваційний процес сполучає в часі усі види робіт, пов'язані зі створенням нового виробу.

Основні методи прискорення НДДКР міжнародних корпорацій:

• паралельне проведення НДДКР і інтеграція організації робіт;

• прискорення НДДКР за рахунок залучення додаткових коштів;

• застосування відповідних методів планування і контролю;

• створення автономних підрозділів для прискорення НДДКР;

• автоматизація проектних робіт;

• використання кооперації з іншими організаціями;

• спрощення адміністративних процедур.

Основні джерела фінансування НДДКР:

• державне фінансування;

• фінансування за рахунок власних коштів корпорацій;

• змішане (комбіноване) фінансування (частково державою і корпорацією).

Ризикофірма являє собою компанію, націлену на реалізацію проекту, пов'язаного зі значним ризиком з погляду ймовірності його успішного завершення.